Скляна, олив'яна, дерев'яна - Катерина Олександрівна Медведєва

Марта й Міранда готувалися до свята заздалегідь. Вони пошили собі легкі зелені сукні, витягли коралі й браслети, купили нові стрічки. Марго з сумом дивилася, як вони перевдягаються. Вона б із задоволенням провела цю ніч подалі від сміхотливого натовпу, на хуторі у знахарки. Та маленька Петті вмирала, їй залишалося жити кілька днів, і знахарці було не до відвідувачів.

Увечері до Мірандиної хати зайшов Овид, а з ним його друг Кред, небагатий хлопець, також закоханий у Міранду. Та вона віддала перевагу Овидові, багато в чому через гроші.

Марта вмовила Марго піти з ними, і вп'ятьох вони вирушили за село, де вже горіли вогнища і грала музика. На зеленій траві стояли столи, заставлені смачною сільською їжею. Дівчата і хлопці ходили кружка, співали пісень про літо й кохання.

Марго дивилася на них, і раптом їй здалося, що вона в королівському садку. Міранда саме співала пісню про теплу літню ніч, і Марго, добре знаючи слова, нестямилась, як заспівала разом з Мірандою.

Рознеслося дружне гиготіння. Марго отямилась.

«Таж у мене голос, як у жаби», — згадала вона, заплакала й утекла.

Сховавшись між деревами, Марго почула, що її кличе Овид.

— Чого ти втекла? — спитав він, віднайшовши дівчину.

З ним прийшов і Кред.

— З мене сміялись.

— Я не сміявся, — заперечив Овид.

— Іди, Овиде, на тебе чекає Міранда, — ледь чутно мовила Марго.

Почувся лункий Мірандин голос, і Овид пішов.

— Не щастить у коханні ані мені, ані тобі, — мовив Кред.

— Як ти здогадався? — злякалася Рита.

— У тебе закохані очі. Але ти негарна, а я небагатий, і ми нікому не потрібні.

Марго згідливо кивнула. Аж раптом згадала про Марту. Пилипа хазяїн не відпустив на свято, і Марта сумувала без нього. Марго попросила Креда піти до дівчини:

— Адже їй зараз так само кепсько, як і тобі. Розрадь її.

І Кред пішов. Марго залишилася сама. Аж раптом поруч з'явився Дюшес.

— Чого ти сумуєш, принцесо? У таку днину всі щасливі!

— Не знущайся, — попросила вона.

— Не було й гадки, — відповів чарівник. — Я прийшов сказати тобі, що ти просто зараз можеш перетворитися на колишню Марго.

— Як?!

— Опівночі зацвіте папороть. Якщо ти побачиш цвіт і загадаєш бажання, воно здійсниться.

Марго кинулася в глиб лісу. Вона не одна шукала чарівну квітку, в лісі чулися голоси.

Аж раптом перед дівчиною щось засяяло, і вона побачила блискотливі пелюстки пуп'янка, що саме розпускався. Тієї ж миті за спиною пролунав знайомий голос:

— Рито! Віддай цю квітку мені!

То була знахарка.

— Я не можу! — Марго похитала головою. — То моя остання надія позбутися потворності!

— Петті вмирає! Моя бідолашна дівчинка проживе ще день чи два! Зглянься, Рито!

— Ні, — рішуче мовила дівчина.

Старенька заплакала й пішла, а Марго схилилася над папороттю.

— Зараз я знову стану принцесою Маргаритою, найкращою дівчиною королівства! Я запрошу в гості нових друзів: Овида, Марту, Лутту і Петті… Але Петті не буде, вона вже помре…

Знахарка, приголомшена горем, ішла додому, на свій хутір, де чекала на неї її внучка й вмирала. Та коли старенька відчинила двері, їй назустріч вибігла Петті, весела й рожевощока. Хвороба зникла безслідно, дівчинка одужала.

Уранці до Марго прийшла знахарка з Петті, щоб подякувати.

— Я просто виправила помилку, — мовила Марго.

Дівчина вмовила їх нікому не розповідати, що то вона врятувала Петті. Усі вирішили, що дівчинка одужала так само несподівано, як і захворіла, поговорили-поговорили та й забули. Тільки одній людині знахарка зізналася — Овидові.

Закінчувався другий місяць літа, і Марго помічала, що Марта ставала щораз сумирніша й блідіша.

— Що з тобою коїться? — перепитувала Марго, і Марта врешті-решт розповіла.

Їхня з Мірандою мама померла рік тому через наговір однієї лихої жінки, яка того ж дня перетворилася на відьму. Відтоді сидить уночі на могилі померлої і стереже її.

— Кажуть, маму можна повернути, — сказала Марта тихо. — Для цього треба рівно через рік після її смерті прийти опівночі на кладовище і запропонувати відьмі щось дорогоцінне й красиве. Якщо вдасться зманити її з могили, наша мама оживе.

Надходив день, у який померла Мартина й Мірандина мама. В хаті був траур, дівчата надягли чорні сукні. Марта по секрету сказала Марго, що піде на кладовище й запропонує відьмі свої коралі й накопичені гроші. Але вона так цього боялася, що захворіла. Надвечір у неї піднялася температура, збити її не вдавалося.

Міранда розплакалася. Тільки тепер вона зрозуміла, як любить свою сестру.

— Я не можу втратити її, як втратила маму! Ні!

Овид не відходив від нареченої: вона весь час плакала. І тоді принцеса вирішила, що сходить на кладовище й перевірить, чи правду кажуть про відьму.

За годину до півночі Марго зайшла до Мартиної кімнати. Дівчина розплющила очі й зі сльозами звернулась до Марго.

— Чому життя таке несправедливе до мене? Коли мама померла, я просила чарівників повернути її. Вони могли, але не зробили! І не дають можливості мені самій урятувати маму!

— Все буде гаразд, — заспокоїла її Марго.

Дізнавшися, що Марта теж загадувала новорічне бажання, принцеса вирішила неодмінно виконати його.

Під вікном Мірандиної кімнати стояв Кред. Він чув, як ридає дівчина, і хотів щось