Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд
Я знаю, що ти будеш пам'ятати мене, Дженсен, але я також знаю, що з часом ця пам'ять, поряд з усім цим світом, всім, що було в ньому, розчиниться і залишиться не більше, ніж легендами.
Річард повернувся до Тома, великого білявого д'харіанця.
— Ти не з тих, у кого немає дару від народження.
Том кивнув.
— Я знаю, але я люблю Дженсен і бажаю бути з нею найбільше в житті. Де б ми не були — разом нам буде чудово, і наше життя буде нашим. Я дуже схвильований перспективою облаштування світу для нас, світ, де Дженсен і всі необдаровані не будуть ні від кого відрізнятися, а будуть просто людьми. Я запитую до вас, лорд Рал, звільняєте ви мене від обов'язку служити вам, щоб я зміг присвятити своє життя любові і захисту вашої сестри, а також наших людей там в новому світі?
Річард посміхнувся, потискуючи Тому руку.
— Немає ніякої необхідності звертатися до мене, щоб зробити тебе вільним, Том. Ти завжди служив мені по своїй власній волі. Я буду вічно вдячний тобі за те, що ти зробив Дженсен щасливою.
Том відсалютував кулаком до серця, потім, посміхнувшись, коротко обійняв Річарда. Оуен, Енсон і Мерілі, також усміхнені від захоплюючої перспективи очікуючого їх нового життя, потиснули Річарду руки, дякуючи йому за те, що він навчив їх цінувати життя.
— Я люблю тебе, — прошепотіла Дженсен, міцно зціпивши його в своїх обіймах. — Спасибі тобі, Річард, за те, що ти допоміг мені полюбити життя. Навіть якщо я забуду тебе, ти завжди будеш в моєму серці.
Крок за кроком віддаляючись від нього, вона разом з іншими почали зісковзувати в білу порожнечу врат.
Залишившись в повній самоті в білій порожнечі, Річард обхопив Меч Істини, щоб витягти його з скриньки, витягнути ключ із врат. І, незважаючи на те, що все спрацювало саме так, як він і планував, все ж залишилося одне — те найпотаємніше, чого він бажав для себе більше всього на світі — чому не судилося здійснитися.
Стерильне поле, яке було необхідно, щоб дозволити силі Одена виконати своє завдання, було зіпсовано. Келен встигла дізнатися, що він любив її.
— Ти — виняткова особистість, Річард Рал, — долинув самий красивий з усіх голосів на світі.
Річард обернувся і побачив її, що стояла прямо перед ним. Її зелені очі блищали. Вона посміхнулася йому особливою посмішкою, тією самою посмішкою, яка призначалася тільки йому.
Річард стояв немов заморожений, однією рукою все ще стискаючи Меч настільки сильно, що він відчував, як слово ІСТИНА впивається йому в долоню. Келен ступнула ближче, обвиваючи рукою його шию.
— Річард, я люблю тебе.
Річард обійняв її за талію, почуття вибухнули в ньому.
— Я не розумію. Магія Одена ніяк не могла здійснити задумане, якщо стерильне поле було порушено передчасним знанням.
— Я була захищена, — сказала вона посміхаючись.
Річард насупився.
— Захищена?! Але як?!
— Я вже закохалася в тебе знову. Мені не треба було стерильного поля. Я думаю, що з першої миті, коли побачила тебе в тій клітці, коли ти в'їхав в табір Ордена, я почала закохуватися в тебе. У всьому, що ти робив, ти просто відкривав, яка ти насправді людина, ти — та людина, в яку я закохалася давним-давно, людина, за яку я вийшла заміж в селі народу племені Тіни.
Коли ти дав мені вирізану тобою статуетку Сильної Духом, це підтвердило все, що я пізнавала знову. Мистецтво розкриває внутрішню сутність митця. Мистецтво виявляє ідеали людини, його цінності. Тільки особистість, що відноситься з такою пошаною, такою пристрастю до благородства людського духу, — тільки вона могла стати тією людиною, яка розділить мою пристрасть до життя.
Річард посміхнувся, відчуваючи сльозу, скочується вниз по його щоці.
— Я спускався в підземний світ, щоб повернути спогади, відібрані Магією Збитку Вогняного Ланцюга. Там я довідався, що суть тих спогадів могла бути відновлена тільки якби ти захотіла взяти їх назад по своїй власній вільній волі. Я вклав їх в ту фігурку. Коли ти її прийняла, ти прийняла спогади всіх людей. Ти зруйнувала заклинання Вогняного Ланцюга, яке позбавило так багато у настільки багатьох людей. Настільки сильно бажаючи укласти в себе все хороше, оцінити красу життя і утримати її в своєму серці, ти повернула кожному його спогади.
Вона дуже довго дивилася в його очі. А потім він поцілував свою дружину — жінку, яку він любив, жінку, яка означала для нього все. Жінку, яка любила його. Жінку, заради якої він спустився в підземний світ і повернувся назад.
Потонувши і втративши відчуття реальності в тому поцілунку, в її міцних обіймах, він витягнув Меч Істини з шкатулки Одена, закриваючи ворота назавжди.
Коли Річард, нарешті, відкрив очі, світ повернувся. Зедд стояв поблизу, дивлячись на них і посміхаючись.
— Зедд, — сказав Річард, моргнувши й помітивши всіх інших.
— Та буде тобі вибачатися, мій хлопчику.
— А я й не вибачався.
Зедд жестом попросив їх продовжити.
— Ну, ти маєш повне право поцілувати свою дружину після такого довгого часу. Я завжди знав, що ви обидва належите один одному назавжди. Мені тільки шкода, що тобі треба було так багато часу, щоб це зрозуміти.
Річард насупився, подивившись на свого
