Обитель героїв - Генрі Лайон Олді

Прокуратор витримав багатозначну паузу.

— Як я розумію, — втрутився Месроп, — офіційно розслідування продовжить вігіла Кукіль. Ви згодні, колего?

— Так.

— Вона ж забезпечить циркуляцію відомостей між нами та бароном. «Pegasus charteus cursus» — метод перевірений, надійний і захищений від незаконного розкриття. Ваша величносте, ви не заперечуєте?

— Ні в якому разі, панове. Цілком покладаюся на ваш досвід у справах такого штибу. І чекаю на результати.

* * *

На перехресті Дігтярів і Пишномовної виступали жонглер з танцівницею.

Жонглер з відстороненим, трохи сором’язливим обличчям тримав у повітрі п’ять булав. Він вийшов з пори квітучої молодості, але був досі стрункий і спритний. Одягнений у двоколірне трико — на щастя, не чорно-біле, а червоно-синє, — жонглер іноді переступав з ноги на ногу, але в цілому залишався нерухомий. Лише руки жили окремим, особливим, уважним життям. Булави описували хитромудрі петлі, ледь торкаючись одна одної. На них дивилася купка ранніх роззяв. Від крамниці лікарського зілля за виставою спостерігав кремезний, міцно збитий чоловік у куртці, та ще снувала туди-сюди дрібна горбатенька квіткарка, настирливо пропонуючи фіалки та айстри.

Один з роззяв заявив, що він сам жонглював би не гірше, коли б не гідність шляхетної людини й нестача вільного часу.

Приятелі мляво погодилися, продовжуючи дивитися. Їх більше цікавила танцівниця — молоденька дівчина, струнка та висока. Пропливаючи по колу, вона тримала за кінчики яскраву шаль, і та летіла за хазяйкою корабельним вітрилом. Неприродно пряма, з гордим аристократичним поворотом голови, дівчина несла в собі якийсь божевільний ритм. Без музики, без супроводу: сама. Так несуть чашу з окропом, боячись розхлюпати. Мимохіть роззяви притупували, приплескували в долоні, цокали язиками і клацали пальцями. Це поширювалося швидше за епідемію.

— А постривай-но, друже!

Агітатор зупинив карету біля тротуару. Прочинивши дверцята, щоб було краще видно, Конрад усміхнувся. Багато хто назвав би його легковажним диваком. Після подій божевільного ранку, після бесіди з людьми, за чий погляд, скороминущий і випадковий, три чверті Реттії готові віддати все, що не попроси; після таємниць, секретів і рішень — видивлятися на вуличних паяців. Витрачати дорогоцінний час на дурнички, коли треба ретельно перебирати крупинки інформації, вишукуючи дрібні перли, міркувати про недомовки та натяки, робити далекосяжні висновки із хрускоту пальців і тремтіння лівого коліна співрозмовника, що саме по собі є важливою ознакою; прикидати так і сяк…

Це теж було частиною методу обер-квізитора. По закінченні важливої зустрічі чи збору інформації він займався різними дурницями. Ішов у цирульню чи ароматорій, на турнір вагантів-пересувників чи виставку живописця Адольфа Пельцлера, блукав вулицями без мети й сенсу, збирав опале листя в Буальському парку, де нещодавно спорудили пам’ятник Нихону Сивочолу — великий маг нагадував ображеного борця, який через інтриги суддів здав першість столиці без бою. Монумент збиралися переробити, та все відкладали…

Після ситого обіду треба дати їжі засвоїтися.

Не рвати душу, не мучити розум, вриваючись із ланцетом напереваги: підрізати, розітнути заново, розсікти ще раз… Нерозумно й користі не буде.

Жонглер замінив булави на кільця, танцівниця прискорила крок. Роззяви пішли. У капелюсі, що лежав на бруківці біля артистів, бряжчав жалюгідний дріб’язок. Зажурилася квіткарка: її квіти залишилися без уваги. Біля ніг жонглера розпласталася тінь: чорний силует з дюжиною рук.

Конрад здригнувся.

«А все тому, що в злодюги Міхаля тінь особлива була! Із чотирма руками. Про запас, розумієте? Чи ж це на добро? Ні, не на добро, запевняю вас!..»

