Учень убивці - Робін Хобб

— А я колись буду готовий? — Я спробував усміхнутися й вишкірився, наче м’язи мого обличчя схопила судома. Спробував прибрати усмішку, але не вдалося, і я відчув якесь дивне тремтіння. — Напевно, ніколи.

Чейд замовк, а потім вирішив, що я змирився із завданням.

— Ти супроводжуватимеш знатну жінку похилого віку, яка їде відвідати родичів у Затишній бухті. Це неважко. Вона дуже стара, та й здоров’ям не може похвалитися. Леді Тайм подорожує в закритих ношах. Ти будеш їхати з нею і контролювати, щоб її не сильно хитало, приносити їй воду і виконувати інші дрібні прохання.

— Це мало чим відрізняється від догляду за вовкодавом Веріті.

Чейд помовчав, а потім усміхнувся:

— Чудово. Це теж входитиме у твої обов’язки: пригодитися кожному в цій подорожі. Тоді в тебе буде привід їздити повсюди і все чути, й ніхто не запитуватиме, чому ти з ними.

— А яке моє справжнє завдання?

— Слухати і навчатися. Нам зі Шрюдом здається, що ті пірати з червоних кораблів дуже добре знають нашу стратегію та сильні сторони. Недавно Келвар пошкодував грошей на укріплення Дозорного острова. Він двічі нехтував цим, і двічі приморські села у герцогстві Шокз заплатили за це. Можливо, це не нехлюйство, а зрада? А що, як Келвар діє в інтересах ворога заради своєї вигоди? Ми хочемо, щоб ти це рознюхав. Хай там як, розкажи нам усе: чи він невинний, чи в тебе є якісь сильні підозри. Але якщо ти впевнишся, що це зрада, то треба якнайшвидше позбутися його.

— А як? — сказав я чужим голосом, наче ми говорили про якісь незначні та буденні речі.

— Я приготував порошок, який не має ні смаку, ні кольору. Ми сподіваємося на твою вправність і на те, що ти зможеш зробити це непомітно.

Він зняв кришку з глиняної тарілки, що стояла на столі. Там був пакунок із дуже гарного паперу, тоншого й кращого навіть за той, який показував мені Федврен. Дивно, але першою думкою було те, що моєму вчителеві дуже б сподобався такий папір. Всередині був білий-білий порошок. Він прилипав до обгортки, а його часточки розліталися всередині. Чейд прикрив рот і ніс ганчіркою, акуратно пересипаючи його у згорток з проолієного паперу. Потім він поклав мені шматочок смерті прямо у відкриту долоню.

— Як він діє?

— Не дуже швидко. Він не впаде мертвий одразу за столом, якщо ти про це. Але якщо буде пиячити допізна, то йому стане погано. Знаючи Келвара, він спробує заснути з хворим шлунком і вже більше не прокинеться.

Я поклав згорток у кишеню.

— А Веріті знає про це?

Чейд замислився.

— Веріті благородний, як його ім’я. Він не зможе просто так сидіти за одним столом з людиною, яку отруїли, і приховати це. Ні, тут краще діяти приховано, аніж відверто.

Чейд подивився мені в очі.

— Ти працюватимеш сам без нічиїх порад.

— Зрозумів, — я посовався на високому дерев’яному стільці. — Чейде?

— Так?

— А в тебе так само було першого разу?

Я подивився на його руки, і він вказав на яскраві червоні шрами на тильній стороні лівої. Ми довго мовчали, але я чекав.

— Я був на рік старшим за тебе, — нарешті промовив Чейд. — І мені просто наказали це зробити, а не вирішувати самому. Цього достатньо?

Я чомусь зніяковів.

— Гадаю, що так, — пробурмотів у відповідь.

— Добре. Я знаю, що ти не хотів сказати нічого поганого, хлопче. Але чоловіки не говорять про те, як спали з жінками. А вбивці не говорять… про роботу.

— Навіть учитель з учнем?

Чейд відвернувся до темного кутка на стелі.

— Навіть.

Через мить він додав:

— Через два тижні, можливо, зрозумієш.

Більше ми про це не говорили. Наскільки пригадую, мені тоді було тринадцять років.

Розділ 8

Леді Тайм

«Історія герцогств збігається з їхньою географією». Федврен, придворний писар короля Шрюда, дуже любив це прислів’я. Гадаю, що це правильно, принаймні всі історії пов’язані з природними кордонами герцогств. Моря та льодовики розділили нас із острів’янами. Багаті поля та плодючі долини зробили нас заможнішими, тому острів’яни ненавиділи нас. Напевно, це й був перший розділ історії герцогств. Багаті виноградники на берегах Ведмежої та Синьої рік[8], фруктові сади Тілту та Фарбовані гори над Сендс-еджем стали притулком для народу й одночасно ізолювали його. Тому він не зміг протистояти нашому добре організованому війську.

Я прокинувся задовго до світанку, коли ще світив місяць. Дивно, що я взагалі поспав. Вчора Барріч так ретельно готував мене в дорогу, що я волів би поїхати одразу після сніданку.

Але так не виходить, якщо ви плануєте щось з іншими. Всі були готові аж в обід.

— Знать ніколи не подорожує з порожніми руками, — попередив мене Чейд. — Веріті завжди вирушає з воїнами короля. І всі про це знають. Новини про візит мають прийти Келвару та Шемшаю заздалегідь. Рука імперії повинна вирішити їхню суперечку. Треба зробити так, щоб вони взагалі пошкодували про неї. Це такий хитрий хід, який завжди робить гарний володар, щоб народ хотів жити без його втручання.

Веріті подорожував з такою помпезністю, що дратувало його душу воїна. Загін добірних вояків носив його кольори та зображення оленя — символу Провісників. Вони їхали попереду звичайних загонів. Для моїх юних очей це було дивовижним видовищем. Але щоб не виглядати занадто войовничим, Веріті взяв із собою своїх знатних друзів, аби не було нудно і було з ким поговорити наприкінці дня. Процесію замикали в’ючні тварини, соколи й собаки, сокольничі та псарі, барди і музиканти, лялькар, носії пожитків лордів і леді та слуги, які доглядали за їхніми одягом і зачісками, а також готували їхні улюблені страви.

Я їхав усередині процесії на незворушній Сажці позаду чудернацьких нош, що були прилаштовані до двох спокійних сивих меринів. Гендз, один з найкращих конюхів, їхав на поні й стежив за кіньми, які везли ноші. Я назирав за в’ючним мулом і за жінкою в ношах. То й була дуже стара леді Тайм, яку я ніколи до цього не бачив. Коли ж нарешті леді з’явилася, щоби всістися, то я помітив, що вона повністю закутана в накидки, вуалі та шарфи. Мені здавалося, що