Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Террі Гудкайнд
Річард звернув свою увагу на щось інше.
— А де Ніккі? — Запитав він Натана.
— Замкнена, як ти мені наказав, до тих пір, поки Джеган не забере її.
Келен обернулася до нього.
— А тепер ти до того ж віддаєш жінку, яку любиш…
Річард підняв руку, вимагаючи тиші.
Він перестав стискати щелепу, повернувшись до Верни.
— Роби, як я кажу. — Тон його голосу підкреслював, що це наказ, що не підлягає обговоренню, і тим більше, запереченню.
Поки всі застигли у тиші, Річард відправився геть.
— Я буду чекати в Саду Життя.
Йому потрібно було поміркувати. Тільки Келен пішла за ним.
Вже зникаюче денне світло проникало через скло над їх головами. Це буде молодик — найтемніша ніч місяця. Річард чув, як говорили, що така темрява наближала світ живих до підземного світу.
Ті години, що пройшли в очікуванні, коли Джеган пройде через плато до Саду Життя, Річард походжав, глибоко занурений у свої думки, думаючи про цих два світи — світ живих і світ мертвих.
Було у всьому цьому щось таке, що ніяк не вкладалося в його голові. Він знову пройшовся по «Книзі Зниклих Тіней», яку давним-давно вивчив напам'ять, не знаючи, що в ній, можливо, була деяка помилка, яка б не дозволила використовувати міць Одена, але також він знав, що в іншому книга була вірна. Знадобилося б змінити лише одну деталь, щоб копія стала помилковою. Він знав, що в завченій ним копії був вада, але він не знав, як визначити це відхилення від оригіналу.
А ось у Джегана був оригінал. Йому не треба було дбати про помилки в його книзі. Сестра Юлія при постійній присутності Джегана в її розумі, просто прочитає текст, а тому вони будуть використовувати справжню версію книги. Ось чому їм не потрібна буде сповідниця.
Він зупинився перед Келен.
— Усі копії «Книги Зниклих Тіней» повинні бути перевірені за допомогою Сповідниці. Якби в тебе був текст «Книги Зниклих Тіней», яку я міг би процитувати, як ти думаєш, змогла б ти вказати на її справжні частини?
Келен, заглибившись в свої думки, підняла на Річарда погляд.
— Я задаю собі це саме питання раз за разом. Пробач, Річард, але я просто не знаю, як. Дуже шкода, що перша сповідниця — Магда Сірусом — не залишила і для мене книгу про те, як використовувати мою силу, як це зробив для тебе її перший чоловік.
Багато ж корисного дала йому ця книга!
Річард понуро зітхнув і продовжив ходити по Саду.
Він повернувся думками до книги, яку Барах так відчайдушно хотів, щоб він мав: «Секрети Сили Бойового Мага». Барах вважав, що це було життєво важливо, щоб у Річарда була ця книга з неписаним правилом чарівника. Все це було настільки дивно, що Річард був приголомшений, не знаючи, що думати. З такими труднощами він одержав цю книгу. І, мабуть, ще більші зусилля були з боку Бараха, щоб бути впевненим, що тільки Річард зможе її знайти.
Навіщо ж тоді залишати йому порожню книгу? Якщо тільки це не говорило само за себе.
Річард глянув на свого мовчазного діда, що сидів біля невисокої, оповитої виноградною лозою стіни. Зедд зустрів його погляд, але його печаль від нездатності допомогти Річарду була очевидна.
— Мені шкода, — сказала Келен.
Річард озирнувся.
— Що?
— Мені шкода. Це повинно бути жахливе рішення. Я знаю, що ти всього лише стараєшся перешкодити тваринам Джегана всіх тут вирізати. Хотіла б я торкнутися Джегана моєї владою сповідниці.
Влада сповідниці. Яка вперше з'явилася у Магди Сірусом. У жінки, яка спочатку була заміжня за Барахом. Але ж вона була заміжня за Барахом під час Великої війни, перш, ніж стала сповідницею…
— Добрі духи, — прошепотів Річард собі самому, вражений спалахом усвідомлення.
Барах залишив Річарду «Секрети Сили Бойового Мага», щоб передати йому те, що він повинен був дізнатися.
Це було саме те, що і зробив Барах. Він дав Річарду правило, невимлюване і неписане з незапам'ятних часів.
У цю мить, коли він, нарешті, зрозумів Секрети Сили Бойового Мага, інші частини головоломки склалися в єдину картину, і він все зрозумів.
Він повністю зрозумів все, як все це працювало, чому вони зробили те, що вони зробили, причини всіх їх дій.
Тремтячими пальцями він витяг шматок білої тканини з двома чорнильними плямами. Він розгорнув його і втупився на дві плями на протилежних сторонах.
— Я зрозумів, — сказав він. — Добрі духи, тепер я розумію, що повинен зробити.
Келен нахилилася до нього, роздивляючись шматок тканини.
— Зрозумів що?
Річард зрозумів усе. Він несамовито засміявся. Він ухопив всю картину цілком.
Зедд спостерігав за ним, насуплено дивлячись на нього. Зедд знав Річарда досить добре, щоб зрозуміти, що Річард якось вирішив задачу. Коли Річард подивився на нього, його дід злегка посміхнувся і кивнув, гордий за нього, хоча і поняття не мав про те, що дізнався Річард.
Всі вони підняли погляд на раптово зашумілих людей, що входили в сад. Кілька солдатів Першої Когорти, як вони і були проінструктовані, уступили дорогу, не надаючи ніякого опору. Річард відмітив Джегана на чолі людської хвилі, що вливалася в двері. Сестра Юлія була праворуч від нього. Інші Сестри слідували позаду, несучи три шкатулки Одена. Важко озброєні охоронці, чоботи яких карбували крок, промарширували в двостулкові двері, розсіюючись по саду, як темний потік.
Присутність Джегана, його вічно палаюча ненависть, не просто псувала ауру Саду Життя, але зраджувала її.
Річард посміхнувся про себе.
Погляд чорних очей Джегана зупинився на Річарді,
