Танок з драконами - Джордж Мартін
Широкий мармуровий майдан був забитий натовпом так само, як у день страти Старка. Хай куди королева дивилася — всюди стрічала людські очі. Юрба складалася рівно з чоловіків та жінок; дехто тримав на плечах дітей. Жебраки та злодюги, корчмарі та крамарі, кожум’яки та стайнярі, найубогіші зі шльондр… уся ница наволоч міста зібралася на майдані подивитися на приниження королеви. А серед них тут і там стрічалися Бідолахи — гидкі, немиті й неголені створіння зі списами та сокирами, вбрані у окремі шматки побитих блях, іржавих кольчуг та потрісканої шкіри, накинуті згори грубими домотканими вапенроками, блякло вибіленими і прикрашеними семикутною зіркою Віри. Нужденні вояки репаного війська верховного горобця.
Десь у душі якась її часточка досі благала Хайме з’явитися і врятувати її від приниження… та її близнюка однак ніде не було. Не з’явився і дядько — що її зовсім не здивувало. Пан Кеван дуже ясно дав їй зрозуміти під час останніх відвідин: Серсеїна ганьба не повинна заплямувати честь Кастерлі-на-Скелі, тому жоден із левів не йтиме поруч. Кара та спокута накладалися на неї — і лише на неї.
Септа Унела стала праворуч, септа Моела — ліворуч, септа Сколера — позаду, і їй стало все зрозуміло. Якщо королева спробує втекти або опиратися, ці три огидні курви втягнуть її назад до септу і цього разу подбають, щоб вона з нього вже не вийшла.
Серсея підняла голову. За майданом, за морем голодних очей, роззявлених ротів і брудних мармиз, на тому кінці міста височів пагорб Аегона; башти, мури та палати Червоного Дитинця рожевіли, наче щоки дівчини, у світлі вранішнього сонця. «Не так вже дотуди й далеко.» Щойно вона досягне воріт, найгірше випробування залишиться позаду. Невдовзі вона поверне собі сина. І матиме свого поборника. Адже їй пообіцяв Кайбурн. «Томен чекає на мене. Мій маленький король. Я зможу. Я повинна.»
Септа Унела виступила наперед.
— Грішниця постає перед вашими очима! — оголосила вона. — Се є Серсея з дому Ланістер, королева-удовиця, мати його милості короля Томена, дружина світлої пам’яті короля Роберта, що скоїла прикрі лукавства і вчинила розпусту.
Септа Моела стала одесну королеви.
— Грішниця сповідала гріхи й молила про відпущення та прощення. Їхня висока пресвятість звеліли їй показати сумирність свого серця, лишивши осторонь пиху та погорду і відкривши себе такою, як її створили боги, перед добрим людом сього міста.
Септа Сколера розтулила рота останньою.
— І ось грішниця постає перед вами з покірним серцем, позбавлена таємниць, нічого не ховаючи, оголена перед очима богів та людей, готова до покутної ходи.
Серсеї ледь виповнився рік, коли помер пан дідусь. Перше, що зробив батько, обійнявши княжий престол — вигнав геть із Кастерлі-на-Скелі зажерливу хамку, що була коханкою його батька. З неї здерли шовки та оксамити, щедро навішані князем Титосом, і коштовності, які та забрала собі сама. А потім прогнали оголеною вулицями Ланіспорта, щоб західний край побачив, хто вона є насправді.
Серсея була надто мала, щоб бачити виставу на власні очі, та поки росла, часто чувала оповідки з вуст праль і стражників, які були свідками уславленої пригоди. Вони розказували, як жінка рюмсала і благала, як відчайдушно чіплялася за одяг, коли їй наказали роздягтися, як безнадійно намагалася прикрити груди і сором руками, поки шкутильгала вулицями гола і боса до майбутнього вигнання.
— Марнославна була, пихата, — пригадала Серсея слова одного стражника. — Носа догори дерла так, мов забула, з якого гною її вийняли. Та як ми зіскубли з неї ганчір’я, то всі побачили, що ціна тій хвойді — мідяк у базарний день.
Якщо пан Кеван та верховний горобець думали, що з нею буде так само, то вельми прикро помилялися. Бо в ній текла кров князя Тайвина. «Я — левиця. Я не схилюся і не зламаюся перед ними.»
І королева скинула з себе септину рясу.
Вона оголила себе одним спритним, але неквапним рухом, наче роздягалася в себе у покоях для купелі без жодних сторонніх очей, крім власних покоївок. Коли холодний вітер торкнувся шкіри, королева відчайдушно затремтіла. Вся сила її духу пішла на те, щоб не дати собі прикритися руками — як робила дідова хвойда. Пальці стислися у кулаки, нігті врізалися у долоні. На неї дивилося безліч жадібних очей… але що вони бачили? «Я вродлива. Я красуня» — нагадала вона собі. Скільки разів їй це казав Хайме? Навіть Роберт віддавав належну пошану її вроді, коли залізав до ліжка в п’яних намаганнях здобути своїй цюцюрці гідну короля втіху.
«Але так само вони дивилися і на Неда Старка.»
Час було виступати в похід. Оголена, безволоса, босонога, Серсея повільно рушила вниз широкими мармуровими сходами. Руками і ногами побігли сироти. Вона високо підняла підборіддя, як личило королеві, а супровід розтягся попереду віялом. Бідолахи розштовхували юрбу, щоб дати дорогу, а Мечі стали пообіч неї самої. Ззаду крокували септа Унела, септа Сколера, септа Моела, а за ними — дівчата-послушниці у білому.
— Шльондра! — скрикнув чийсь голос. Жіночий голос. Саме жінки завжди показували себе найбезжальнішими, коли справа стосувалася інших жінок.
Серсея оминула її увагою. «Будуть інші, і то гірші. Ці істоти не мають солодшої втіхи у житті, ніж глузувати з вищих за себе.» Стулити їм пельки вона не могла, тож мусила прикидатися, що не чує. І не бачить. Королева дивитиметься на Аегонів пагорб на тому кінці міста, на башти Червоного Дитинця у мерехтливому сяйві. Саме там вона знайде порятунок, якщо дядько дотримав своєї частини угоди.
«Він сам цього хотів. Він і верховний горобець. І мала троянда теж, хіба є сумнів? Я грішила і мушу спокутувати гріх, пронести свій сором перед очима кожного жебрака у цьому місті. Вони гадають: це зламає мою гордість і покладе мені край. Але вони помиляються.»
Септа Унела і септа Моела трималися крок у крок, а септа Сколера тяглася позаду, теленькаючи у дзвоник.
— Ганьба! — викликала стара шкиринда. — Ганьба грішниці, ганьба, ганьба!
Десь праворуч у лад з нею заспівав інший голос — то якийсь пекарчук загорлав:
— Пироги з м’ясом, три мідяки за гарячий пиріг!
Мармур під ногами був слизький та холодний; Серсея мусила ступати обережно, боячись ковзнути. Дорога провела їх повз подобу Баелора Блаженного,
