Екзорцист - Вільям Пітер Блетті

Коли вона тільки прийшла, він поділився з нею підозрами про те, що двигтіння ліжка було спричинене клонічними судомами, тобто навперемінними скороченнями й розслабленнями м’язів. Хронічна форма такої недуги, сказав він їй, — клонус, що нерідко свідчить про ураження мозку.

— Ну, але результати тесту були негативні, — сказав він, а тоді описав процедуру, пояснивши, що за наявності клонуса почергове згинання й розгинання стопи спричинилося б до клонічних судом. Сидячи за своїм столом, Клайн мав доволі стурбований вигляд. — Чи вона коли-небудь падала? — спитав він.

— Маєте на увазі голову?

— Ну так.

— Та начебто ні.

— Дитячі хвороби?

— Нічого незвичного: кір, свинка, вітрянка.

— Як часто ходить уві сні?

— Досі жодного разу.

— Жодного? Але ж того вечора вона ходила уві сні?

— Ну так, я ж вам, здається, казала. Вона й досі не знає, що тоді накоїла. Є й інші речі, яких вона також не пам’ятає.

Реґана спить. Дзвінок з-за океану від Говарда.

— Як там Реґ?

— Дуже дякую, що подзвонив на її день народження.

— Та я застряг на яхті. Але не діставай мене, заради Бога! Я ж їй відразу подзвонив, коли повернувся в готель!

— Ну так, аякже.

— Вона що, тобі не сказала?

— Ти з нею розмовляв?

— Так. Саме тому я й вирішив тобі подзвонити. Що за чортівня з нею діється, Кріс?

— Це ти про що?

— Та вона обізвала мене «хуєсосом» і кинула слухавку.

Переповідаючи цей випадок Клайнові, Кріс пояснила, що Реґана, остаточно прокинувшись, нічого не пам’ятала ні про телефонний дзвінок, ні про те, що сталося під час вечірки.

— То, може, вона й не вигадувала, коли казала, що хтось рухає меблі, — припустив Клайн.

— Я вас не розумію.

— Ну, скажімо, вона могла пересунути їх сама, але, мабуть, у стані автоматизму. Це такий собі різновид трансу. Особа не знає або не пригадує, що вона робила.

— Але ж у неї в кімнаті стоїть величезний комод, зроблений із тикового дерева. Він важить добрих півтонни. Як же вона могла б його зрушити?

— У патологічних випадках часто спостерігається надзвичайна сила.

— Справді? Яким це чином?

Клайн знизав плечима.

— Хтозна. Ну, а крім того, що ви мені розповіли, — провадив він, — чи не помічали в її поведінці ще чогось дивного?

— Ну, вона стала дуже неохайною.

— Чогось дивного, — повторив Клайн.

— Лікарю, для Реґани це досить дивно. Але чекайте-но! Чекайте! Ага, і ще ось таке: пригадуєте ту «Дошку Віджа», з якою вона бавилася? Капітана Говді?

Лікар кивнув головою.

— Її уявного партнера.

— Так от, тепер вона вже його чує.

Лікар нахилився до неї, склавши руки на столі. Його очі насторожилися, зменшившись до вузеньких шпарок.

— Вона його чує?

— Так. Учора вранці я почула, як вона розмовляла з Говді у своїй спальні. Тобто вона говорила, а потім чекала, неначе граючись із «Дошкою Віджа», але коли я зазирнула до кімнати, «Дошки Віджа» перед нею не було. Там була тільки Реґ, і вона, лікарю, кивала головою так, ніби згоджувалася з тим, що він їй казав.

— А чи вона його бачила?

— Не думаю. Її голова була схилена вбік, як буває, коли вона слухає платівки.

Лікар замислено похитав головою.

— Так-так, розумію. Ще якісь подібні явища? Їй не уявляються які-небудь речі? Запахи?

— Так, запахи! — згадала Кріс. — Їй здається, що в кімнаті тхне чимось неприємним.

