Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

Клайн провів його до дверей.

— Перевіриш цукор? — запитав його Коулмен.

— Та де там, я ж місцевий сільський дурник.

Коулмен ледь помітно всміхнувся.

— Мене й самого це все трохи бентежить, — сказав він. Замислено подивився вбік, провівши пальцями по губах і підборіддю. — Химерний випадок, — зронив він неголосно. — Дуже химерний. — Він повернувся до Клайна. — Дай мені знати, що ти знайдеш.

— Будеш удома?

— Так. Подзвони мені, добре?

— Гаразд.

Коулмен змахнув рукою й пішов.

Коли невдовзі доставили інструменти, Клайн знеболив Реґані новокаїном хребет, а тоді на очах у Кріс та Шерон почав видобувати спинномозкову рідину, пильно поглядаючи на манометр.

— Тиск нормальний, — пробурмотів він. Закінчивши, підійшов до вікна, щоб побачити при світлі, прозора чи каламутна рідина. Вона була прозора.

Він поклав до сумки пробірки з рідиною.

— Сумніваюся, що це станеться, — сказав Клайн, — але якби вона прокинулася серед ночі й була неспокійна, вам, мабуть, було б непогано мати медсестру, що могла б уколоти їй заспокійливе.

— Хіба я сама не можу цього зробити? — спитала Кріс.

— А чому не медсестра?

Кріс знизала плечима. Їй не хотілося згадувати про свою недовіру до лікарів і медсестер.

— Просто я воліла б зробити це сама, — ухильно відповіла вона.

— Ну, але робити уколи не так уже й легко, — застеріг Клайн. — Дуже небезпечно, якщо утвориться повітряна булька.

— Ой, та я вмію це робити, — втрутилася в розмову Шерон. — Моя мати управляла будинком для старих в Орегоні.

— О, то ти могла б це зробити, Шер? — запитала в неї Кріс. — Могла б залишитися тут на ніч?

— Але ж ідеться не тільки про цю ніч, — сказав Клайн. — Можливо, вона потребуватиме внутрішньовенного годування залежно від її стану.

— А ви не могли б мене цього навчити? — спитала в нього Кріс. Вона благально подивилася на нього. — Я мушу сама це робити.

Клайн кивнув і погодився:

— Так. Звісно. Спробую.

Він виписав рецепта на розчин торазину та одноразові шприци й передав його Кріс.

— Замовте це прямо зараз.

Кріс віддала рецепта Шерон.

— Шер, займися цим, добре? Просто подзвони, і тобі все доставлять. Я хочу бути з лікарем, коли він робитиме аналізи. — Кріс повернулася до Клайна й сумовито глянула на нього. — Ви ж не заперечуєте?

Клайн помітив напругу в її розгубленому й безпомічному погляді.

— Звісно, ні, — відповів він, — звісно, я розумію, як вам важко. Я щось подібне відчуваю, коли говорю з механіками про своє авто.

Кріс мовчки на нього дивилася.

Вони вийшли з будинку рівно о 6:18 вечора.

Клайн зробив кілька аналізів у лабораторії Росслинської клініки. Спочатку перевірив рівень білка.

Нормальний.

Тоді — кількість кров’яних клітин.

— Забагато червоних, — пояснив Клайн, — означає кровотечу. А надмірна кількість білих свідчить про інфекцію. — Він особливо шукав ознак грибкової інфекції, що нерідко ставала причиною хронічних і малозрозумілих відхилень у поведінці.

І знову нічого.

Зрештою він перевірив іще рідину на вміст цукру.

— І як? — запитала Кріс.

— Ну, — сказав він їй, — рівень цукру в спинномозковій рідині має становити дві третини від його кількості в крові. Будь-яке значне зниження цієї пропорції свідчитиме про хворобу, за якої бактерії живляться цукром спинномозкової рідини, і цим можна було б пояснити симптоми вашої дочки.

Але він знову нічого не знайшов.

Кріс склала на грудях руки й похитала головою.

