Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд

Келен мовчки стояла на своєму місці. Він відчув себе скуто, помітивши, як вона подивилася на нього.

Зедд і Натан, здавалося, загубилися в своїх думках. Верна виглядала сердитою і розчарованою більше, ніж коли-небудь. Річард не міг винити її. Кара стояла поруч з Бенджаміном, утримуючи його руку. Поряд з рештою, Джеган привів і Дженсен в Сад Життя. Його особисті охоронці утримували її на іншій стороні саду. Пильний погляд Тома не відривався від неї. А вона, у відповідь, дивилася на нього, не маючи можливості сказати все те, що вона очевидно хотіла передати.

Кара присунулася ближче.

— Що б не сталося, лорд Рал, я з Вами до останнього подиху.

Річард відповів вдячною посмішкою.

Стоячи неподалік, Зедд кивнув, погоджуючись з Карою. Бенджамін злегка стукнув себе кулаком по серцю. Навіть Верна, нарешті, посміхнулася і кивнула йому. Вони всі були з ним.

Знаходячись поруч, Келен прошепотіла.

— Нічого, якщо ти візьмеш мене за руку?

Річард навіть не міг уявити, як самотньо вона повинна була себе відчувати в цей момент. З важким серцем через те, що не міг їй нічого розповісти, він узяв її за руку.

Ніккі сиділа майже в непроглядній темряві на лаві, висіченій з того ж самого каменю, що і стіни. Дальня кімната, другого захисного рівня, перебуваючи всередині порожнистої суцільної скелі, була запечатана щитами. Щоб увійти або вийти, треба було подолати подвійні залізні двері, що знаходилися по обидві сторони приміщення, також запечатаного заклинанням. Саме тут містилися найбільш небезпечні в'язні: ті, хто може керувати магією.

Немає сенсу перераховувати, скільки людей сиділо в цій самій темниці, в очікуванні вироку до смерті або чого-небудь гірше. Ніккі розчула кроки, що доносилися з коридору зовні із зовнішнього боку залізних дверей. Хтось наближався.

Вона прекрасно розуміла, що це тільки питання часу, коли цей хтось прийде. Ніккі була в стані повної незворушності й спокою. Вона знала, чому вона зараз тут. Вона знала, чому Річард сказав Натану, замкнути її в цій тюремній камері.

Вона почула, як пролунав різкий металевий брязкіт відмикання замка зовнішніх дверей, цей звук луною пронісся крізь численну мережу низьких коридорів. Ніккі чула, як хтось бурчить, намагаючись побороти непіддатливі двері, здійснюючи серію сильних поштовхів, намагаючись провернути двері на заржавілих тугих петлях, щоб відчинити їх достатньо, щоб протиснутися всередину. Коли Ніккі помітила тіні, що відкидалися з розкритих дверей в її камеру, вона загасила лампу, що стояла поруч на кам'яній лаві, яка була поганенькою, хоча і єдиною прикрасою в кімнаті.

Ключ скрипнув в замковій щілині і двері в її темницю відчинилися. Після тривалого перебування в абсолютній тиші, цей скрипучий звук здавався їй нестерпно гучним і різав слух. Коли двері до темниці розкрилася, світло від ліхтаря потоком залило приміщення. Пилюка від відкривання ржавих дверей стояла стовпом і пролітала у повітрі на тлі ріжучого очі жовтого світла. Імператор Джеган трохи пригнувся, переступаючи через високий поріг, і протиснувся в дверний проріз.

Ніккі стояла.

Він був одягнений в свій безрукавний жилет, демонструючи мускулисте тіло. Його голена голова блищала у світлі ліхтаря — єдиного прямого джерела світла, яке він приніс з собою. Його чорні очі цілковито відчували себе як ніби він був удома, опинившись тут у кромішній тьмі западини в скелі. Ці чорні очі просто засяяли, коли він розгледів її. Ніккі була впевнена, що повинна спустити сукню і оголитися до пояса, щоб привернути його увагу саме до цього. І хитрість спрацювала.

— Люба, я весь час мріяв про тебе, ти мені снилася, — сказав він, вирішивши, що його слова справлять належне враження на неї.

Джеган завжди був упевнений, що його хіть говорить про особливі почуття до неї, в той час, як його грубість або примушування демонстрували лише те, наскільки подавляюче привабливою була для нього Ніккі. Для неї ж все це доводило лише аморальну грубість його натури.

Ніккі стояла незворушно, не кажучи ні слова, вона не дозволила собі зніяковіти навіть тоді, коли Джеган підійшов до неї впритул. Він обхопив своєї м'язистою рукою її талію, і міцно притиснув до себе, демонструючи Ніккі свою владу і безсумнівне з його точки зору право володіти нею.

Ніккі зовсім не хотілося розтягувати це «задоволення», і зволікати, як було колись.

Вона абсолютно природним чином обвила його руками, зображуючи обійми, і бездоганно швидко защіпнула Рада-Хань навколо його бичачої шиї.

Він відсахнувся, зробивши крок назад. Він був приголомшений.

Вона знала, що тепер він відчуває силу нашийника, пронизуючу кожну частинку його істоти.

— Що ти наробила? — Запитав він з деяким роздратуванням у голосі, охоплений раніше незнаною для нього пригніченістю. У такому жахливому стані вона його ніколи не бачила.

У Ніккі не було особливого бажання обговорювати що-небудь, тому вона просто привела в дію силу нашийника, щоб уникнути подальших умовиводів Джегана. Знаючи Імператора досить добре, Ніккі могла досить впевнено припустити, що Сестра Юлія зараз знаходиться десь нагорі — в Саду Життя — працюючи над проблемою з відкриттям правильної шкатулки Одена. І Ніккі аж ніяк не хотіла, що б Сестра дізналася про те, що тільки що сталося.

Джеган був в нетерпінні, щоб тільки дістатися до Ніккі. Ті кошмари, які наслав на нього Річард, вимотували. Але сновидіння про Ніккі перетворилися для нього на нав'язливу одержимість пристрастю до цієї жінки, свого роду манію, яка повільно, але вірно також стала для нього нестерпною. Джеган завжди бажав близькості з нею, але після тих сновидінь, які придумав для нього Річард, Джеган не міг думати, ні про що, крім того, щоб оволодіти Ніккі.

Джеган навіть захотів залишити Сестру Юлію і дозволити їй вільно займатися своєю роботою, лише б спуститися сюди вниз у підземелля, щоб знову оволодіти Ніккі.

Це був невеличкий подарунок, про який Річард говорив їй. Коли Натан замкнув її в темниці, він пояснив суть плану Річарда з його останнім прощальним