Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Дженсен притулилася плечем до дверного каркаса.

— Здається, що як ти тільки-тільки знайшов гідну службу у лорда Рала, як тобі довелося залишити все це і піти сюди слідом за мною.

— Знаєш, — вимовив він, посміхаючись і вклав свій ніж назад у піхви, — Швидше можна сказати, що я почав нове життя з моєю новою дружиною.

Вона міцно обійняла руками чоловіка.

— Адже так і є, адже так? — Піддражнюючи запитала вона.

— А ще мені подобається моє нове прізвище, — додав він. — Я нарешті звик до нього. Знаєш, мені дуже спокійно з ним.

Коли вони одружилися, Том узяв її прізвище, Рал, з тим, щоб воно продовжилося в цьому новому світі. Мабуть, це був єдиний спосіб пристосуватися під обставини, що складалися в цьому новому житті.

Будь-яким іншим способом — це ім'я назавжди було б втрачено з пам'яті.

Дженсен дивувалася, як така незліченна кількість людей геть забули навіть те, звідки вони прибули, забули свій старий світ. Все було так, як і говорив Річард: заклинання Вогняного Ланцюга позбавило їх пам'яті, а ті проломи в пам'яті заповнювалися новими спогадами, новими повір'ями, про те, ким вони були.

З тих пір, як заклинання Вогняного Ланцюга та зараження в ньому, викликане впливом шимів на магію Збитку почало діяти, навіть від народження необдаровані продовжували втрачати ту нитку, що зв'язувала їх з минулим — вони забували ким вони колись були.

По більшій частині чари і магія стали не більше, ніж легендами. Чарівники і чаклунки взагалі втратили всяку значимість. Вони стали не більше, ніж об'єктом оповідань, що розповідались навколо похідних багать, щоб трохи лякати людей, або намагаючись викликати сміх. Дракони переходили в фольклор. У цьому світі не було ніяких драконів.

Будь-хто, хто був з магічним даром — зникав геть. Ця здатність вимирала, гасилася зараженням шимів. День за днем вони ставали все більше безсилими. У кінцевому рахунку, вони перетворилися в старих карг, які жили в болотистих місцях і більшість народу вважали їх божевільними.

Будь-який слід дару, який зміг вціліти, якщо він не згасав зовсім через зараження шимів, що потрапило разом з ними в цей світ, безумовно, рано чи пізно буде повністю усунутий нащадками Стовпів Творіння, необдарованих від народження. Це було питання кількох поколінь, перш ніж не залишиться жодного сліду дару у людства — власне саме цього й домагався колись Орден.

Кожного тепер хвилювали більш насущні і важливі проблеми. Їх життя тепер бул звернене на важку справу виживання, адже не було нікого, хто міг створити щось путнє. Люди забули, як робити речі, як створювати речі. Навіть те, що колись здавалося самою звичайною річчю, наприклад прийоми будівництва — загубилися. Ті люди, що потрапили сюди, ніколи не знали, як створювати — вони залежали від інших у відношенні будування і творіння. Були потрібні покоління, щоб в майбутньому перевинайти, перевідтворити їх знову і знову.

Ті люди Старого світу, які створювали і винаходили небудь, щоб полегшити життя кожного, а значить являлися об'єктом ненависті, зникли. Їх не стало, і нікому було допомогти робити життя кращим. Залишилися і жили зараз лише ті, що бездумно тягнули своє існування, і це було найкраще, що вони вміли робити.

Для більшості з них, живучих в такій темній епосі, хвороби і смерть стали постійними компаньйонами. Оскільки у них не залишилося нічого від того світу, звідки вони були вислані, вони зверталися до забобонів і похмурого фаталістичного сприйняття життєвих страждань, яке супроводжувалося відданістю їх вірі.

Скрізь, де Том і Дженсен подорожували або торгували, вони бачили зведені храми і церкви, як новий символ надії на порятунок людства від страждань. Проповідники Бога подорожували по сільській місцевості, що б нести слова віри і вимагати відданості і визнання Його.

Дженсен і її люди трималися відособлено, насолоджуючись плодами власної праці і просто радіючи тому, що вони залишені в спокої тиранами і військами. Але деякі з її людей взяли догми нової релігії, нав'язаної їм. Отримувати готові відповіді на запитання виявилося для них легше, ніж думати самостійно.

Дженсен усвідомлювала, що світ, в якому вони живуть, стає тим, що називають «темними часами», але вона також знала, що в цьому дрімучому оточенні вона, і ті, хто залишиться з нею, зможуть створити їх власне маленьке місце для щастя, веселощів і сміху. Решта цього світу була сильно зайнята власними стражданнями, щоб турбуватися про віддалену область, населену тихими людьми.

Частина позбавлених дару, так як їх спогади про Старий Світ зникали, залишали свої землі і йшли в міста або більш віддалені області. Неусвідомлено вони несли з собою ген відсутності дару, поширюючи його в найвіддаленіші куточки світу.

— Як поживає наш сад? — Запитала вона Тома, коли він закінчив зчищати бруд з черевиків.

Він скуйовдив світле волосся на голові і посміхнувся.

— Урожай на підході, Джен. Ти можеш повірити в це? Я, Том Рал, вирощую урожай для себе! І знаходжу це більш ніж приємним. І ще я думаю, що у свині вже скоро опорос. Я кажу тобі — Бетті так і крутиться навколо неї. Дивлячись на неї, у мене склалося враження, що майбутніх поросят вона вже вважає своїми.

Бетті, коричнева кізка Дженсен, любила її новий будинок. Вона весь час знаходилася поруч з Томом і Дженсен і вона могла у всьому задавати тон. Під керівництвом Бетті знаходилися два коні, яких вона любила, один мул, якого вона терпіла і курчата, на яких вона дивилася зверхньо. І скоро у неї будуть власні малюки.

Тому сперся спиною на стіну і, схрестивши руки, пильно розглядав природно розсіяні навколо прекрасні весняні сільські пейзажі.

— Я думаю, ми будемо створювати тільки прекрасне, Джен.

Вона підвелася навшпиньки і поцілувала його в щоку.

— Добре, тому що я збираюся народити дитину.

З мить він виглядав приголомшеним, а потім підстрибнув у повітря з диким криком.

— Та ну! Дженсен, це ж