Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

— Ну, то в чому тут річ?

Замислено склавши руки на грудях, Клайн присів на краєчок письмового столу.

— Ну, енцефалограма мала б підтвердити наявність недуги, — мовив він, — хоча брак дисритмії не переконує мене остаточно, що її нема. Це могла б бути істерика, хоча малюнок до й після конвульсії занадто незвичний.

Кріс насупила брови.

— Лікарю, ви постійно говорите про це, про «конвульсію». Але як точно називається ця хвороба?

— Ну, це не зовсім хвороба, — похмуро й неголосно відповів Клайн.

— А як тоді це називається, лікарю? Маю на увазі цей специфічний випадок.

— Вам це відомо як епілепсія.

— О Господи Ісусе!

— Не треба перейматися, — заспокоїв її Клайн. — Я бачу, що ваші уявлення про епілепсію, як і в більшості звичайних людей, спотворені й пов’язані з численними міфами.

— А чи вона спадкова? — запитала, здригнувшись, Кріс.

— Це один із тих міфів, — спокійно відповів Клайн. — Принаймні такої думки більшість лікарів. Розумієте, конвульсії можна викликати практично в будь-кого. Просто більшість із нас народжується з доволі високим порогом опору конвульсіям, а в декого цей поріг низький, тож відмінність між вами й епілептиком полягає тільки в цьому. Нічого більше. Лише ступінь опору. Це не хвороба.

— А що це тоді, довбані галюцинації?

— Це розлад, контрольований розлад. Існує дуже багато його різновидів, місіс Макніл. Скажімо, ось ви сидите тут, а тоді на якусь секунду немовби забуваєтесь, пропускаючи частину моїх слів. Це й є різновид епілепсії. Справжнісінький епілептичний напад.

— Ну так, лікарю, але в Реґани щось інше. Не вірю я в епілепсію. Та й чому це все стається так раптово?

— Ви маєте рацію. Тобто ми й далі не певні в цьому, і цілком можливо, що ви мали слушність і все це пов’язане з психосоматикою. Хоч я й сумніваюся в цьому. А відповідаючи на ваше запитання, хочу зазначити, що цілий ряд змін у функціонуванні мозку може спричинити конвульсію в епілептика: тривога, втома, емоційний стрес, навіть якась певна нота музичного інструмента. У мене був пацієнт, у якого судоми траплялися тільки в автобусі, коли він був за один квартал від дому. Ну, і врешті-решт ми з’ясували, що причиною було мерехтливе світло від білого штахетника, що відбивалось у вікні автобуса. А в іншу пору дня чи коли автобус рухався з іншою швидкістю, жодної конвульсії не ставалося. Той чоловік мав ураження мозку, немовби шрам, спричинений якоюсь дитячою хворобою. У вашої доньки такий шрам спереду… у скроневій частці… і коли на нього потрапляє специфічний електроімпульс відповідної довжини хвилі й частоти, це спричиняє цілий спалах ненормальних реакцій із глибини скроневої частки. Розумієте?

— Повірю вам на слово, — пригнічено зітхнула Кріс. — Але скажу чесно, лікарю: я не можу збагнути, яким чином вона аж так могла змінитися.

— З ураженою скроневою часткою таке трапляється дуже часто й може тривати днями, а то й тижнями. Нерідко поведінка стає деструктивною, навіть злочинною. Зміна така разюча, що дві-три сотні років тому людей із розладами скроневих часток сприймали як осіб, одержимих дияволом.

— Яких-яких осіб?

— Таких, якими оволодів демон. Розумієте, щось подібне до забобонної версії розщеплення особистості.

Кріс заплющила очі й підперла кулаком чоло.

— Послухайте, скажіть мені щось добре, — хрипко пробурмотіла вона.

— Ну, не варто хвилюватися. Якщо це справді ураження, певною мірою їй пощастило. Треба буде просто видалити цей шрам.

— О, як чудово.

— Або її мозок просто відчуває тиск. Знаєте, я б волів зробити рентґенівський знімок її голови. Тут, у будівлі, є рентґенолог, можливо, він міг би прямо зараз вас прийняти. Зв’язатися з ним?

— Та ясно, чорт забирай, давайте, не тягніть.

Клайн подзвонив і все залагодив. Йому сказали, що можуть негайно її прийняти. Він повісив слухавку й почав виписувати рецепта.

— Двадцять перший кабінет на другому поверсі. Я вам, мабуть, зателефоную завтра або в четвер. Хочу порадитися з неврологом. А тим часом відміняю риталін. Спробуймо якийсь час давати їй лібріум.

Він відірвав аркушика з рецептом і передав їй.

— Намагайтеся бути біля неї, місіс Макніл. У цьому стані сомнамбулічного трансу, якщо це справді він, вона завжди може собі зашкодити. Ваша спальня близько від неї?

— Так, поруч.

— Це добре. На першому поверсі?

— Ні, на другому.

— Вікна в її спальні великі?

— Ну, є одне. А в чому річ?

— Ну, нехай воно буде зачинене, можливо, навіть варто повісити там замок. У стані трансу вона може випасти з нього. Колись у мене був…

— Пацієнт, — договорила за нього Кріс із ледь помітною кривою, утомленою посмішкою.

Клайн вишкірив зуби.

— Багато їх було в мене, чи не так?

— Так, чимало.

Вона підперла рукою обличчя й замислено нахилилася вперед.

— Знаєте, я щойно ще одне пригадала.

— Що саме?

— Ну, ви казали, що після припадку вона відразу мала б засинати глибоким сном. Як-от у суботу. Тобто ви ж саме так казали?

— Ну так, — кивнув головою Клайн. — Казав.

— Ну, а чому тоді всі інші рази, коли нарікала, що трясеться її ліжко, вона так і не могла заснути?

— Ви мені цього не казали.

— Ну, але було саме так. Вона нормально виглядала. Просто приходила й просилася до мене в ліжко.

— Мочилася у своє ліжко? Блювала?

Кріс похитала головою.

— Була нормальна.

Клайн насупився й легенько пожував губу.

— Ну, почекаємо результатів рентґену, — сказав він зрештою.

Почуваючись украй виснаженою, Кріс відпровадила Реґану до рентґенолога, залишалася з нею, поки робили знімки, а тоді відвезла додому. Після другої ін’єкції дівчинка стала на диво мовчазною, і Кріс спробувала її розворушити:

— Може, пограємо в «Монополію» або ще в якусь гру, котику?

Реґана похитала головою, а тоді глянула на матір невидющими очима, які, здавалося, були занурені в безкрай.

— Я хочу спати, — сказала вона млявим голосом, таким самим відсутнім, як і її погляд. І пішла сходами до своєї спальні.

«Мабуть, це лібріум так на неї подіяв», — подумала Кріс, стурбовано дивлячись їй услід.

Тоді зітхнула й рушила до кухні. Налила собі кави й присіла за столик до Шерон.

— Як пішло? — поцікавилася Шерон.

— Ой, Господи!

Кріс кинула на стіл рецепта.

— Подзвони, щоб це приготували, — звеліла вона, а тоді розповіла, що казав їй лікар. — Якщо я буду зайнята або кудись піду, не спускай із неї очей, Шер, добре? Клайн сказав мені, що… — Усвідомлення. Раптове. — Мушу не забути.

Кріс підвелася з-за столу й рушила до Реґаниної кімнати, де та спала, накрившись ковдрою. Кріс підійшла до вікна, засунула до кінця шпінгалет,