Гра престолів - Джордж Мартін
Трава під ним була суха та бура. Дрого скрикнув з болю, коли Дані стала біля нього на коліна. Хрипкий подих розривав халові горло; він дивився на дружину і не впізнавав її.
— Кінь, — задихаючись, вичавив він з себе.
Дані змахнула мух з його грудей, а одну розчавила, як колись умів чоловік. Його шкіра горіла під пальцями.
Халові кревноїзники їхали просто по п’ятах. Вона почула, як Хагго щось гукнув, як вони підлетіли учвал, як Кохолло прудко зістрибнув з коня.
— Кров моєї крові, — мовив він, падаючи на коліна. Інші двоє лишилися верхи.
— Ні, — застогнав хал Дрого, судомлячись у Даніних руках. — Треба їхати. Їхати. Ні.
— Він упав з коня, — мовив Хагго, витріщаючись донизу.
Його широке обличчя нічого не виражало, та голос був важчий за камінь.
— Не треба так казати, — відповіла Дані. — Ми сьогодні багато проїхали. Станьмо табором тут.
— Тут? — Хагго озирнувся. Навколо стелилася бура, випалена, негостинна земля. — Тут не місце для табору.
— Жінка не може наказувати, де нам таборувати, — мовив Котхо. — Навіть халісі.
— Станьмо табором тут, — повторила Дані. — Хагго, перекажи всім, що хал Дрого звелів зупинитися. Якщо спитають, чому, то скажи, що моя година наближається, і я не можу їхати далі. Кохолло, приведи невільників, хай негайно ставлять намет хала. Котхо…
— Ти не наказуєш мені, халісі, — перебив її Котхо.
— Знайди Міррі Маз Дуур, — вела вона далі. Божа жона, мабуть, іде з іншими ягнятниками у довгій невільничій валці. — Приведи її до мене разом зі скринею.
Котхо зиркнув на неї згори вниз очима гострими, мов кремені.
— Маегі. — Він сплюнув. — Цього я не робитиму.
— Ти зробиш, — відповіла Дані, — бо інакше хал взнає, щойно отямиться, як ти мені відмовив.
Розлючений Котхо розвернув коня і помчав геть… хоча Дані знала, що він повернеться з Міррі Маз Дуур, хай без великої охоти. Невільники поставили намета хала Дрого під визубреним виступом чорного каменю, який давав хоч трохи тіні від пекучого полудневого сонця. Та все одно під піщаним шовком стояла задуха. Іррі та Дорея допомогли Дані завести Дрого всередину. На землі постелили товсті візерунчасті килими, по кутках розкидали подушки. Ероя — сором’язлива дівчинка, яку Дані врятувала під саманними стінами ягнятників — поставила жарівницю. Вони разом простягли хала Дрого на плетеній циновці.
— Ні, — бурмотів він посполитою мовою. — Ні, ні.
Більше він нічого не казав і здавався неспроможним бодай ворухнутися.
Дорея розстібнула паса з блях, стягла з хала лейбика та штани, а Джихікі стала на коліна коло ніг розшнурувати сандалі. Іррі хотіла відкинути запони шатра, щоб досередини віяв вітерець, та Дані їй заборонила. Вона не дозволить нікому бачити Дрого таким — слабким та навіженим від хвороби. Коли під’їхав її хас, вона поставила вояків знадвору на варті.
— Нікого не пускайте досередини без мого дозволу, — наказала вона Джохого. — Нікого.
Ероя перелякано втупилася у лежачого хала.
— Він помирає, — прошепотіла вона.
Дані дала їй ляпаса.
— Хал не може померти. Він є батьком огиря, що покриє світ. Його волосся ніколи не різали. Він і досі носить дзвіночки, подаровані йому батьком.
— Халісі, — мовила Джихікі, — він упав з коня.
Дані відвернулася, здригаючись. Очі її наповнилися сльозами. «Він упав з коня!» Саме так, вона це бачила, і кревноїзники це бачили, і служниці та вояки хасу теж. А скільки ще людей бачило? Зберегти падіння в таємниці не вдасться. Дані розуміла, що це означатиме. Хал, який не здатен їздити верхи, не здатен правити і наказувати. А Дрого впав з коня.
— Треба його помити, — вперто мовила вона. Не можна дозволити собі впасти у відчай. — Іррі, хай негайно принесуть купільницю. Дорея, Ероя, знайдіть води. Прохолодної. Хал дуже гарячий.
Насправді хал скидався на вогонь у людській шкірі.
Невільники поставили важку мідну купільницю в кутку намету. Коли Дорея принесла перший глек води, Дані змочила шмат шовку та поклала на чоло Дрого — пом’якшити палаючу шкіру. Його очі дивилися просто на неї, але нічого не бачили. Коли він розтулив губи, то не спромігся нічого вимовити, а тільки застогнав.
— Де Міррі Маз Дуур? — вимогливо запитала вона, скніючи від страху, щоб не спізнитися.
— Котхо її знайде, — відповіла Іррі.
Служниці наповнили купіль ледь теплою водою, що смерділа сіркою, додали гіркої запашної олії та кілька жмень м’ятного листя. Поки готувалася купіль, Дані незграбно стала навколішки коло свого вельможного чоловіка, відчуваючи вагу дитини у великому череві. Вона розплутала косу чоловіка тремтливими пальцями, як їхньої першої ночі під зірками. Дзвіночки відклала убік, один за одним, з великою турботою. Щойно він видужає, як потребуватиме їх знову, подумала вона.
До намету дмухнуло трохи свіжого повітря. То Агго просунув голову крізь шовки.
— Халісі! — покликав він. — Прийшов андал, просить ласки увійти.
«Андалом» дотракійці кликали пана Джорага.
— Так, — відповіла вона, важко спинаючись на ноги, — хай зайде.
Вона довіряла лицареві. Якщо він не знатиме, що робити — надії немає.
Пан Джораг Мормонт пірнув під запону та почекав хвильку, поки очі звикнуть до тьмяного світла у наметі. Під жорстоким сонцем півдня він носив шаровари пістрявого піщаного шовку та вершницькі сандалі з відкритими носаками, зашнуровані до колін. Піхви з мечем висіли на плетеному з кінського волосу пасі. Під вибіленою камізелею виднілися голі груди, зчервонілі від сонця.
— Чутки ходять халазаром, — мовив він. — Шепочуть, що хал Дрого впав з коня.
— Допоможіть йому, — заблагала Дані. — Задля тієї любові, у якій ви клялися до мене, допоможіть йому.
Лицар став навколішки поруч із нею та халом. Він дивився на Дрого довго та важко, а тоді зиркнув на Дані.
— Проженіть служниць.
Дані мовчки махнула рукою, бо горло їй стиснув жах. Іррі хутко випхала усіх дівчат з намету і зникла слідом.
Коли вони лишилися самі, пан Джораг витяг кинджала. Надзвичайно вправно та обережно, чого вона не чекала від такого здорованя, лицар почав зішкрібати чорне листя та висохлу блакитну грязюку з грудей Дрого. Накладена на рану пов’язка стала тверда, як саманна стіна ягнятників, але так само і розтріскалася. Пан Джораг зламав засохлу грязюку
