Відьмак. Кров Ельфів - Анджей Сапковський

Цірі мовчала, вдивляючись у красиве мертве обличчя.

— Гинули вони з її ім’ям на устах, — тихо продовжив відьмак. — Повторюючи її виклик, її крик, гинули за Шерраведд. Бо Шерраведд був символом. Гинули вони за камінь і мармур… і за Еліренн. Так, як вона їм і обіцяла, гинули гідно, героїчно і з честю. Зберегли честь, але згубили, прирекли на смерть власну расу. Власний народ. Пам’ятаєш, що говорив тобі Ярпен? Хто панує над світом, а хто вимирає? Пояснив це він тобі грубо, але правдиво. Ельфи довговічні, але тільки їхня молодь плідна, тільки молодь може мати потомство. А майже вся ельфійська молодь пішла тоді за Еліреною. За Еліренн, за Білою Трояндою з Шерраведду. Ми стоїмо серед руїн її палацу, біля фонтану, чий плюскіт вона слухала вечорами. А це… це були її квіти.

Цірі мовчала. Ґеральт притулив її до себе, обійняв.

— Тепер ти знаєш, чому скойа’таелі були тут, знаєш, на що вони хотіли подивитися? І чи розумієш, що не можна допустити, аби ельфійська й ґномська молодь знову дали себе вирізати? Чи розумієш, що ні мені, ні тобі не можна докладати руки до різанини? Ці троянди квітнуть цілий рік. Вони повинні були здичавіти, а вони красивіші за троянди із доглянутих садів. До Шерраведду, Цірі, усе ще приходять ельфи. Різні ельфи. Ті запальні й дурні, для яких символом є розламаний камінь. І розумні, для яких символом є ті безсмертні квіти, що вічно воскресають. Ельфи, які розуміють, що коли той кущ вирвати й випалити землю, троянди з Шерраведду не розквітнуть уже ніколи. Чи ти це розумієш?

Вона кивнула.

— Чи ти розумієш зараз, чим є нейтралітет, який тебе так ятрить? Бути нейтральним — не значить бути байдужим і бездушним. Не треба вбивати в собі почуття. Досить убити в собі ненависть. Чи ти зрозуміла?

— Так, — прошепотіла вона. — Тепер я зрозуміла. Ґеральте, я… хотіла б узяти одну… Одну з тих троянд. На пам’ять. Можна?

— Візьми, — сказав він, повагавшись. — Візьми, щоб пам’ятати. Ходімо вже. Повертаймося до конвою.

Цірі встромила троянду у шнурівку кубрачка. Раптом крикнула тихо, підняла руку. Цівка крові стікла з її пальця в долоню.

— Ти вкололася?

— Ярпен… — прошепотіла дівчинка, дивлячись на кров, що наповнювала лінію життя. — Венк… Полі…

— Що?

— Трісс! — крикнула вона пронизливим, не своїм голосом, здригнулася сильно, витерла обличчя передпліччям. — Швидко, Ґеральте! Ми мусимо… допомогти! На коней, Ґеральте!

— Цірі! Що з тобою?

— Вони помирають!

* * *

Летіла галопом, майже притиснувши вухо до шиї коня, підганяла жеребчика вигуками й ударами п’яток. Пісок лісової дороги прискав з-під копит. Звіддаля вона почула крики, відчула дим.

Попереду, загромаджуючи шлях, гнало на неї двійко коней, що волокли за собою упряж, віжки й зламані дишла. Цірі не стримувала буланого, промчала поряд на повному ходу, клапті піни мазнули їй обличчя. Ззаду почула іржання Плітки і прокляття Ґеральта, якому довелося стишитися.

Вона вискочила за поворот дороги, на велику галявину.

Караван горів. Із гущавини, наче палаючі птахи, летіли до фургонів запалені стріли, дірявлячи полотнища, встромляючись у дошки. Скойа’таелі з улюлюканням і вереском кинулися в атаку.

