Бенкет круків - Джордж Мартін
— Майя не дозволить мулам кусатися,— пообіцяла Алейн,— і я їхатиму зразу за тобою. А я ж дівчина, я не така сильна й хоробра, як ти. Якщо вже можу спуститись я, Славний Робіне, то про тебе й мови немає.
— Я можу,— сказав лорд Роберт,— але не хочу. Перекажи Майї,— він витер сопливого носа зворотом долоні,— що я сьогодні лишаюся в ліжку. Може, завтра поїду, якщо почуватимуся краще. Сьогодні надворі холод, а в мене голова болить. Ти теж можеш зі мною випити солодкого молока, і я накажу Гретчел принести нам меду в стільниках. Будемо спати, цілуватися й гратися в ігри, і ти почитаєш мені про крилатого лицаря...
— Почитаю. Три казки, як і обіцяла... коли спустимося в Місячну браму.
Алейн уже терпець уривався. «Треба їхати,— нагадала вона собі,— бо так ми до заходу сонця й границю снігу не перетнемо».
— Лорд Нестор на твою честь уже приготував святкову учту — грибну юшку, оленину й пироги. Ти ж не хочеш його розчаровувати?
— А лимонні пироги будуть?
Лорд Роберт обожнював лимонні пироги — мабуть, тому, що їх любила Алейн.
— Лимонні-лимонні-лимонні пироги,— запевнила вона його,— і зможеш їсти, скільки схочеш.
— Сто штук? — хотів він знати.— Сто штук можна?
— Якщо схочеш.
Вона присіла на ліжко й погладила його по довгому шовковистому волоссю. «А волосся в нього й справді гарне!» Леді Лайса щовечора сама його розчісувала, а коли приходила пора, то власноруч підрізала. Після її падіння в Роберта щоразу починалися жахливі напади, коли до нього підходили з гострим лезом, тож Пітир звелів йому волосся просто не підрізати. Накрутивши на палець пасмо, Алейн мовила:
— То як, встанеш із ліжка й дозволиш тебе вдягнути?
— Хочу сто лимонних пирогів і п'ять казок!
«Зараз отримаєш сто льопанців і п'ять ляпасів. Якби тут був Пітир, ти б так не поводився». Маленький лорд відчував перед вітчимом здоровий страх... Алейн вичавила усмішку.
— Як зволить мілорд. Але нічого не буде, поки не помиєшся, не вдягнешся й не вирушиш у дорогу. Ходім, а то вже обід скоро,— вона твердо взяла його за руку й витягнула з ліжка.
Та не встигла вона покликати служниць, як Славний Робін, обхопивши її тоненькими ручками, поцілував її. По-дитячому поцілував, незграбно. Роберт Арин узагалі все робив незграбно. «Якщо заплющу очі, можу уявляти, що це Лицар Квітів». Колись сер Лорас подарував Сансі Старк червону троянду, але ніколи її не цілував... а жоден Тайрел у житті не поцілує Алейн Стоун. Хай яка вона гарна, однак народилася, як то кажуть, не з того боку простирадла.
Коли хлопчикові вуста торкнулися її власних, їй пригадався зовсім інший поцілунок. Вона й досі відчувала його: жорстокі губи, що притиснулися до її вуст. Цей чоловік прийшов до неї в темряві, в той час як небо горіло зеленим вогнем. «Він отримав і поцілунок, і пісню, а взамін лишив тільки закривавлений плащ».
Але це вже байдуже. Той день у минулому, так само як і Санса Старк.
Алейн відірвала від себе маленького лорда.
— Годі. Поцілуєш мене знову, коли доїдемо до Місячної брами, якщо стримаєш обіцянку.
Мадді з Гретчел вже чекали разом з мейстром Колмоном під дверима. Мейстер змив з волосся вміст нічного горщика й перемінив мантію. З'явилися й Робертові зброєносці. Теранс і Гайлз завжди неприємності нюхом чують.
— Лорд Роберт почувається краще,— мовила Алейн до служниць.— Принесіть йому гарячої води на купіль, тільки щоб він не обпікся. І не смикайте за волосся, коли розплутуватимете, він терпіти цього не може.
Один зі зброєносців хихикнув, і Алейн мовила:
— Терансе, дістань його милості верховий костюм і найтепліший плащ. Гайлзе, а ти прибери розбитий горщик.
— Я не прибиральниця,— скривився Гайлз Графтон.
— Роби, як велить леді Алейн, бо Лотору Бруну поскаржуся,— сказав мейстер Колмон, рушаючи за дівчиною в коридор, а тоді вниз виткими сходами.— Дуже вдячний за ваше втручання, міледі. Вмієте ви його вмовити,— він повагався.— Поки ви сиділи з ним, нападів трясці не було?
— У нього пальці трошки тремтіли, коли я його за руку тримала, але ото й усе. Він казав, ви йому в молоко якоїсь гидоти додали.
— Гидоти? — Колмон закліпав, і борлак на шиї застрибав.— Я просто... кров у нього носом не йшла?
— Ні.
— Добре. Дуже добре,— він покивав, і ланцюг на довжелезній тонкій кумедній шиї стиха брязнув.— Цей спуск... Міледі, може, найкраще буде, якщо я підмішаю його милості трохи макового молочка. Майя Стоун всадовить його на свого найнадійнішого мула і прив'яже.
— Не може лорд Соколиного Гнізда спускатися з гір прив'язаним, наче мішок ячменю.
У цьому Алейн була переконана. Батько застерігав: не можна розголошувати, наскільки насправді слабенький і боязкий Роберт. «Був би він тут! Він би точно знав, як діяти».
Але Пітир Бейліш нині на тому боці Видолу — поїхав на весілля до лорда Лайонела Корбрея. Бездітний вдівець лорд Лайонел, якому вже за сорок, одружувався з пишною шістнадцятирічною донькою багача-купця з Мартингорода. Це Пітир укладав шлюбну угоду. Подейкували, за нареченою дають неймовірний посаг, і це, мабуть, правда, адже вона з простого роду. На весілля зберуться всі васали Корбрея, а ще лорди Векслі, Графтон, Ліндерлі, дехто з маломожних лордів і лицарів-землевласників... і лорд Белмор, який нещодавно помирився з батьком Алейн. Решта лордів-декларантів збираються проігнорувати весілля, тож присутність Пітира особливо важлива.
Алейн усе це добре розуміла, але ж це означало, що на неї лягають усі турботи про те, щоб Славний Робін безпечно спустився з гір.
— Дайте його милості кухлик солодкого молока,— мовила вона до мейстра.— Так він дорогою вниз не труситиметься.
— Я йому щойно три дні тому давав,— заперечив Колмон.
— І вчора він просив ще, а ви відмовили.
— Не можна так часто. Міледі, ви не розумієте. Я вже казав лорду-оборонцю: щіпка солод-сну пригасить трясцю, але зілля не виводиться з організму, тож із часом...
— «З часом» може ніколи не настати, якщо в його милості станеться напад і він звалиться з гір. Якби зараз тут був батько, певна, він би теж вам сказав, що за будь-яку ціну лорд Роберт має лишатися спокійним.
— Я спробую, міледі, але напади в нього дедалі гірші, а він такий недокрівний, що п'явок йому
