Республіка Дракона - Ребекка Куанг
— Не дуже, але це й неважливо. Здебільшого доля морських битв і досі вирішується рукопашним боєм, — пояснив Неджа. — Баштові кораблі зносять стіни. Ми заходимо й підбираємо шматки.
Позаду озвався Жамса:
— Не розумію, чому ви не можете взяти цей прекрасний гігантський флот і рознести на дрантя Осінній палац.
— Бо ми намагаємося здійснити переворот без крові, — сказав Неджа. — Батько хотів за можливості уникнути війни. Відіславши значний флот до Лусаня, ми передали б хибне повідомлення.
— Отже, я так розумію, в усьому тепер винна Жинь? — сказав Жамса. — Класика.
Неджа повернувся, щоб стати до них обличчям. Із дуже самовдоволеним виглядом він показав на кораблі навколо:
— Декілька років тому ми додали поперечні балки, щоб збільшити структурну цілісність корпусу. А ще переробили стерна, тож тепер судна значно мобільніші і ми можемо використовувати їх на різній глибині.
— А твоє стерно? — поцікавився Кітай. — Досі занурюється на ці глибини?
Неджа не звернув на нього уваги.
— Ми вдосконалили й якорі.
— І як же? — запитала Жинь, впевнена, що Неджа хотів похизуватися.
— Зуби. Тепер вони розташовуються по колу, а не в одному напрямку. А отже, їх важко зламати.
Жинь це здалося смішним.
— Таке часто трапляється?
— Ти здивувалася б, — сказав Неджа. — Під час Другої Макової війни ми програли у вирішальному морському бою, бо корабель без команди на борту почало відносити в море у вихорі. Ми вчимося на своїх помилках.
Вони йшли далі. Неджа продовжив пояснювати нововведення, розмахуючи руками з гордістю молодого батька.
— Ми почали будувати корпуси з ширших балок на кормі, бо так легше кермувати на низькій швидкості. Вітрильні джонки розділені на горизонтальні панелі бамбуковими планками, завдяки чому стали більш аеродинамічними.
— А ти чимало знаєш про кораблі, — сказала Жинь.
— Я все дитинство провів біля верфі. Було б соромно, якби не знав.
Жинь зупинилася, пропускаючи решту вперед, аж доки не лишилася з Неджею на самоті. Вона стишила голос:
— Будь відвертим зі мною. Як довго ви готувалися до цієї війни?
Неджа не розгубився, навіть не кліпнув:
— Скільки себе пам’ятаю.
Отже, Неджа провів усе дитинство, готуючись зрадити Імперію. Тож, вступивши до Сінеґарда, він, певно, вже знав, що колись поведе флот проти своїх однокласників.
— Ти від самого народження зрадник, — сказала вона.
— Це ще під яким кутом подивитися.
— Але я воювала на боці Міліції. Ми могли бути ворогами.
— Знаю. — Неджа осяйно всміхнувся. — Хіба ти не рада, що це не так?
Армія Дракона ввібрала Цике у свої ряди з дивовижною ефективністю. Молода офіцерка Сола прийняла їх у казармах. Вона була лише на декілька років старша за Жинь і носила зелену нарукавну пов’язку — символ того, що закінчила Сінеґард за напрямом «стратегія».
— Вас готував Ірдзях? — запитав Кітай.
Сола глянула на вицвілу пов’язку Кітая:
— Який підрозділ?
— Другий. Я був із ним у Ґолінь Ніїс.
— О. — Сола стиснула вуста у вузьку лінію. — Як він загинув?
«З нього заживо зняли шкіру на міській стіні», — подумала Жинь.
— З честю, — сказав Кітай.
— Він би пишався тобою.
— Ну а я майже впевнений, що він назвав би нас зрадниками.
— Ірдзях дбав про справедливість, — жорстко промовила Сола. — Він був би з нами.