Цірі, не зважаючи на крики Ґеральта, що лунали ззаду, спрямувала коня прямо до двох перших, висунутих наперед фургонів. Один був перекинутий набік, біля нього стояв Ярпен Зігрін із сокирою в одній руці і з арбалетом — в другій. Біля його ніг, нерухомо й безвладно, у синій, задертій до половини стегон сукні, лежала…

— Трі-і-і-іс!!! — Цірі вирівнялася у сідлі, ударила коня п’ятками.

Скойа’таель повернувся в її бік, коло вух дівчинки завили стріли. Вона мотнула головою, не сповільнюючи галопу. Чула крик Ґеральта, що наказував їй утікати до лісу. Не мала наміру слухати. Схилилася, погнала просто на лучників, які цілилися в неї. Раптом відчула пронизливий запах білої троянди, прип’ятої до кубрачка.

— Трі-і-і-іс!!!

Ельфи відскочили перед розігнаним конем. Одного вона трохи зачепила стременом. Почула різкий свист, жеребчик сіпнувся, заскавчав, кинувся вбік. Цірі побачила стрілу, глибоко вбиту нижче крупа, одразу біля її стегна. Вона вирвала стопи зі стремен, підтягнула ноги, присіла на сідлі, сильно відштовхнулася і скочила.

Приземлилася м’яко на коробку перекинутого фургона, забалансувала руками й скочила знову, опинившись на зігнутих ногах поряд із Ярпеном, який ревів і вимахував сокирою. Поряд, на другому возі, бився Полі Дальберг, а Реган, відхилившись назад, спершись ногами об дошку, ледь стримував запряжку. Коні дико іржали, тупали, шарпали дишлом, лякаючись вогню, що пожирав полотнище.

Вона кинулася до Трісс, яка лежала серед розсипаних діжок і скринь, схопила її за вбрання і потягла в бік перекинутого фургона. Чародійка стогнала, тримаючись за голову над вухом. Зовсім поряд із Цірі раптом загупали копита, захропіли коні — двоє ельфів, розмахуючи мечами, віджимали в їх бік Ярпена, який люто кидався з боку на бік. Ґном крутився, наче дзиґа, вправно відбиваючи сокирою удари, що падали на нього. Цірі чула прокльони, стогони і дзвін металу.

Від палаючого конвою відділилася ще одна запряжка, летіла в їхній бік, волокла за собою дим і полум’я, сіяла запалене шмаття. Візниця звисав безвладно з козел, поряд стояв Яннік Брасс, ледве втримуючи рівновагу. Однією рукою він тримав віжки, другою відбивався від двох ельфів, які мчали по обидві сторони фургона. Третій скойа’таель, порівнявшись із кіньми запряжки, пакував їм у боки стрілу за стрілою.

— Стрибай! — гарикнув Ярпен, перекрикуючи шум. — Стрибай, Янніку!

Цірі побачила, як розігнаний фургон наздоганяє галопом Ґеральт, як коротким, ощадливим ударом меча змітає з сідла одного з ельфів, а Венк, підскакуючи з іншого боку, рубає іншого, того, що стріляв у коней. Яннік кинув віжки і стрибнув — просто під копита коневі третього скойа’таеля. Ельф зіп’явся у стременах і рубанув мечем. Ґном упав. Тієї ж миті палаючий фургон увірвався між тими, що билися, розкидав їх і розпорошив. Цірі в останню мить зуміла відтягнути Трісс із-під копит ошалілих коней. Вага із тріском виламалася, фургон підскочив, загубив колесо й перекинувся, розсіюючи навколо вантаж і тліючі дошки.

Цірі затягнула чародійку під перекинутий фургон. У тому їй допоміг Полі Дальберг, який раптом опинився поряд, а їх обох заслонив Ґеральт, увіпхнувши Плітку між ними та атакуючими скойа’таелями. Навколо воза закипіло, Цірі чула брязкіт клинків, крики, хропіння коней, стук копит. Ярпен, Венк і Ґеральт, оточені ельфами з усіх боків, билися, наче оскаженілі дияволи.

Бійців раптом розкидала запряжка Регана, який борюкався на козлах із