Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Сколовши важким долотом все зайве, можна починати працювати більш тонким інструментом, надаючи статуї обрисів. Підійшовши до основного шару, треба продовжити обробку вже всякими різцями, зубчастими і звичайними, щоб стесати зайве, не пошкодивши нижні шари. Грубі зубці знімають пласти каменю, залишаючи грубі подряпини. Потім требаа переходити на все більш і більш тонкий інструмент, а під кінець працювати різцем шириною в півмізинця.

На будівництві він робив фігури для фризів — те, до чого вже перейшли скульптори. Грубо витесані фігури, з зовсім не виділеними м'язами і кістками, здавалися позбавленими навіть жодного натяку на людську подобу.

А з цією статуєю він тільки-тільки по-справжньому почне працювати з того місця, де скульптори Ордена закінчують. За допомогою рашпілів він вималює м'язи, кістки, навіть вени на руках. Потім тонким напилком зарівняє сліди рашпіля і обробить найніжніші контури. Пемзою прибере сліди напилка, готуючи поверхню для полірування пастою з товченої пемзи, спершу використовуючи шкіру, потім тканину і, нарешті, солому.

Якщо він все зробить правильно, то в підсумку втілить в камені те, що задумав. Плоть в камені. Велич.

Стискаючи важке долото, Річард торкнувся прохолодної поверхні каменя. Він знав, що всередині. Всередині не тільки каменю, але і його самого.

Жодних сумнівів, тільки пристрасне передчуття.

Річард думав про Келен. Пройшов вже майже рік з тих пір, як він востаннє заглядав у її зелені очі, торкався обличчя, стискав в обіймах. Вона вже давним-давно покинула притулок в горах і відправилася назустріч небезпекам, які він дуже живо уявляв. Іноді він просто впадав у відчай, страждаючи від туги за нею. Але він знав, що зараз повинен викинути з голови всі думки про неї, щоб повністю присвятити себе виконанню майбутньої скульптури.

І Річард подумки побажав Келен спокійно ночі — він часто так робив весь цей рік.

Потім під кутом у дев'яносто градусів приставив долото до каменя і завдав сильного удару. Мармурові крихти бризнули в сторони.

Він задихав глибше і частіше. Почалося.

Річард люто атакував камінь.

Віктор залишив у майстерні лампи, світла було достатньо, і Річард заглибився в роботу, наносячи удар за ударом. Шматки мармуру гуркотіли, врізаючись в дерев'яні стіни, або м'яко шльопали, вдаряючись об його руки або груди. Ясно представляючи, що хоче зробити, Річард збивав все зайве.

У вухах дзвеніло від ударів сталі об сталь і сталі по каменю. Але для нього це звучало як музика. Відколоті шматки розліталися у всі сторони. Для нього вони були поваленим ворогом. У повітрі висів білий пил битви.

Річард знав абсолютно точно, чого хоче. Знав, що потрібно зробити і як. Мета зрозуміла, шлях прокладений. Тепер, коли все почалося, він цілком поринув у роботу.

Пил вибілив його одяг. Немов камінь поглинув його, немов Річард перетворювався разом з ним, поки вони не стали одним цілим. Гострі шматки дряпали його, відлітаючи в сторону. Його оголені руки, білі як мармур, незабаром вкрилися кривавими слідами цієї битви.

Час від часу Річард відкривав двері, щоб вимести сміття. Білі камінці сипалися вниз по пагорбу, брязкаючи, як тисячі крихітних дзвіночків. Вкриваючу його з ніг до голови білу куряву перетинали темні струмки поту і червоні подряпини. Прохолодне повітря холодило розпалену шкіру. Потім Річард знову закривав двері, відгороджуючись від усього світу.

Вперше мало не за рік Річард відчував себе вільним. Тут не було ніяких пут, ніяких обмежень, не було бажань інших, яким потрібно підкорятися. У цій боротьбі за здійснення своєї мети він був повністю вільний.

Те, що він мав намір створити, буде повною протилежністю всьому, що представляє Орден. Річард мав намір показати людям життя.

Річард знав, що коли брат Нарев побачить статую, то засудить його до смерті.

З кожним ударом кам'яні шматки відлітали, наближаючи його до мети. Йому довелося встати на табурет, щоб дістати до верхівки каменя, пересуваючись навколо мармурової брили, щоб обробити її з усіх боків.

Річард орудував сталевим долотом люто, як в бою. Рука, в якій він тримав долото, тремтіла. Але наскільки б лютими не були удари, вони були чітко розраховані. Для такої роботи можна було б скористатися кайлом. З ним робота йшла б швидше, але тоді довелося б робити повний замах, а Річард через тріщини боявся накидатися на камінь з такою силою. Хоча на самому початку камінь витримав би натиск, але все одно він порахував, що працювати кайлом занадто небезпечно.

Доведеться попросити Віктора зробити набір свердел для ручного дриля. Річард довго і багато роздумував про те, як бути з тріщиною. І вирішив сколоти більшу її частину. Спершу, щоб зупинити подальше утворення тріщин, він просвердлить дірки в основний тріщині, щоб зняти тиск. А потім, просвердливши серію близько розташований дірок, він послабить камінь на великій ділянці навколо тріщини і прибере більшу її частину.

Фігур буде дві: чоловіча і жіноча. І в закінченому вигляді проміжок між ними буде там, де Річард прибере більшу частину тріщини. Коли сама слабка частина каменю забереться, решта зможе витримати навантаження при обробці. Оскільки тріщина починається від основи, всю її прибрати не вийде, але можна хоча б зменшити до прийнятного рівня. У цьому і полягає секрет каменю: прибрати слабкі місця, а потім продовжити роботу з іншим.

Річард вважав, що тріщина дуже до речі. По-перше, вона зменшила вартість каменю, що дозволило Віктору його купити. Однак для Річарда цінність тріщини в першу чергу була в тому, що змусила його думати про те, як працювати з цим каменем. І ці роздуми навели його на думку, яку він зараз і втілював у життя. Не будь цієї тріщини, можливо, він би не додумався саме до цього.

Його наповнювала енергія битви, підживлювана жаром атаки. Камінь стояв між ним і тим, що він хотів створити, і він