Відьмак. Сезон гроз - Анджей Сапковський

— Князеві варто було б узяти до уваги, що залякування мене смертю не співпадає з вашими цілями.

— А хто тут говорить про смерть? Я принц та князь, не вбивця. Я кажу про вибір. Або моя ласка, або неласка. Зробиш те, що я бажаю, і будеш утішатися моєю ласкою. А вона тобі, повір, зараз дуже потрібна. Тепер, коли чекають на тебе процес і вирок за фінансове крутійство. Кілька найближчих років ти проведеш, обіцяю, за веслом на галері. А ти, здається, думав, що вже викрутився? Що твою справу погашено, що відьма Нейд, яка задля примхи дозволяє тобі себе трахати, відізве звинувачення— і кінець усьому? Помиляєшся. Альберт Смулька, жупан з Ансегісу, дав зізнання. І це зізнання тебе топить.

— Це зізнання є фальшивим.

— Непросто буде це довести.

— Доводити треба провину. Не невинуватість.

— Добрий жарт. Насправді смішний. Але я б не сміявся, якби був у твоїй шкірі. Глянь сюди. Це, — принц кинув на стіл зв’язку паперів, — документи. Підписані зізнання, покази свідків. Місцевість Гізмар, найнятий відьмак, убита левкрота. По рахунку сімдесят крон, насправді виплачено п’ятдесят п’ять, усе, що зверху, поділено навпіл із місцевим урядником. Поселення Сотонін, павук-гігант. Убитий, згідно з рахунком, за дев’яносто, фактично, згідно із зізнанням війта, за шістдесят п’ять. У Тібергені вбита гарпія, нараховані сто крон, у реальності виплачено сімдесят. І твої більш ранні вчинки та фокуси: вампір із замку Петрельштейн, якого взагалі не було, а коштував він бургграфу кругленькі тисячу оренів. Вовкулак із Гуаамеза, начебто відчарований і магічно відвовкулачений за сто крон, справа дуже підозріла, бо воно якось задешево за таке відчарування. Ехінопс, чи, скоріше, щось, що ти приніс до війта Мартінделькампо й назвав ехінопсом. Гулі з кладовища біля місцевості Зграґґен, які коштували гміні вісімдесят крон, хоча ніхто не бачив трупів, бо були вони, ха-ха, пожерті іншими гулями. Як тобі це, відьмаче? Це докази.

— Князь, схоже, помиляється, — спокійно заперечив Ґеральт. — Це не докази. Це сфабриковані наклепи, до того ж сфабриковані поганенько. Мене ніколи не наймали в Тібергені. Про поселення Сотонін я навіть не чув. Усі рахунки звідти— явні фальсифікати, довести це буде нескладно. А вбиті мною гулі із Зграґґену були— авжеж— пожерті, ха-ха, іншими гулями, бо саме такими є, ха-ха, гульські звичаї. А поховані на тамтому цвинтарі небіжчики відтоді розпадаються на порох, і їх ніхто не непокоїть, бо недобитки гулів звідти втекли. Решту дурні з тих паперів я навіть коментувати не хочу.

— На підставі цих паперів, — принц поклав долоню на документи, — створять проти тебе процес. Він буде тягнутися довго. Чи докази виявляться правдивими? Хтозна? Який врешті-решт буде вирок? А кому до цього є справа? Це значення не має. Важливий той сморід, що розійдеться. І який буде йти за тобою до кінця твоїх днів. Деякі люди, — продовжив, — гребували тобою, але приймали через необхідність як менше зло, як убивцю потвор, що їм загрожували. Деякі не виносили тебе як мутанта, відчували відразу й гидливість як до нелюдського створіння. Інші панічно тебе боялися й ненавиділи саме через цей свій страх. Усе це забудуть. Розголос про вправного вбивцю й репутація злого чаклуна полетять, наче пух за вітром, забуті будуть відраза та переляк. Запам’ятають тебе виключно як жадібного злодія та шахрая. Той, хто вчора боявся тебе й твоїх заклять, хто відводив погляд, хто, коли бачив тебе, то спльовував або тягнувся за амулетом, завтра зарегоче, штурхаючи товариша ліктем. Дивись-но, іде відьмак Ґеральт, той дешевий шахрай і крутій! Якщо ти не приймеш завдання, яке я тобі хочу доручити, я знищу тебе, відьмаче. Знищу твою репутацію. Хіба що ти мені послужиш. Вирішуй. Так чи ні?

— Ні.

— Не думай, що чимось допоможуть твої знайомства, Ферран де Леттенхоф або руда коханка-чарівниця. Інстигатор не стане ризикувати власною кар’єрою, а відьмі Капітул заборонить втручатися в кримінальну справу. Ніхто тобі не допоможе, коли судова машина затягне тебе між шестерні. Я наказав, аби ти обрав. Так чи ні?

— Ні. Остаточно, ваша милість принце. Той, що ховається в алькові, теж може вийти.

Принц, на здивування Ґеральта, пирхнув сміхом. І вдарив долонею об стіл. Скрипнули дверцята, з прилеглого алькова з’явилася постать. Незважаючи на темряву, знайома.

— Ти виграв заклад, Ферране, — сказав князь. — По вигране звернися вранці до мого секретаря.

— Дякую вашій князівській милості,— з легким уклоном відповів Ферран де Леттенхоф, королівський інстигатор, — але цей заклад я сприймав виключно в категоріях символічних. Аби підкреслити, наскільки я впевнений у своїй правоті. Бо не йшлося мені про гроші…

— Гроші, які ти виграв, — перервав його князь, — то для мене також лише символ, такий самий, як і вибитий на них знак новіградського монетного двору та профіль теперішнього ієрарха. Знай також, — обидва знайте, — що я теж виграв. Я отримав дещо, що вважав втраченим безповоротно. Віру в людей, назвемо це так. Ферран, Ґеральте з Рівії, був абсолютно впевнений у твоїй реакції. А я, визнаю, вважав його наївним. Був переконаний, що ти піддасися.

— Усі щось виграли, — кисло ствердив Ґеральт. — А я?

— Ти також, — споважнів князь. — Скажи йому, Ферране. Поясни йому, про що йшлося.

— Його милість присутній тут князь Егмунд, — пояснив інстигатор, — волів на якийсь час втілитися в Зандера, свого молодшого брата. Як і— символічним чином— в інших братів, претендентів на трон. Князь підозрював, що Зандер чи хтось інший серед родичів захоче для здобуття трону використати відьмака, який саме виявився на відстані руки. Тож ми вирішили інсценувати… щось таке. І тепер ми знаємо, що, якби до того насправді дійшло… Якби хтось насправді запропонував тобі щось негідне, то ти не пристав би на солодкість княжих обіцянок. І що не здасися під погрозами чи шантажем.

— Розумію, — кивнув відьмак. — І схиляю голову перед талантом. Князь зумів досконало вжитися в роль. У тому, що він мав честь мені казати, у його пропозиції я не відчув акторської гри. Навпаки. Відчув тільки щирість.

— Маскарад мав свою мету, — перервав незручну тишу Егмунд. — Я її досягнув, але не стану перед тобою виправдовуватися. А користь дістанеш і ти. Фінансову. Бо я й справді маю намір тебе найняти. І щедро оплатити твої послуги. Скажи йому, Ферране.

— Князь Егмунд, — сказав інстигатор, — боїться замаху на життя свого батька, короля Белогуна, що може статися під час запланованого на свято Ламмас королівського шлюбу. Князеві було б спокійніше, якби за безпеку короля відповідав… хтось такий, як відьмак. Так-так, не переривай, ми знаємо, що відьмаки—