Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Дженсен розсміялася і кивком підтвердила його захват.

Їй так хотілося, щоб Річард і Келен дізналися, щоб вони хоч разок провідали їх, коли у неї з часом з'явиться малюк. Але Річард і Келен були в іншому світі.

Вона прийшла сюди, щоб любити широкі залиті сонцем поля, дерева, прекрасні гори вдалині і затишний будинок, який вони будували. Це був їх будинок. Будинок, заповнений любов'ю і життям. Дженсен було сумно, що її мати не може побачити її світу. Їй було шкода, що Річард і Келен не можуть побачити її новий будинок, її новий світ, який вони з Томом сотворили на порожньому місці, з нічого. Вона знала, наскільки Річард пишався б нею.

Дженсен знала, що Річард реальний. Але для решти її друзів тут, у цьому новому світі, Річард і все, що він втілював, все, що він представляв, все, що вони колись знали про нього… Йшло в туманне царство легенд і міфів.

Було схоже, що Келен зупинялася через кожен крок, щоб вітати людей. Вона піднялася на самі кінчики шкарпеток, щоб подивитися через натовп, намагаючись побачити людей, яких вона видивлялася — людей, споглядання яких схвилювало її.

Було схоже, що весь світ зібрався у величезних коридорах Народного Палацу. Вона не пригадувала, що їй коли-небудь доводилося бачити таку незліченну кількість людей, що зібралися заради чогось. Але це була особлива подія, щось таке, чого ніхто й ніколи не бачив раніше. Ніхто не хотів пропустити її.

Світ став зовсім іншим. З такою масою одержимих ненавистю людей, які зникли з цього світу і перенеслися в інший, почалося відродження, схоже, духовне відродження.

Дефіцит робочої сили у виробництві із застосуванням важкої фізичної праці, потреба в їжі та інших благах — стимулювали розвиток винаходів і впровадження нововведень. Кожен день вона чула про якісь досягнення, про нові розробки. Ніщо не обмежувало можливості людей на терені творення і процвітання. Здавалося, що світ розквітав.

Келен зупинилася, коли хтось піймав її за руку. Повернувшись, вона побачила Джилліан з її дідусем. Келен міцно обійняла дівчинку і сказала її дідусеві, якою хороброю молодою дівчиною була його внучка, і повідала про те, як вона допомогла врятувати їх всіх, насилаючи сни. Дідусь просто сяяв від гордості.

Келен оточили люди і кожен намагався взяти її за руку, сказати їй, як красиво вона виглядає, поцікавитися, чи все у них добре з Річардом. Люди, наче хвилею, перекочували її вперед, розступаючись перед нею і змикаючись позаду. Було чудово бачити, як це святкування викликало таку радість і доброзичливість і об'єднало всіх навколо.

Кілька служителів з персоналу усипальниці зупинили її, щоб висловити своє хвилювання тим, що були запрошені. Вона обняла одну з жінок, щоб хоч якось зупинити її безупинну мову. З тих пір, як Річард вивільнив владу Одена і відростив їм язики, Келен навіть боялася припустити, коли ж хоч хтось із цих людей перестане говорити без угаву.

Келен помітила Натана, який прогулювався по передпокою. Його пряме біле волосся спадало на широкі плечі, на яких була блакитна оксамитова накидка поверх мереживної білої сорочки. На його стегні спочивав витончений меч — він стверджував, що це додає йому нищівного виду. По обидва боки він вів під руки двох привабливих дам, а тому Келен припустила, що його твердження не безпідставне. Келен сподівалася, що Річард не поставиться занадто суворо до носіння меча краси ради, до людини, якій була тисяча років від роду.

Вона махнула Натану поверх моря людей. Він жестом показав у бік, даючи зрозуміти, що побачить її разом з Річардом. Вона попрямувала в тому напрямку. Натрапивши на Верну, Келен зловила аббатису за руку.

— Верна! Ти теж приїхала!

Верна променисто освітилося посмішкою.

— Навіть і в голову не приходило пропустити подібну подію.

— Як життя в Замку Чарівників? Чи щасливі чи твої Сестри там?

Посмішка Верни стала ще ширше.

— Келен, я задихаюся від слів, навіть не знаю, з чого почати. Ми знайшли кількох нових хлопчиків з Даром. Вони прийшли, щоб приєднатися до нас, і ми стали їх вчителями! Все настільки по-іншому, ніяк не порівняти з тим, що було раніше! Настільки все здорово! Взагалі, все настільки нове і чудове, та ще й з участю Першого Чарівника! Спостерігати, як молоденькі хлопчаки пізнають свій Дар — просто дивовижно!

— А жити з Зеддом, жити в Замку?

— Ніколи Зедд не виглядав таким щасливим. З такою кількістю людей, що наводнили Замок, тобі може здатися, що він став би буркотливим і сердитим, але кажу тобі, Келен, Зедд немов ожив! Він і сам ніби став знову дитиною, коли Чейз і Емма переселилися туди, разом з усіма своїми дітьми, та ще й з хлопчиками, що пізнають свій Дар.

Келен прийшла просто в замішання від такого напору новин, що сиплються на неї.

— Звучить чудово, Верна.

— Коли чекати вашого візиту? Кожен просто згоряє від нетерпіння, коли зможе побачити тебе і Річарда знову. Зедд простежив за тим, щоб люди усунули завдані ушкодження Палацу сповідниць. Його вигляд знову став величним. Він готовий до вашого повернення, щоб ви могли увійти в свій будинок, коли б вам того не заманулося. Ти не повіриш, але абсолютно всі службовці повернулися і дуже сподіваються, що ти і Річард хоча б якийсь час побудете там.

Келен просто була переповнена тією радістю, що так багато людей щиро — а вона це знала — хотіли, щоб вона опинилася поблизу. Вона виросла сповідницею — жінкою, якої всі боялися. І ось тепер, через Річарда і все, що сталося, вона була улюблена і як людина, і як Мати-сповідниця.

— Скоро, Верна, скоро. Річард говорив про бажання поїхати. У палаці він просто звихнеться. Він оточений мармуром, а йому хочеться вийти і подивитися на дерева.

Верна поцілувала Келен в щоку, перед тим, як Келен продовжила свій шлях.

Але не пройшла вона і