Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко
Кейт щось нерозбірливо пробурчав. Лише зараз він звернув увагу, що сестра палить сигарету і, мало того, струшує попіл просто на килим. Спершу Кейт збирався був запротестувати, а потім передумав, махнув на все рукою й сам закурив, щоб трохи заспокоїти нерви.
Між ними запала прикра мовчанка. Джейн докурила свою сигарету і, не вигадавши нічого кращого, опустила недопалок у масивну чорнильницю на письмовому столі.
„Але ж ми свині!“ — промайнуло в Кейтовій голові.
— Джейн, — несміливо почав він, — я розумію, що не маю права втручатися в твоє особисте життя…
— Правильно розумієш.
— Але ти перша заговорила про це, і я… Мені просто в голові не вкладається, що ти…
— А дарма не вкладається. Адже в тому, що я стала такою, є чимало твоєї заслуги.
Кейт дуже боявся це почути. Він зіщулився, наче від удару.
— І давно ти… е-е… з дівчатами?
— З тринадцяти років.
— О Боже! Батьки знають?
— Звісно, знають. Мені було п’ятнадцять, коли їм поскаржилася на мене мати Джекі Колінз… Може, пам’ятаєш її?
Кейт кивнув, хоча пам’ятав лише ім’я. Здається, це була Джейнина шкільна подруга з Бірмінґему, де вони в той час мешкали. Чи сусідська дівчина звідти ж.
— Сам скандал ти пам’ятати не можеш, — продовжувала Джейн, — бо вже навчався в Оксфорді. Батько був злий, як чорт, дуже мене лаяв, називав малою паскудною збоченкою, та й мамі перепало на горіхи — мовляв, виховала на їхній сором дочку-лесбіянку. Проте через два з половиною роки він продемонстрував гнучкість своїх моральних принципів, і почуття сорому нітрохи не завадило йому використати моє „збочення“ для важливої справи. Саме тоді остаточно з’ясувалося, що Алісу не цікавлять хлопці, тож батько вирішив звести мене з нею. Власне, тому ми й переїхали до Плімута.
Шокований Кейт не вірив своїм вухам.
— Батько примушував тебе спати з Алісою?!
— Ну, навіщо так грубо. Наш татусь делікатна людина, — в її голосі пролунав неприхований сарказм, — він лише тонко натякнув, що чим ближче я з нею зійдуся, то буде краще. Жодного примусу не знадобилося. Аліса мені зразу сподобалась, ми швидко зійшлися… словом, усе в нас було добре, поки Маріка, ця мала сучка, не заморочила їй голову.
Як і минулого разу, Кейт проіґнорував випад сестри на Марічину адресу.
— А як батько поставився до твого розриву з Алісою?
— Певна річ, негативно. Дуже сердився. Я знала, що так буде, тому довго терпіла, вдавала, що не підозрюю про Алісині шури-мури з Марікою, ніяк не наважувалася на відверту розмову… І це була моя помилка. Можливо, якби це сталося раніше, Аліса обрала б мене, а не Маріку. Однак я сподівалася, що все владнається само по собі. Великі надії покладала на тебе — що ти окрутиш Маріку, і вона думати забуде про Алісу… Та коли Маріка оселилась у Норвіку, коли вони стали щоночі спати разом, тут я вже не витримала. — Джейн замовкла й опустила очі. — Правда, Аліса не хотіла зі мною розлучатися. Вона запропонувала… ну, щоб ми були втрьох. Маріка погодилася.
— А ти ні?
— Звісно ж, ні. Це не для мене.
— Розумію, — сказав Кейт. — Схоже, й для батька це було занадто.
Сестра пирхнула:
— Ой, не сміши мене! Я просто не сказала йому правди — ні про причини нашої сварки, ні про стосунки Аліси з Марікою. Якби він знав про їхню пропозицію, то змусив би мене пристати на неї.
— Так гадаєш?
— Я цього певна. Йому начхати на мої почуття… так само, як і тобі. Ви з ним один одного варті.
Кейт гірко зітхнув:
— Невже ти ніколи не пробачиш мене?
Джейн рішуче похитала головою.
— Таке неможливо забути, — сказала вона незлобливо, просто констатуючи факт.
— А я не прошу забути, я прошу пробачити. Минуло вже десять років…
— Лише десять років, Кейте. Лише. Я пам’ятаю все так виразно, ніби це сталося щойно вчора.
— Тоді мені було п’ятнадцять. Я був дурним хлопчиськом.
— А мені це не було дванадцяти. Я була наївним та невинним дівчам і не до кінця розуміла, що відбувається. Зате ти чудово все розумів.
— Будь ласка, Джейн, не відштовхуй мене знову, — благав Кейт. — Я більше не можу витримувати твоєї ворожості. Дай мені шанс спокутати мою провину. Признач будь-яке покарання, я згоден на все.
Джейн втислася в крісло, міцно заплющила очі й затулила долонями вуха.
— Замовкни, Кейте. Негайно замовкни! А то я закричу. Голосно закричу — і начхати, що буде далі.
Змирившись із черговою поразкою, Кейт підвівся зі стільця й відійшов до книжкових полиць.
— Я люблю тебе, Джейн, — понуро мовив він.
— Авжеж любиш, — глухо сказала сестра. — Так любиш, що…
Вона не закінчила, встала з крісла й підступила до вікна.
— Не роби цього, — озвався Кейт.
Не звернувши уваги на його слова, Джейн розсунула штори і трохи відчинила одну віконницю. В кабінеті стало світліше.
— Ого! — здивувалась вона. — Справжнісіньке скло. І досить якісне. Мабуть, і його Маріка принесла з нашого світу.
— У цьому не було потреби, — стримано відповів Кейт. — Зараз тут іде п’ятнадцяте