— Ніби щось горіло?

— Саме так! Як ви вгадали?

— Іноді це симптом порушення електрохімічної діяльності мозку. Щодо вашої дочки йдеться про скроневу частку. — Лікар приклав собі до чола вказівного пальця. — Ось тут, спереду. Це рідкісне явище, але саме воно спричиняє дивні галюцинації, зазвичай перед конвульсіями. Якраз тому, на мою думку, його так часто плутають із шизофренією, але це не шизофренія, це викликано ураженням скроневої частки. Результати тесту на клонус не дали остаточної відповіді, тому я хотів би зробити їй електроенцефалограму. Ми тоді зможемо побачити малюнок її мозкових хвиль. Це доволі добрий тест патологічних явищ.

— І ви гадаєте, що причина саме в цьому? У скроневій частці?

— Простежується певний синдром, місіс Макніл. Скажімо, її неохайність, агресивність, соціально неприйнятна поведінка, неконтрольовані дії і, звісно, судоми, від яких труситься ліжко. Зазвичай після цього мочаться в ліжко, або блюють, або ж відбувається і те, і те, після чого настає глибокий сон.

— Ви хочете прямо зараз зробити цей тест? — запитала Кріс.

— Так, гадаю, що це треба зробити негайно, але їй потрібно дати заспокійливе. Якщо вона почне смикатися, це зведе нанівець усі результати. Тож чи дозволите мені дати їй, скажімо, двадцять п’ять міліграмів лібріуму?

— Господи, та робіть те, що потрібно, — зронила збентежена Кріс.

Вона пішла разом із ним у кімнату для обстеження. Реґана, побачивши, що лікар готує ін’єкцію, заверещала й почала брутально лаятись.

— Ой, сонечку, це тобі допоможе! — у розпачі благала Кріс. Вона силоміць тримала Реґану, поки Клайн робив укол.

— Я зараз повернуся, — сказав лікар і вийшов, щоб оглянути іншого пацієнта, а тим часом медсестра вкотила в кімнату електроенцефалограф. Коли лікар через деякий час повернувся, лібріум усе ще не подіяв. Клайн був здивований.

— Це була досить сильна доза, — сказав він Кріс.

Він увів іще двадцять п’ять міліграмів, вийшов, потім знову повернувся. Тепер Реґана стала поступливою й слухняною, тож він прикріпив до її голови змочені у фізіологічному розчині електроди.

— По чотири з кожного боку, — пояснив він Кріс. — Так ми дістанемо зразки мозкових хвиль із лівого й правого боків, щоб потім їх порівняти. Навіщо? Ну, просто бувають значні відхилення. Скажімо, у мене був схильний до галюцинацій пацієнт. Йому привиджувалися й причувалися різні речі. Так ось, порівнюючи зразки мозкових хвиль лівої й правої півкулі, я виявив розбіжність, яка свідчила про те, що той чоловік галюцинував лише однією півкулею.

— Здуріти можна! — здивувалася Кріс.

— Власне. Ліве око й вухо функціонували нормально, і тільки права півкуля бачила видіння й чула голоси. Ну от, зараз побачимо, — сказав Клайн, вмикаючи енцефалограф і показуючи на хвилі, що побігли флюоресцентним екраном. — Це дві півкулі разом, — пояснив він. — Я тепер шукатиму такі шпичасті хвилі, — він зобразив їх у повітрі вказівним пальцем, — особливо з дуже високою амплітудою, від чотирьох до восьми за секунду. Якщо вони з’являться, матимемо справу зі скроневою часткою.

Він уважно розглядав енцефалограму, але так і не виявив ні дисритмії, ні шпичастих хвиль, ні сплюснутих, жодного відхилення. У порівняльному режимі результати також були цілком нормальні. Клайн спохмурнів. Він не міг цього зрозуміти. Тоді повторив процедуру.

Те саме.

Клайн покликав медсестру,