Уже за годину Сола виділила їм ліжка в казармах, провела екскурсію по розлогій базі, що займала три маленькі острови й канали між ними, а також видала нові форми. Вони були пошиті з теплішої та цупкішої тканини, ніж будь-які форми Міліції, які досі бачила Жинь. До тканинної основи додавався комплект шаруватої броні, зробленої зі шкіряних і металевих пластин, що накладались одна на одну в такий химерний спосіб, що Солі довелося детально показати, яку частину куди припасовувати.
Сола не показала їм роздягалень, тож Жинь роздяглася поруч зі своїми людьми, вбрала нову форму й потяглася. Її вразила гнучкість одягу. Шарувата броня була значно витонченіша за тонкі форми, які випускала Міліція, і, ймовірно, коштувала втричі дорожче.
— У нас кращі ковалі, ніж на півночі. — Сола передала Жинь нагрудну пластину. — Наша броня легша. І краще відбиває удари.
— А що нам робити з цим? — Жамса підняв купу свого старого одягу.
Сола скривилася:
— Спаліть.
Казарми і зброярня були чистіші, більші і краще оснащені, аніж будь-яка база Міліції, де Жинь бувала. Кітай пройшовся поміж рядами блискучих мечів і ножів, аж доки не знайшов підхожий для себе комплект. Решта понесли свою зброю до коваля для відновлення.
— Мені сказали, що у вашому загоні є фахівець-підривник. — Сола відхилила завісу, відкриваючи погляду повний набір вибухівки Першого загону.
Цілі стоси ракетних снарядів, ракет і вогняних списів, акуратно складених пірамідальними купами, чекали в холодній темряві, доки їх завантажать на військові кораблі.
Жамса замислено свиснув. Він підняв снаряд у формі голови дракона й покрутив його в руках.
— Це те, що я думаю?
Сола кивнула.
— Дворівнева ракета. В основній посудині міститься прискорювач. Решта детонує в повітрі. Дає невеликий додатковий поштовх.
— Як вам вдалося? — вимогливо поцікавився Жамса. — Я працював над цим щонайменше два роки.
— А ми працювали п’ять.
Жамса вказав на іншу купу вибухівки:
— А це що таке?
— Плавникові летючі ракети. — Сола радісно усміхнулась. — Плавники для керованого польоту. З ними ми маємо кращу точність, порівняно з дворівневими ракетами.
Хтось із поганим почуттям гумору вирізьбив голову снаряда у формі риби зі зневіреним виглядом. Жамса пробігся пальцями по плавцях.
— Яку дальність ви отримуєте з ними?
— По-різному, — відказала Сола. — У ясний день — сто кілометрів. У дощовий — скільки дістанеш.
Жамса зважив снаряд у руках із таким захопленим поглядом, що Жинь запідозрила в нього ерекцію.
— О, ми ще з ними повеселимося.
— Зголодніла? — Неджа постукав по одвірку.
Жинь підвела очі. Вона була в казармі одна. Кітай пішов шукати архіви провінції Дракона, а пріоритетом інших членів Цике був пошук їдальні.
— Не дуже, — сказала вона.
— Добре. Хочеш побачити дещо круте?
— Ще корабель? — запитала вона.
— Так. Але цей тобі справді сподобається. До речі, гарна форма.
Жинь ляснула його по руці.
— Очі вгору, генерале.
— Я просто кажу, що тобі личать ці кольори. З тебе вийде гарний Дракон.
Жинь почула верф задовго до того, як вони до неї дійшли. Щоб чути одне одного в какофонії криків і стукоту, їм доводилося кричати. Жинь припускала, що в бухті бачила повний флот, але, вочевидь, ще декілька кораблів досі будували.
Її погляд одразу впав на корабель у віддаленому кінці. Він ще був на початковому етапі, лише кістяк. Але коли вона уявила зведений навколо нього корпус, судно уявилося титанічним. Здавалося неможливим, що такий корабель узагалі може втриматися на воді, не кажучи вже про те, щоб пройти каналом між Червоними скелями.
— Ми попливемо в столицю на цьому? — запитала вона.
— Цей ще не готовий. Його допрацьовують за планами з заходу. Це особистий
