Бенкет круків - Джордж Мартін

До світанку високі чоботи співця вже були повні крові, а сам він розповів, як Марджері пестила себе, спостерігаючи, як її кузини задовольняють його вустами. А бувало, вона під його співи любилася з іншими коханцями.

— З ким саме? — поцікавилася королева, й жалюгідний Вот почав називати Толада Довганя, Ламберта Тернбері, Джалабара Ксо, близнюків Редвинів, Озні Кетлблека, Г'ю Кліфтона й Лицаря Квітів.

Це королеві не сподобалося. Вона не наважувалася заплямувати ім'я героя Драконстону. Крім того, хто знає сера Лораса особисто, ніколи в таке не повірить. Редвинів теж чіпати не можна. Без Арбора і його флоту корона не має шансів позбутися отого Воронячого Ока з його клятими залізними.

— Ти зараз просто називаєш імена чоловіків, яких бачив у її покоях. А нам потрібна правда!

— Правда,— Вот подивився на неї одним блакитним оком, яке йому залишив Кайберн. На місці передніх зубів у нього пузирилася кров.— Можливо, я... призабув.

— Горас і Гобер тут ні до чого, так?

— Авжеж,— згодився співець,— вони ні до чого.

— Що ж до сера Лораса, я певна, що Марджері робила все можливе, аби приховати свої гріхи від брата.

— Так. Тепер я пригадав. Одного разу мені довелося ховатися під ліжком, коли сер Лорас зайшов її провідати. Вона сказала, що він не повинен ні про що дізнатися.

— Оце вже мені більше подобається.

Можних лордів краще не вплутувати. Що ж до інших... Сер Толад був колись лицарем-бурлакою, Джалабар Ксо — вигнанець і жебрак, Кліфтон — простий гвардієць у варті маленької королеви. «А Озні — наша родзинка».

— Певна, тобі стало легше, коли ти розповів правду. Прошу не забувати про це, коли прийде суд над Марджері. Якщо знову почнеш брехати...

— Не почну. Скажу всю правду. А відтак...

— ...тобі дозволять убратися в чорне. Даю слово,— сказала Серсі й обернулася до Кайберна.— Промийте й перев'яжіть йому рани і дайте макового молочка від болю.

— Ваша світлість дуже добра,— Кайберн опустив скривавлене лезо в цебро з оцтом.— Марджері, певно, здивується, куди подівся її співець.

— Співці з'являються і зникають, цим і сумнозвісні.

Піднімаючись темними камінними сходами нагору з чорних камер, Серсі засапалася. «Слід відпочити». Домагатися правди — тяжка праця, а далі буде ще гірше. «Маю бути сильна. Все це я роблю заради Томена й королівства». Шкода, що Магі Ропуха вже померла. «Чхала я на твої пророцтва, стара. Маленька королева, може, і молодша за мене, але вже точно не вродливіша, а зовсім скоро буде ще й мертва».

У спальні на Серсі чекала леді Мерівезер. Стояла глупа ніч, від сутінок спливло часу вже більше, ніж лишалося до світанку. Джоселін і Доркас обидві спали, а от Тейна — ні.

— Жахливо було? — запитала вона.

— Ви не уявляєте. Мені слід поспати, але боюся кошмарів.

— Це все заради Томена,— погладила її по волоссю Тейна.

— Так. Так, я знаю,— Серсі затремтіла.— У мене в горлі пересохло. Люба, налийте мені вина.

— Залюбки. Моє єдине бажання — потішити вас.

«Брехуха». Серсі добре знала справжнє бажання Тейни. Ну й нехай. Якщо мирсянка так закохалася в королеву, це гарантує, що і вона, і її чоловік зберігатимуть відданість. У світі, повному зради, це варте кількох цілунків. «Вона не гірша за більшість чоловіків. Принаймні вона вже точно не зробить мені дитину».

Вино допомогло, але не дуже.

— Я мов у болоті вимастилася,— поскаржилася королева, стоячи біля вікна з келихом у руці.

— Купіль допоможе, люба.

Леді Мерівезер збудила Доркас і Джоселін і відіслала їх по гарячу воду. Коли купіль нарешті наповнили, вона допомогла королеві роздягнутися, спритними пальцями розшнурувавши сукню і стягнувши з плечей. А тоді вислизнула з власної сукні, й та калюжею розлилася на підлозі.

В купіль залізли разом, і Серсі спиною лягла Тейні в обійми.

— Томена слід захистити від найгіршого,— мовила вона до мирсянки.— Марджері й досі щодня водить його в септ, щоб молити разом богів зцілити її брата...— (Сер Лорас, чорт забирай, і досі чіплявся за життя).— А ще Томен полюбив її кузин. Йому важко буде втратити їх усіх.

— Може, всі троє і не винні,— підказала леді Мерівезер.— Може, одна з них до цього стосунку не має. Якщо все те, що вона бачила, викликає в неї сором і обурення...

— ...її можна буде переконати дати свідчення проти решти. Так, дуже добре, але котра ж із них не винна?

— Алла.

— Скромниця?

— Вона такою може видатися, але вона не так скромненька, як хитренька. Її я беру на себе, люба.

— Чудово.

Самого зізнання Блакитного Барда недосить. Зрештою, співці живуть з того, що складають небилиці. Якби Тейні вдалося намовити Аллу Тайрел, вона б дуже допомогла.

— Сер Озні теж зізнається. А решта повинні зрозуміти, що без зізнання не отримають ні королівського прощення, ні можливості виїхати на Стіну.

Джалабар Ксо залюбки скаже правду. Щодо решти королева певності не мала, але ж Кайберн уміє переконувати...

Коли нарешті вилізли з купелі, над Королівським Причалом уже розвиднювалося. Після довгого сидіння у воді шкіра в королеви побіліла й побабчилася.

— Лишіться,— попросила Серсі Тейну.— Не хочу спати самотою.

Перш ніж залізти під покривало, вона прочитала навіть молитву — попросила в Матері солодких снів.

Але це не допомогло: як завше, боги були глухі до молитов. Серсі наснилося, що вона знову в чорних камерах, тільки цього разу це вона замість співця прикута до стіни. Була вона гола, а з кінчиків грудей цебеніла кров: це Куць зубами відгриз їй пипки. «Будь ласка,— благала вона,— будь ласка, тільки не дітей, не кривди моїх дітей». Тиріон лише зизив оком. Він теж був голий, весь порослий жорстким волоссям, яке робило його схожим більше на мавпу, ніж на людину. «В тебе на очах їх коронують,— сказав він,— в тебе на очах вони й помруть». А тоді він уп'явся вустами в її скривавлене персо й почав смоктати, і Серсі, мов ножем, пронизав біль.

Прокинулася вона в обіймах Тейни, вся тремтячи.

— Лихий сон,— слабко мовила вона.— Я кричала? Перепрошую.

— За білого дня сни розсипаються на порох. Знову наснився карлик? Чого він так вас лякає, цей дурнуватий коротун?

— Він мене вб'є. Так мені напророкували в десять років. Я хотіла знати, за кого вийду заміж, а вона сказала...

— Хто?

— Мейгі,—