Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова

Невдоволені євреї почали збирати кошти на бакшиш великому візирю, аби той лишень звільнив їх рідний край від присутності нечестивого єретика.

Bog nam radzi — девіз Радзивілів.

Великий, могутній і впливовий у Польщі та Литві рід Радзивілів. Славляться вони своєю політичною владою, яка мало що не дорівнює королівській, незліченними скарбами, а також напрочуд важкою та сварливою вдачею. Лиха вдача Радзивілів давно вже стала легендою, в містах та містечках часто можна було почути: він прикрий, як Радзивіл, або вона вперта, наче Радзивілиха…

Кожен паросток Радзивілового кореня вважав за свій обов’язок влаштувати яку-небудь скандальну справу. Однак гуляти, як гуляли на останні гроші звичайні шляхтичі, Радзвілам було замало.

Треба зробити щось таке, що залишилось би в пам’яті нащадків й викликало забобонний жах. Одні Радзивіли розпочинали битви, що змінювали хід історії, інші влаштовували бенкети на тиждень, на яких поїдали звірину зі всієї околиці, треті складали вірші або описували власні подвиги в довжелезних мемуарах. А ще їх вирізняла особлива хіть до жіночої статі, завдяки чому по всіх підлеглих їм землях бігали маленькі руді чи рудуваті дітки, незаконна кров Радзивілів. Але Миколай-Кшиштоф Радзивіл, на прізвисько Сирітка, на початку XVII століття захотів — не бозна-що, а звільнити власний рід від стародавнього прокляття, що висіло над ним. Про нещастя, які супроводжували історію цієї родини з давніх часів, довго оповідати, найліпше робити це задушливої літньої ночі перед грозою, коли чорні хмари пронизують жовті блискавки, у повітрі витає містичний жах, а лилики, що повисли на грубих мурах родового замку, перестрашено попискують від гуркоту гримавиць. Запаліть свічку, розкрийте ветхий манускрипт, писаний на пергаменті ліловим чорнилом, зсуньте з колін улюблену кицьку — а то від страху її зелені очі спалахнуть фосфором…

Першим Радзивілом[4] вважають литовського жерця культу Перунаса, що повелівав, якщо вірити повір'ям нехрещених литвинів, блискавками та грозами.

Об’єднавши під своєю священною владою розділені балтійські племена, Радзивіл перед смертю охрестився за християнським обрядом і, передаючи владу своєму синові, змусив його заприсягтися у вірності церкві. Бо інакше його нащадкам ніколи не бачити ані земного щастя, ані посмертного прощення гріхів. Задля панування над литвинами юний Радзивіл пообіцяв батькові, що не лише буде зразковим християнином, а й охрестить увесь литовський народ «не мечем, а переконанням», і ніхто більше не посміє назвати його країну язичницькою.

Але як тільки колишній жрець віддав Богу душу, його наступник взявся за жертвоприношення ідолам, зруйнував церкву, повернув привілеї жерцям, дозволив народні гульбища та непристойні звичаї, а заморських проповідників християнства наказав згодувати прирученим ведмедям, що вельми втішило останніх, завжди голодних, прикутих ланцюгами у ямах. Свідків хрещення свого вітця син також прибрав, почав носити його ритуальну одіж та золоті прикраси, а на довершення покохав дочку віщунки, яку звали Яніта, та одружився з нею. Від Яніти й пішли характерні для Радзививілів пишне, ледь кучеряве волосся з рудизною, мармурова тонка шкіра й маленькі ступні.

Доньку Радзивіла та Яніти, Риїне, теж не можна назвати доброю християнкою: мало того, що вона страшенно полюбляла викликати духів, варити зілля і перетворювалась під час кожного місяця уповні на білу вовчицю, так вона ще й віддалася за прийшлого єврейського парубка Осьцика (Йосифа), сина лихваря, і прийняла його юдейську віру. Чари Риїне облишила й отримала нове ім’я Рахель. Отак руде сімейство литовських жерців зв’язало себе з чорнявими нащадками біблійних героїв.

Ясна річ, вони це ретельно приховували, і хоча відтоді діти Радзивілів отримували на додачу до литовського ще й потаємне юдейське ім’я, онуки Осьцика та Рахелі росли католиками. Старий Осьцик, що пережив дружину, заставши хрещення та конфірмацію онуків, начебто прокляв усіх християнських Радзивілів — що живуть нині і які народяться пізніше.

Щоб їх змагали усі можливі нещастя, щоби маєтки обертались стражданнями, щоб кохання не приносило жодної втіхи, а ратні подвиги й наближення до двору не могли спокутувати гріху зречення віри.

Єдине, що може зняти прокляття зі всього роду, це чисте кохання юного Радзивіла до єврейської дівчини, дочки рабина. Отоді, повернувшись до юдейського віросповідання, яке обрали колись його предки, ця молода пара прожене навислі над Радзивілами лиха й принесе їм нову славу. А запорукою цього повинен служити потворний залізний птах, ptak zelazny[5], викуваний вмілим ковалем Осьциком із каменю, що впав з неба, великий, незграбний, з важкими залізними крилами й зубастим дзьобом. Коли закляття зникне, птах оживе, замахає крилами, зацокає кігтями…

Так мовиться в апокрифі, що зберігається в архіві Радзивілів з незапам’ятних часів. Якось він потрапив на очі Миколаю-Кшиштофу Радзивілу, який шукав в купі паперів любовні вірші діда. Спершу Миколай-Кшиштоф не повірив: надто вже багато пліток крутилось довкола його родини, кожна фантастичніша за іншу, тож ніяка пращурка-чаклунка з чоловіком-євреєм здивувати його не могла.

Казки, зітхнув він, кладучи рукопис на віддалену