Відьмак. Кров Ельфів - Анджей Сапковський
…це значить, що я маю ельфійське ім’я. А я ж не ельфійка. Ґеральте, тут у нас теж говорять про Білок. Часом навіть військо приїздить, і випитує, і говорить, що поранених ельфів не можна лікувати. Я не пискнула нікому ні словечка про те, що було навесні, не бійся. І про те, щоби тренуватися, я також пам’ятаю, не думай собі. Ходжу до парку й тренуюся, коли маю час. Але не завжди, бо ж мушу також працювати на кухні чи в саду, як усі дівчата. Й науки я також маю страшезно багацько. Але то нічого, буду вчитися. Ти ж також вчився у Храмі, говорила мені про те Мати Неннеке. І сказала ще, що махати мечем може будь-який дурень, а відьмачка мусить бути мудрою.
Ґеральте, ти обіцяв, що приїдеш. Приїдь.
Твоя Цірі
P. S. Приїдь, приїдь.
P. S. S. Мати Неннеке сказала написати наприкінці Хвала Великій Мелітеле, хай благословення її і прихильність завжди будуть із тобою. І щоб нічого з тобою не трапилося.
Цірі
«Я б поїхав до Елландеру, — подумав він, ховаючи лист. — Але це небезпечно. Я міг би навести їх на слід… Із цими листами також треба закінчувати. Неннеке користується жрецькою поштою, але ж… Зараза, занадто воно ризиковано».
— Гм-м-м-м… Гм-м…
— Що знову, Плюскольцю? Журавлиний острів ми вже проминули.
— І, хвала богам, без пригод, — зітхнув шкіпер. — Ха, пане Ґеральте, знову буде спокійний рейс, як бачу. Туман, гляньте тільки, як піднімається, а як сонце зійде, то вже й страх позаду. Потвора при сонці не показується.
— Я аж ніяк через те не переймаюся.
— Я думаю, — криво посміхнувся Плюсколець. — Компанія ж вам за рейс платить. Чи станеться щось, чи ні, грошики й так у капшук впадуть?
— Питаєш, начебто не знаєш. Що воно, заздрість у тобі говорить? Що я заробляю, стоячи спершись на борт і дивлячись на чайок? А тобі за що платять? За те саме. За те, що ти є на борту. Коли все йде гладко, то роботи ти не маєш, швендяєш собі від носа до корми, шкіриш зуби до пасажирок чи намагаєшся розкрутити купців на горілку. Мене також найнято, аби я був на борту. Про всяк випадок. Безпечне перевезення, бо відьмак в ескорті. Вартість відьмака включено в ціну перевезення, вірно?
— Ага, напевне що правда, — зітхнув шкіпер. — Компанія не втратить. Я їх добре знаю. Плаваю для них по Дельті п’ятий рік, від Піни до Новіграда, від Новіграда до Піни. Ну, то до праці, пане відьмаче. Ви спирайтеся на борт, а я піду собі пройдуся від носа до корми.
Імла дещо порідшала. Ґеральт вийняв з торби другого листа, якого отримав нещодавно від дивного посланця. Читав того листа вже разів із тридцять. Лист пах бузком і аґрусом.
Милий приятелю…
Відьмак стиха вилаявся, дивлячись на різкі, рівні, вугласті, писані енергійними рухами пера руни, що безпомильно видавали настрій авторки. Знову відчув величезне бажання спробувати від злості вкусити себе за дупу. Коли місяць тому він писав чародійці, дві ночі поспіль думав, як краще почати. Нарешті вирішив зупинитися на «Мила приятелько». І тепер отримав це у відповідь.
Милий приятелю, дуже порадував мене Твій несподіваний лист, отриманий через три неповні роки після нашої останньої зустрічі. Радість моя була тим більшою, що про Твою раптову й несподівану загибель кружляли різні плітки. Добре, що ти вирішив плітки спростувати, написавши до мене, також добре, що робиш Ти це настільки швидко. З листа Твого випливає, що вів ти життя спокійне, щасливо нудне й позбавлене будь-яких проблем. У теперішні часи життя таке — це справжній привілей, милий приятелю, тішуся, що вдалося Тобі його досягнути.
Зворушила мене й раптова турбота про моє здоров’я, яку ти вирішив проявити, милий приятелю. Поспішаю сповістити Тебе, що і справді почуваюся вже добре, час проблем маю вже в минулому, упоралася я із клопотами, описом яких не хочу тобі набридати.
Дуже переймаюся і непокоюся через те, що несподіваний презент, який Ти отримав від Долі, додає тобі проблем. У припущенні, що вимагає то фахової допомоги, ти цілковито правий. Хоча опис проблем — що зрозуміло — є загадковим, я впевнена, що знаю Джерело проблеми. І погоджуюся з точкою зору, що абсолютно необхідною є допомога ще однієї чародійки. Відчуваю гордість через те, що я — друга, до кого ти звертаєшся. Чим же я заслужила таке високе місце в тому списку?
Будь упевненим, милий приятелю, і, якщо ти мав намір звернутися по допомогу ще до чародійок, відмовся від того, бо немає для цього потреби. Я вирушаю не зволікаючи, їду прямо до місця, яке Ти вказав завуальованим, але зрозумілим для мене чином. Зрозуміло, вирушаю я у повній таємниці й дотримуючись обережності. На місці я зорієнтуюся у суті проблеми й зроблю, що буде в моїх силах, щоб заспокоїти джерело, що пробилося. Намагатимуся при цьому не бути гіршою за інших панн, до яких Ти звернувся, звертаєшся чи матимеш намір звертатися за допомогою. Завжди Твоя мила приятелька. Занадто важливо для мене Твоє добре ставлення, аби могла я Тебе підвести, милий приятелю.
Якщо протягом кількох наступних років Тобі захочеться мені написати, то не вагайся ані хвилини. Листам Твоїм я незмінно рада.
Твоя приятелька Йеннефер
Лист пахнув бузком і аґрусом.
Ґеральт вилаявся.
Із задуми його вирвали раптовий рух на палубі й коливання шкути, що свідчило про зміну курсу. Частина пасажирів обсіла правий борт. Шкіпер Плюсколець викрикував на носі команди, шкута поволі, з опором, повертала до темерського берега, зходила з фарватеру, даючи місце двом кораблям, що вилинули з імли. Відьмак подивився із цікавістю.
Першим плив великий, довжиною щонайменше сімдесят сажнів, тримачтовий галеас[15], над яким звивася амарантовий прапор зі срібним орлом. За ним, ритмічно працюючи сорока веслами, сунула менша, струнка галера, оздоблена знаком злато-червоних крокв на чорному полі.
— Ух, але ж — чисті тобі дракони, — сказав Плюсколець, стаючи поряд із відьмаком. — Ач, орють річку, аж хвиля йде.
— Цікаво, — промурмотів Ґеральт. — Галеас пливе під реданським прапором, а галера — з Едірна.
— З Едірна, саме так, — підтвердив шкіпер. — І несе вимпел намісника з Хаґґе. Але зауважте, обидва кораблі мають гостродонні корпуси, десь зо два сажені занурення. Це значить, що до самого Хаґґе не пливуть, бо не пройшли б пороги й мілини вгорі річки.
