Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні
Від недобрих здогадів у Ерагона аж мороз поза шкірою пробіг.
— І що ж ви зробили? — приречено спитав він, хоч уже майже напевно знав відповідь.
Ісланзаді підвела голову, і її обличчя набуло непохитного виразу.
— Я прийшла туди з двома вивідачами, і ми виправили людську помилку, — сказала вона. — Колись люди із Сейнона не наважувались перетинати кордони наших земель, тож сьогодні ми вирішили нагадати їм, чому все було саме так. — Вона мимохіть потерла праву руку, так, ніби її пронизав біль, і глянула кудись повз магічне дзеркало. — Ось ти, Ерагоне-фініарелю, ти маєш зв'язок із життєвою силою рослин і тварин. І якби цей зв'язок існував між вами бодай кілька століть, ти б завжди піклувався про своїх менших братів. Ми весь час підтримуємо Ду Вельденварден, адже він — це наші тіла й думки. І будь-який біль, від якого страждає він, — це наш біль… Ти добре знаєш, що нас дуже важко розгнівити, проте якщо вже нас розгнівили, ми стаємо ніби дракони, ми шаленіємо від люті. Відтоді як ельфи востаннє проливали свою кров на війні, минуло майже століття, тому світ трішки забув, на що ми здатні. І хоч ми втратили сили, коли занепали Вершники, усе ж таки ще дещо вміємо. Можеш мені повірити, коли почнеться війна, нашим ворогам здаватиметься, що проти них повстав цілий світ. Адже ми значно старша раса й уміємо куди більше за найспритніших та найрозумніших людей. Тож нехай Галбаторікс тремтить, бо ми, ельфи, готові вийти зі свого лісу й повернемося сюди тільки з перемогою або не повернемось узагалі.
Вислухавши її, Ерагон здригнувся. Навіть під час бою зі Смерком він не бачив такої непохитності й безжальності. «Вона — не людина, — подумав юнак і відразу ж визнав себе бовдуром. — Ясна річ, не людина. І було б дуже некепсько, аби я навчився не забувати про це. Усе-таки ельфи й люди зовсім різні, навіть попри те, що зовні вони дуже схожі».
— А якщо ви захопите Сейнон, — поцікавився він, — як тоді контролюватимете його мешканців? Адже може статися так, що вони ненавидять Імперію дужче за смерть, проте навряд чи повірять вам тільки тому, що ви ельфи, а вони люди.
Ісланзаді махнула рукою.
— Байдуже. Опинившись у місті, ми відразу ж вигадаємо, що треба зробити для того, аби нам ніхто не опирався, адже ми не вперше воюватимемо з людським родом. — Із цими словами королева зняла шолом, і її розкішні локони, кольору воронового крила, впали їй на обличчя. — Правду кажучи, я була не дуже втішена, почувши про твій похід на Хелгрінд. Сподіваюсь, у тебе все гаразд?
— Авжеж, ваша величносте.
— Тоді мої докори не матимуть сенсу, проте попереджаю тебе, Ерагоне Шуртугале, більше ніколи не наражай себе на таку небезпеку. Може, мої слова здадуться тобі надто жорстокими, але твоє життя куди важливіше за родинне щастя твого двоюрідного брата.
— Але ж я присягав Роранові, що допоможу йому.
— Тоді твоя присяга була необачною, оскільки ти зовсім не думав про можливі наслідки.
— Невже ви хочете, щоб я покинув у біді тих, про кого маю піклуватися? Вчинивши так, я був би гідний зневаги, й тоді навряд чи хтось вважав би мене справжнім Вершником, який зможе перемогти Галбаторікса. А крім того, Катріна була у ворожому полоні, а це означало, що Галбаторікс міг би легко керувати діями Рорана.
Королева звела свої гострі, ніби кинджали, брови й мовила:
— Якби ти навчив свого брата кількох заклять прадавньою мовою, то Галбаторікс був би йому нестрашний… І я жодним чином не вимагаю, щоб ти відцурався своїх друзів та родини. Це була б справжня дурниця. Але ти маєш пам'ятати: ціна війни — ціла Алагезія. І якщо ми зараз схибимо, то Галбаторікс отримає владу над усіма расами, а його правління може тривати вічно. Збагни, ти вістря нашого війська, а якщо вістря зламається, то спис не проб'є ворожих обладунків і ми всі помремо.
Ерагон схопився за кам'яний кошик і відчув під своїми пальцями м'який лишайник. Він хотів був сказати Ісланзаді, що кожен вправний воїн, окрім списа, мусить мати меч або ще якусь іншу зброю, на яку можна покластися під час бою, проте не наважився. Юнак спробував опанувати себе й перевести розмову в інше річище.
— Повірте мені, ваша величносте, — мовив він, — я дуже серйозно ставлюся до вашого занепокоєння, але якби я не допоміг Роранові, то почувався б цілковитим нікчемою, а надто тоді, коли б він спробував урятувати Катріну самотужки й загинув у бою. У будь-якому разі, я був би в надто великому розпачі, щоб допомогти вам або ще комусь. І нам з вами потрібно дійти згоди, бо, схоже, жоден із нас не збирається поступатись.
— Гаразд, — мовила на те Ісланзаді. — Давай облишимо цю розмову… Та не думай, що ми до неї не повернемось, Ерагоне Вершнику дракона. Мені здається, що ти вкрай несерйозно ставишся до своїх найважливіших обов'язків, і я поговорю про це з Оромисом, а він уже нехай вирішує, що з тобою робити. А тепер розкажи мені, чому ти вирішив зв'язатись зі мною?
Ерагонові довелося докласти певних зусиль, аби змусити себе говорити спокійним голосом. Невдовзі він розповів королеві про те, як звільнив Слоуна та яке покарання для нього вигадав.
Коли юнак завершив, Ісланзаді крутнулася на підборах і стала ходити туди-сюди по намету. Її рухи були гнучкі, ніби в кішки. За мить вона зупинилася.
— Отже, ти вирішив залишитися сам у центрі Імперії, щоб урятувати життя вбивці й зрадника. Ти йдеш