Гарячий шепіт стряпчого накотився — й відступив геть. Нісенітниця, маячня! Ти перевтомився, високоповажний бароне. Надаєш значення дурницям. Тінь жонглера, балаканина нудного добродія Терца… І все-таки: чому спливло саме зараз?

— А криша від пристріту у вас є?

Тінь як тінь. Жонглер як жонглер. І танцівниця: звичайнісінька. Тільки жонглер упіймав кільця і стоїть, розгублено кліпаючи, а танцівниця загорнулася в шаль і відступила до партнера. «Вони схожі! — зметикував Конрад. — Одне обличчя… звички, ця пряма спина… Батько й дочка? Мабуть…» Зараз татко з донькою не викликали бажання милуватися ними. Переляк і здивування — видовище не з найкращих.

Перед артистами викаблучувався старий знайомий: крисюк з розпухлим вухом.

«Забагато його, паскудника… час скоротити…»

— О, шльондри! Збиваєте, значить, малиновий дзвін, а криші від пристріту не маєте? У голові жуки дірку проїли? Значицця, так: будете мені десятину віддавати, і будь спок! Ніхто вас не зурочить: тут мене кожна наволоч, як облупленого…

— Навіщо нас зурочувати? — тихо запитав жонглер. — Ми бідні люди. Ми нікому не робимо зла.

— Навіщо? Ну, брат, ти зовсім трюха… Люди, вони лихі. Взагалі лихі, втямив? Побачать, плюнуть, бац — і зурочили. Нутро боліти почне. Або дівка твоя спортиться. Нє, без криші тобі ніяк.

— Ми бідні, — повторив жонглер, бліднучи. — Ми…

— Я ближче до обіду заскочу, — не слухаючи артиста, підбив підсумок здирник. — Відстібнеш… Або начувайся, трюха. У мене глаз — алмаз, скло ріже. Втямив? Не жмися, тобі ж краще…

Конрад зібрався втрутитися, але його випередив міцний чоловік у куртці.

— Що ви сказали, добродію? Криша? Від пристріту?

— Ну! — вишкірився «добродій». Неприємності вчорашнього дня озлобили паскудника, перетворили з банального злодійкуватого шмаркача на істоту непередбачувану, мерзенну й хижу.

Допитливий підійшов до капелюха. Нахилився і не вкинув, а поклав півбінара. У крисюка загорілись очиці.

— Ви впевнені, добродію, що здатні захистити своїх… е-е-е… підопічних? Я з вами цілковито згоден: бідних артистів усякий скривдити наміряється.

— Ну!

— А якому, дозвольте запитати, методу ви віддаєте перевагу, зводячи дах від пристріту? «Вище крокви, теслі!»? «Золотий горщик»? «Скрипаль на даху»? «Будиночок Карла Карлсена»? Повірте, це не пуста цікавість…

— Ну ти, дядьку…

Крисюк застромив руку за пазуху.

«Там у нього ніж. З цепу зірвався, паскудник… Серед білого дня!»

Конрад вистрибнув з карети на тротуар, але спізнився.

— Особисто я волію класти з правої, — дружньо повідомив чоловік у куртці.

І поклав. Точніше, неквапливо розмахнувся і припечатав крисюка чималим кулаком. З правої, як і обіцяв, у самісіньке око. Ефект був разючий. Паскудника відкинуло до квіткарки, розвернуло гвинтом, змівши по дорозі три горщички з айстрами, гупнуло об стіну будинку й повернуло назад у дуже ушкодженому стані.

Чоловік у куртці задоволено кивнув.

— Чудовий метод. Простий у використанні, доступний навіть для початківців. І, головне, дуже дієвий. Метод з лівої трохи поступається йому в кінцевому підсумку, але теж непоганий. Бажаєте випробувати, добродію?

— Він не бажає, — за крисюка відповів Конрад. — Правда ж, Феліксе Шахрай на прізвисько Гнилий В’юн? Ти більше не бажаєш? Чи я помилився?

У здоровому оці крисюка спалахнув забобонний жах. Мерзотник замахав руками, задкуючи від