— І знову те ж саме, — понуро пробурмотіла вона.

Якийсь час Клайн розмірковував. Тоді нарешті повернувся й глянув на Кріс.

— Чи ви тримаєте вдома наркотики?

— Що?

— Амфетаміни? ЛСД?

Кріс похитала головою й відповіла:

— Ні. Слухайте, я б вам сама сказала. Але ні, у нас нічого такого немає.

Лікар кивнув, втупився у свої черевики, потім звів очі на Кріс і похмуро сказав:

— Що ж, гадаю, нам настав час порадитися з психіатром.

Кріс повернулася додому рівно о 7:21 вечора й прямо з дверей покликала:

— Шерон?

Жодної відповіді. Шерон там не було.

Кріс піднялася до Реґаниної спальні, де та й далі міцно спала, укрита ковдрою. Кріс зауважила, що в кімнаті пахне сечею. Поглянула на вікно. «Господи Ісусе, відчинене навстіж!» Вона подумала, що Шерон, мабуть, відчинила його, провітрюючи кімнату. Але де ж вона сама? Куди могла піти? Кріс рушила до вікна, зачинила його та замкнула на шпінгалет і почала спускатися сходами саме тоді, коли у вхідні двері заходила Віллі.

— Вітаю, Віллі. Було щось цікаве нині?

— Магазини, місіс. І кіно.

— А де Карл, Віллі?

Віллі байдуже махнула рукою.

— Цього разу він давати мені нагоду подивитися «Бітлз». Самій.

— Це гарно!

— Так, мадам.

Віллі переможно підняла два пальці у вигляді букви «V».

На годиннику була 7:35.

О 8:01, коли Кріс розмовляла в кабінеті телефоном зі своїм агентом, вона почула, як знову відчинилися й зачинилися вхідні двері, тоді зацокотіли високі підбори, і ось у кабінет зайшла Шерон із кількома пакунками в руках, які вона поставила на підлогу. Шерон тоді плюхнула в м’яке крісло, чекаючи, поки Кріс закінчить розмову.

— Де ти була? — спитала Кріс, поклавши слухавку.

— О, він що, не сказав тобі?

— А хто мав мені сказати?

— Берк. Хіба він не тут?

— Він тут був?

— Ти хочеш сказати, що його не було, коли ти повернулася?

— Слухай, давай-но все спочатку, — сказала Кріс.

— Ох, цей уже мені навіжений, — буркнула Шерон, хитаючи головою. — Аптекар не міг доставити замовлення, тож, коли прийшов Берк, я подумала: «От і чудово, він побуде тут із Реґаною, поки я збігаю по торазин». — Вона знову похитала головою. — Марні сподіванки.

— Так, марні. А що ти ще накупила?

— Ну, я подумала, що маю трохи часу, тому пішла й купила ще гумове простирадло для Реґаниного ліжка.

— Чи ти вже щось їла?

— Ні, думала якраз зробити собі бутерброд. Зробити й тобі?

— Було б непогано.

— То як там аналізи? — поцікавилася Шерон, поки вони йшли до кухні.

— Усі негативні, — понуро відповіла Кріс. — Треба шукати психіатра.

Після кави з бутербродами Шерон показала Кріс, як робити ін’єкції.

— По-перше, — пояснила вона, — треба впевнитися, що немає повітряних бульок, а по-друге, намагатися не потрапляти у вену. Дивися, спочатку трохи випускаєш зі шприца повітря, ось так, — показала вона, — а тоді перевіряєш, чи там немає крові.

Кріс трохи повправлялася на грейпфруті, поступово діючи дедалі вправніше. О 9:28 пролунав дзвінок у двері. Віллі їх відчинила. Там був Карл. Проходячи повз кухню до своєї кімнати, він привітався кивком голови й пояснив, що забув узяти ключі.

— Не вірю власним вухам, — звернулася до Шерон Кріс. — Це він уперше визнав свою помилку.

Решту вечора