Бенкет круків - Джордж Мартін

Батько аж потемнів з обличчя.

— Така недовірливість не робить тобі честі, Аріанно. Це Квентин мав би плести проти мене інтриги. Я відіслав його геть ще зовсім хлопчиком, коли він ще не міг зрозуміти, що саме потрібно Дорну. Тепер Андерс Айронвуд йому більший батько, ніж я, однак брат твій лишається відданим і слухняним.

— Ну звісно! Ти завжди йому потурав. Він і схожий на тебе, і мислить як ти, і ти збираєшся Дорн віддати йому, навіть не заперечуй. Я читала твого листа,— зізналася вона; слова й досі вогнем горіли в її пам'яті.— «Одного дня ти сидітимеш на моєму місці та правитимеш Дорном»,— ось як ти йому написав. Скажи, батьку, коли ти вирішив позбавити мене спадку? З самого дня народження Квентина — чи ще з мого дня народження? Що такого я зробила, щоб ти мене так зненавидів? — у неї на очах виступили сльози, і це її тільки більше розлютило.

— Зненавидів? Ніколи в житті,— гірко мовив князь Доран голосом шелеским, як пергамент.— Аріанно, ти не розумієш.

— Ти заперечуєш, що писав ці слова?

— Ні. Це було, коли Квентин щойно виїхав до Айронвуда. Тоді я і справді хотів, щоб він заступив мене. На тебе в мене були інші плани.

— О так,— презирливо зронила вона,— і які плани! Гайлз Розбі. Безокий Бен Блектайд. Грандисон Сивобородий. Ось які то були плани.

Не даючи йому можливості відповісти, вона провадила:

— Я розумію, що мій обов'язок — народити Дорну спадкоємця, я про це ніколи не забувала. Я б вийшла заміж, радо вийшла, але ти підбирав мені таку пару, що це аж образливо! Кожним своїм кандидатом ти просто обпльовував мене. Якщо ти взагалі любив мене, навіщо пропонував мене Волдеру Фрею?

— Бо знав, що ти відмовишся. Коли ти досягла певного віку, я мав удавати, що підшукую тобі консорта, бо в іншому разі це могло збурити підозри, однак я не наважувався пропонувати тобі когось, на кого б ти погодилася. Бо ти давно обіцяна, Аріанно.

Обіцяна? Аріанна недовірливо витріщилася на нього.

— Про що це ти? Чергові брехні? Ти ніколи не казав...

— Угода укладалася таємно. Я збирався тобі розповісти, коли ти підростеш... на повноліття, думав я тоді, але...

— Мені двадцять три роки, я вже сім років як повнолітня жінка.

— Знаю. Я не казав тобі так довго, бо хотів тебе захистити. Аріанно, в тебе такий характер... для тебе таємниця — це особливо спокуслива плітка, якою слід тихенько, поночі, поділитися з Гарином і Тієною. А Гарин пліткар такий, яких ще серед сиріт пошукати, Тієна ж нічого не приховує від Обари й леді Нім. А якби дізналися вони... Обара полюбляє випити, а Нім у близьких стосунках з близнючками Фаулер. А кому потім розбовкають близнючки Фаулер? Так ризикувати я не міг.

Князівна була розгублена, збита з пантелику. «Обіцяна. Я була обіцяна».

— Хто він? Чиєю судженою була я стільки років?

— Тепер це вже байдуже. Він мертвий.

Це остаточно її приголомшило.

— Старі такі немічні? Він стегно зламав, чи застуду підхопив, чи подагра його добила?

— Казанок розплавленого золота. Ми, володарі світу, дбайливо будуємо плани, а боги їх руйнують,— князь Доран утомлено махнув почервонілою рукою.— Дорн буде твій. Даю тобі слово, якщо моє слово бодай щось для тебе важить. А твоєму братові Квентину вготовано важчий шлях.

— Який ще шлях? — підозріливо втупилася в нього Аріанна.— Що ти приховуєш? Семеро спасіть, мене вже нудить від секретів. Розкажи мені все, батьку... чи оголошуй Квентина спадкоємцем, а тоді можеш послати по Готу з його бардою — хочу померти поруч зі своїми сестрами.

— Ти справді думаєш, що я здатен скривдити доньок власного брата? — скривився батько.— Обарі, Нім і Тієні не бракує нічого, крім свободи, а Еларія з дітьми затишно влаштувалися у Водосаду. Дорія збиває своїм моргенштерном апельсини з дерев, а Елія з Обеллою тероризують усіх дітей у водоймах,— він зітхнув.— Ще так недавно ти й сама гралася в тих водоймах. Їздила верхи на плечах старшої дівчинки... високої такої, з ріденьким рудуватим волоссям...

— Це або Джейн Фаулер, або її сестра Дженнілін...— Аріанна вже давно й забула про це.— О, а ще була Фрін, у неї тато коваль. Але в неї коси каштанові. Тільки понад усе я любила їздити верхи на Гарині. Коли ми були в парі, ніхто не міг нас перемогти, навіть Нім і ота зеленокоса тайросянка.

— Зеленокоса дівчинка — дочка архонта. Я мав віддати тебе у Тайрош на її місце. Там би ти служила чашницею в архонта й таємно познайомилася зі своїм судженим, а мама сказала, що накладе на себе руки, якщо я заберу в неї ще одну дитину, і я... не міг так з нею вчинити.

«Що далі, то дивніше!»

— Це туди поїхав Квентин? У Тайрош — залицятися до зеленокосої архонтової доньки?

Батько взяв з сиваського столика фігуру.

— Я мушу знати, звідки ти довідалася, що Квентин кудись відплив. Брат твій поплив з Клетусом Айронвудом, мейстром Кедрі та трьома найкращими юними лицарями лорда Айронвуда, шлях довгий і небезпечний, і як їх у кінці подорожі зустрінуть, теж поки не відомо. Він має привезти нам сповнення нашого найзаповітнішого бажання.

— І яке ж у нас найзаповітніше бажання? — примружилася князівна.

— Помста,— тихо зронив батько, наче боявся, що його можуть підслухати.— Справедливість...

Набряклими подагричними пальцями князь Доран вклав оніксового дракона їй у долоню й прошепотів:

— Вогонь і кров.

Алейн

Обернувши залізне кільце, вона легенько прочинила двері.

— Славний Робіне? — погукала вона.— Можна до тебе?

— Обережніше, міледі,— застерегла стара Гретчел, заломивши руки.— У мейстра його милість запустив нічним горщиком.

— То в мене йому вже нема чим кидатися. У вас хіба нема роботи? А ти, Мадді... всі вікна зачинені віконницями? Всі меблі зачохлені?

— Всі, міледі,— озвалася Мадді.

— Сходи перевір,— мовила Алейн і пірнула в затемнену спальню.— Це я, Славний Робіне, це я.

— Ти сама? — шморгнув носом хтось у темряві.

— Так, мілорде.

— Тоді йди сюди. Але тільки ти.

Алейн щільно причинила по собі двері. Вони було дубові, чотири дюйми завтовшки, тож Мадді з Гретчел можуть підслуховувати, скільки заманеться,— все одно нічого не почують. От