Бенкет круків - Джордж Мартін

— Знаю. Я надто сумирний, слабкий і обережний, надто терпимий до наших ворогів. Але нині, мені здається, тобі від моєї терпимості тільки зиск. Ти мала б у мене пробачення просити, а не гірше мене провокувати.

— Терпимості я прошу лише для своїх друзів.

— Як це шляхетно з твого боку!

— Все, що вони зробили, було з любові до мене. Вони не заслуговують на те, щоб померти на Голому Гастоні.

— А знаєш, я згоден. Окрім Темнозора, всі твої приятелі-змовники — нерозумні діти. Однак це була не якась там невинна гра у сивас. Ви з друзями погралися в державну зраду. Тож я їм міг би голови повідрубувати.

— Міг би, але ж не повідрубував. Дейн, Далт, Сантагар... ні, ти в житті не наважишся зробити ворогів з таких домів.

— Я на таке наважуюся, що тобі й не снилося... однак облишмо це зараз. Сера Андрі на три роки відіслали в Норвос на службу до твоєї мами. Гарин наступні два роки проведе в Тайроші. З його родичів-сиріт я взяв гроші й заручників. Леді Сильва від мене покари не отримала, але їй уже час виходити заміж. Батько відіслав її у Зеленоскелю, де вона пошлюбить лорда Естермонта. Що ж до Ариса Окгарта, то він сам обрав свою планиду й гідно її зустрів. Лицар королівської варти... чим ти його приворожила?

— Переспала з ним, батьку. Ти ж, наскільки пригадую, звелів мені розважати наших шляхетних гостей.

— Оце і все? — почервонів князь.

— Ще я йому сказала: щойно Мірселла стане королевою, то дозволить нам з ним побратися. Він хотів мене взяти за дружину.

— Певен: ти зробила все від тебе залежне, щоб відмовити його зламати обітницю й зганьбитися.

Цього разу прийшла її черга червоніти. Щоб звабити сера Гариса, Аріанна витратила півроку. Хоча він запевняв, що, перш ніж убрався в біле, вже був із жінками, з його поводження про це ніхто б у житті не здогадався. Пестощі його були незграбні, поцілунки — нервові, а коли вони вперше лягли в ліжко, то поки вона власноруч намагалася допомогти йому проникнути в її лоно, він пролив сім'я їй на стегна. Що набагато гірше, йому повсякчас було страшенно соромно. Якби вона отримувала дракона щоразу, як він шепотів: «Не можна нам цього робити»,— вона б уже багатством перевершила Ланістерів. «На Арео Готу він кинувся, щоб урятувати мене? — подумала Аріанна.— Чи втекти від мене, змити свою ганьбу кров'ю?»

— А він мене кохав,— мимоволі сказала вона.— Помер за мене.

— Навіть якщо й так, то він може виявитися першим з багатьох. Ви з кузинами хотіли війну затіяти. Може, ваше бажання і сповниться. От ми зараз розмовляємо з тобою, а в Сонцеспис пробирається інший лицар королівської варти. Сер Балон Свон везе мені голову Гори-на-коні. Мої прапороносці всіляко його затримують, щоб у нас трохи ще було часу. Віли на кістяній дорозі вісім днів возили його на лови і на полювання з соколом, а коли він перетнув гори, лорд Айронвуд на два тижні запросив його до себе на гостину. Нині він у Торі: леді Джордейн влаштувала на його честь змагання. Коли він нарешті досягне Примарного Пагорба, леді Толанд, звісно, схоче її перевершити. Та рано чи пізно сер Балон таки доїде у Сонцеспис, а тут схоче побачити королівну Мірселлу... і сера Ариса, свого побратима. І що ми йому скажемо, Аріанно? Може, сказати, що Арис загинув через нещасний випадок на полюванні або ж упав зі слизьких сходів? Наприклад, пішов той Окгарт купатися у Водосаду, послизнувся на мармурі, розбив голову й потонув?

— Ні,— озвалася Аріанна.— Скажи, що він загинув, захищаючи свою королівну. Скажи, що її намагався вбити Темнозір, а сер Арис став між ними й урятував її життя...— (Саме ж так має померти білий лицар королівської варти — віддати життя за того, кого присягнувся захищати).— У сера Балона, звісно, можуть виникнути підозри, як виникли у тебе, коли Ланістери вбили твою сестру з дітьми, але ж доказів він не матиме...

— ...поки не поговорить з Мірселлою. Чи бідолашній дитині уготовано нещасний випадок? Та якщо це станеться, це точно накличе війну. Жодна побрехенька не врятує Дорн від гніву королеви, якщо її донька загине, перебуваючи під моєю опікою.

«Я йому потрібна,— збагнула Аріанна.— Ось чому він по мене послав».

— Я можу намовити Мірселлу, що саме їй говорити, але навіщо це мені?

Батькове обличчя спотворив гнів.

— Попереджаю, Аріанно, у мене вже терпцю нема...

— На мене? — («Як це схоже на нього!») — На лорда Тайвіна і решту Ланістерів у тебе терпимості — як у Бейлора Благословенного, а на рідну дочку нема.

— Ти плутаєш терпець з терпимістю. Я все робив для знищення Тайвіна Ланістера з того самого дня, коли мені розповіли про Елію і її діточок. Я сподівався, перш ніж уб'ю його, забрати в нього все, що він любить, та, схоже, той його синок-карлик відібрав у мене таку насолоду. Тільки тим і втішаюся, що він помер лютою смертю від рук чудовиська, яке сам і породив. Але нехай уже... лорд Тайвін нині волає в пеклі... та якщо твоя безглузда витівка призведе до війни,— батько скривився на цьому слові, наче від болю,— скоро до нього приєднаються тисячі інших. Ти цього хочеш?

Але князівна не дозволить себе залякувати.

— Я хочу звільнення кузин. Помсти за дядька. Своїх прав!

— Твоїх прав?

— На Дорн.

— Отримаєш Дорн після моєї смерті. Тобі аж так кортить позбутися мене?

— Таке саме питання я можу поставити тобі, батьку. Ти вже багато років намагаєшся позбутися мене.

— Це неправда.

— Неправда? Може, брата спитаємо?

— Тристана?

— Квентина.

— А він тут до чого?

— Де він?

— З військом лорда Айронвуда на кістяній дорогі.

— Гарно брешеш, батьку, не можу заперечити. Навіть не моргнув. Квентин відплив у Ліс.

— З чого ти це взяла?

— Приятель сказав.

У неї теж можуть бути секрети.

— Твій приятель збрехав. Слово даю: твій брат не поплив ні в який Ліс. Присягаюся сонцем, списом і Сімома.

Та Аріанну так легко не обдуриш.

— Тоді в Мир? Тайрош? Знаю точно, що він десь за вузьким морем — наймає перекупних мечів, щоб відібрати те, що належить мені