Відомство мертвих душ. Тіло без душі - Яна Паувел

- Ну як? – з посмішкою поцікавився демоноборець.

- Чудесно, - щиро відповіла дівчина і опустила голову.

Вони ще довго так говорили. Шейн навчив її ще декільком закляттям. І десь посеред розмови, стомлена і безсила, Андрея нарешті заснула. Тільки цього разу їй не снилося більше нічого.

****

- Нагадай-но мені знову, що в жодному випадку не можна робити? – вкотре запитав Теренс Рім, присівши перед дочкою перед самісіньким виходом.

- Знімати браслети, - заучено повторила дівчинка.

Маг нахмурився і поправив платтячко дочки, йому все важче було залишати її вдома під наглядом слуг.

- Не хвилюйтеся, лер Рім, я за нею нагляну, - запевнила чоловіка гувернантка.

Маг кинув на неї невдоволений погляд. Минулого разу вона це саме обіцяла, а в результаті він застав Селесту у дворі беззахисну, в той час як браслети лежали собі спокійно на обідньому столі. Він уже давно звільнив би її, якби дівчинка так сильно до неї не прив’язалася.

- Тату, я обіцяю не знімати браслетів, - помітила його погляд дочка, - але можна мені сьогодні у місто з усіма?

Усі – це їхній кухар і прибиральниця. Зазвичай вони кожного тижня в цей день ходили на ринок, щоб закупитися.

- І що ти там будеш робити? – лагідно поцікавився чоловік.

- Аліша розповідала, що неподалік від ринку відкрили новий магазин солодощів.

Рім глибоко вдихнув, щоб приборкати хвилювання. Аліша була чи не єдиною подругою його дочки, відколи він забрав її зі школи. Він нічого не мав проти дівчинки, і розумів, що спілкування з однолітками неодмінна складова дорослішання. Просто… Надто вже часто після зустрічі з подругою його дочка загорялася різними, часто небезпечними, ідеями.

Як і Селеста, Аліша була магом, тільки їй це нічим не загрожувало. Народившись в родині чистокровних чарівників дівчинка змалку була оточена магією. Вона уже прекрасно знала декілька заклять і не соромилася хвалитися цим перед однолітками. І це, незважаючи на те, що чаклувати за межами школи їм заборонялося.

- Я куплю тобі солодощів коли буду повертатися з роботи…

- Ні! – емоційно заперечила дівчинка, і Теренс побілів. – Я хочу вибрати сама. Минулого разу ти приніс цілу гору льодяників, а я їх терпіти не можу.

- Добре, добре, - поспішно погодився чоловік, тільки б вона не хвилювалася.

Дівчинка одразу ж усміхнулася і міцно обійняла його своїми маленькими ручками.

- Я люблю тебе, тату.

З цими словами вона клюнула його скоренько в щоку і побігла у своїх дитячих справах.

Після смерті дружини Селеста стала для нього усім світом. Вона була тим, що спонукало його прокидатися кожного ранку, тим, що дарувало йому радість. Тільки вона могла викликати його посмішку.

І Селеста була стихійником. Тільки десять відсотків стихійників доживали до двадцяти. У Селести перший безконтрольний викид магії стався в п’ять.

П’ять років! Це практично вирок для мага.

Коли два роки тому цілитель сказав йому, що його дочка ймовірно не доживе до повноліття, увесь його світ перевернувся. Тож немає нічого дивного в тому, що він почав шукати альтернативні варіанти.

- Якщо Ви ще хоч раз дозволите моїй дочці зняти браслети, - дочекавшись коли дівчинка заховається в іншій кімнаті заговорив чоловік, - я не тільки звільню Вас, а й зроблю так, що ніхто Вас більше не найме.

Гувернантка побіліла, її руки затремтіли, і вона поспішила заховати їх у складках плаття.

- Пробачте, лер Рім, - винувато опустила голову жінка. – Просто дівчинка так сильно…

- Від цих браслетів залежить її життя, - перебив жінку маг.

Рум’яна зазвичай гувернантка побіліла ще сильніше і наче зменшилась у розмірах. А Теренс Рім кинув останній погляд на двері кімнати за якими заховалася його дочка, підхопив з підлоги портфель, і з тяжким серцем відправився на роботу.

Він добру половину свого життя віддав цій роботі, і тільки тепер зрозумів, наскільки дурним був. Відкинувши свої амбіції, він готовий був усе своє життя присвятити допомозі нужденним.

Його не цікавила влада, сила, багатство чи слава. І тільки тепер він усвідомив наскільки помилявся. Він був ніким – виходець із сім’ї простаків – ніким і залишився. Після смерті батьків і дружини у нього не залишилось більше нікого.

Тож немає нічого дивного в тому, що він готовий був зараз піти на що завгодно, стати ким завгодно. І не важливо що, наскільки б огидним і ницим воно не було, якщо це допоможе продовжити життя його дочки хоча б на день – він зробить це.

Першим, що збентежило секретаря Ріма, щойно він переступив поріг приймальні, був запах. Він навіть зажмурився на мить, щоб зрозуміти, що саме той йому нагадав, але здогадка так і не оформилась остаточно.

Злегка нахмурившись, він поправив окуляри і підійшов до свого стола. Здавалося б, нічого не змінилося. Чоловік неквапливо поставив на стіл свій портфель, після чого зняв піджак. Аж раптом він завмер – його ручка… Хтось точно її торкався.