Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Річард похолов. Він приготувався до битви. Схоже, у нього немає вибору, треба вбити Ніла.

— Бачиш, я переговорив з Народним Захисником Мускіним.

Річард нічого не зрозумів:

— З ким?

Ніл розплився в переможній посмішці:

— Тою людиною, що засудила тебе до роботи скульптора. Він згадав твоє ім'я. І показав мені справу. Ти зізнався в адміністративному проступку. Показав він мені так само, який штраф ти заплатив — двадцять дві золоті марки. Значна сума. — Ніл знову посварився пальцем. — Тут правосуддя допустило помилку, Річард, і ти це знаєш. Ніхто не може заробити таких грошей за допомогою всього лише адміністративного проступку. Такі гроші можна нажити тільки неправедним шляхом.

Річард злегка розслабився. У нього аж пальці занили, так міцно, виявляється, стискав він молоток.

— Ні, — продовжив тим часом Ніл, — ти зробив щось куди більш серйозне, щоб зібрати статок у двадцять дві золоті марки. Цілком очевидно, що ти винен у дуже серйозному злочині.

Ніл звів руки, як Творець перед своїми чадами.

— Але я явлю тобі милосердя, Річард.

— А брат Нарев схвалив це милосердя?

— О так! Бачиш, ця статуя стане твоєю спокутою перед Орденом, твоїм способом покаятися за злочинні діяння. Ти будеш створювати цю статую тоді, коли не будеш зайнятий на основній роботі для палацу. Тобі за цю статую нічого не заплатять. І тобі заборонено брати мармур, придбаний Орденом для імператорського Сховища, ти повинен придбати мармур за власні гроші. І якщо тобі доведеться працювати ціле десятиліття, щоб заробити необхідну суму, тим краще.

— Тобто я повинен тесати вдень тут, на роботі, а цю статую робити в особистий час, ночами?

— Особистий час? Яка помилкова концепція.

— Коли ж мені спати?

— Сон не є турботою Ордена, а справедливість є.

Річард глибоко зітхнув, щоб заспокоїтися. Він вказав молотком на капость на землі.

— І ось це я повинен виліпити?

— Цілком вірно. Камінь купиш ти, а твоя робота стане внеском у процвітання інших людей. Це буде твій подарунок громадянам Ордена в покарання за твої злочинні діяння. Люди на зразок тебе, що володіють можливостями, повинні з радістю жертвувати всім, що мають, в допомогу Ордену. Цієї зими палац освятять. Народу необхідно бачити відчутне свідчення того, що Орден може втілити в життя настільки величний проект. Вони відчайдушно потребують тих уроків, що викладе їм палац.

Брат Нарев з нетерпінням чекає освячення палацу. Він бажає провести цієї зими урочисту церемонію, на якій будуть присутні багато високопоставлених членів Ордену. Війна розростається. Народу потрібно бачити, що і палац розростається теж. Їм потрібно бачити результати своєї жертовності.

Ти, Річард Сайфер, витешеш величну статую, яка встане на вході в імператорський палац.

— Це честь для мене, брат Ніл.

— Не сумніваюся, — хмикнув Ніл.

— Але що, якщо я… не впораюся із завданням? — Усмішка Ніла перейшла в оскал.

— Тоді повернешся назад у в'язницю, і слідчі Захисника Мускіна протримають тебе там до тих пір, поки ти не зізнаєшся. А коли ти нарешті зізнаєшся, то тебе повісять. І птахи погуляють по твоїх кістках.

Брат Ніл вказав на гротескний макет.

— Бери. Це те, чому ти присвятиш своє життя.

Ніккі підняла голову, почувши голос Річарда. Він розмовляв з Камілем і Наббою. Вона почула, як він говорить, що втомився і не зможе подивитися їх роботи, що подивиться завтра. Ніккі знала, що хлопці засмутилися. Якось це не схоже на Річарда.

Вона зачерпнула з горщика з відбитими краями маїсову кашу і поклала в миску. Миску з дерев'яною ложкою поставила на стіл. Хліба не було.

Їй хотілося приготувати для нього щось краще, але після того, як у них забрали добровільне пожертвування, грошей не залишилося. Якби не город, розбитий жінками на задньому дворі, довелося б зовсім туго. Ніккі навчилася вирощувати овочі, щоб було чим його годувати.

Річард увійшов похнюпившись і дивлячись у підлогу. У руці він щось ніс.

— Я приготувала тобі вечерю. Сідай та їж. Річард поставив принесену штучку на стіл біля лампи. Це виявилася маленька, недбало зроблена скульптура, що зображала застиглі в жаху фігурки. Їх частково оточувало кільце. Довга вогняна блискавка, стандартний символ кари Творця, вдаряла в центр, пронизуючи кілька явно грішних чоловіків і жінок і пришпилюючи їх до землі. Це було вражаюче зображення нікчемної сутності людської натури і гніву Творця на мерзенні діяння людини.

— Що це? — Поцікавилася вона.

Річард плюхнувся на стілець. Він закрив обличчя руками, вчепившись пальцями собі у волосся. Через деякий час він підняв голову.

— Те, що ти хотіла, — спокійно відповів він.

— Що я хотіла?

— Моє покарання.

— Покарання? — Річард кивнув.

— Брат Нарев пронюхав про штраф у двадцять дві золоті марки. І сказав, що я напевно скоїв якийсь тяжкий злочин, щоб отримати такі великі гроші, і засудив мене виготовити статую для головного входу в імператорський палац.

Ніккі подивилася на маленьку штучку на столі.

— Що це?

— Сонячний годинник. На кільці стоять мітки, що позначають час. Блискавка відкидає тінь Світла Творця на кільце, вказуючи час.

— Все одно не розумію. Чому це покарання? Ти ж скульптор. Це просто твоя робота. — Річард похитав головою.

— Я повинен придбати камінь на власні гроші і повинен ліпити