Обитель героїв - Генрі Лайон Олді
Барон був упевнений: якби він звернувся до Просперо Кольрауна чи до Месропа Серкіса з проханням показати цю сцену, як вона відбулася в реальності з допомогою магії, — картина не змінилася б ні на йоту.
Ну чому лист не прийшов на адресу обер-квізитора?
Чому доля така байдужа до Германа?!
— Листа, листа… — король щільніше загорнувся в простирадло і з істинно монаршою величчю пройшовся від басейну до тапчана. — Ви, бароне, звичайно ж, не знаєте, хто відправник? Який зміст цих злощасних листів?
— Ні, ваша величносте. Я не хотів зізнаватися, що не одержував листа. Це викликало б підозри. Крім того, я не виключаю прибуття й інших родичів.
— Гувальде, скажіть… Листи — ваша робота?
Стриманість і обережність, що прозвучали в голосі короля, здивували Конрада. А ще більше здивувала відповідь. Масажист, повернувшись до його величності, хитнув великою голеною головою. «Та він ніякий не глухий!» — здогадався барон.
— Я не можу відповісти на ваше запитання, сір. Ні так, ні ні. Прошу витлумачити мою потайність правильно. І не наполягати на відповіді.
Король вибухнув гучним реготом. Відсміявшись, Едвард обернувся до обер-квізитора:
— Знайомтеся, бароне… Гувальд Мотлох, верховний архіваріус Дозору Сімох. Людина чесна, розумна, але абсолютно нестерпна.
Масажист, а точніше, один з лідерів таємничого ордену-невидимки, що контролює зловживання магією, чемно вклонився Конрадові й жестом запросив на тапчан.
Мовляв, спинку розім’яти не бажаєте?
SPATIUM III
ДОЗОР СІМОХ
або
ЇХ ДІЙСНО БУЛО СЕМЕРО
Їх дійсно було семеро.
Із самого початку.
Просто це почалося так давно, що почало забуватися.
…Антек Ронцер, пасічник. Поруч із пасікою знаходився Шпільманів цвинтар, куди одного разу вночі заблукав некрот-імпровізатор з «підйомною» ліцензією. Правда, в ліцензії був відсутній дозвіл на незареєстровані в «Чорному Трилліумі» чари, які некротові страх як кортіло випробувати на практиці. Маг віртуозно розверзнув могилу, підняв навмання першого-ліпшого мерця, провів біографічне бліц-опитування, вимірявши ступінь відновлення пам'яті, дав ряд простих, але трудомістких завдань, фіксуючи реакцію на подразники й тілесну силу, після чого відновив статус-кво і пішов, радіючи. Всі показники були істотно вищими за стандартні. А через дві години небіжчик встав знову, тупий, цілеспрямований і бажаючий «розмножуватися» — побічна дія чарів, яку прогледіли під час лабораторних експериментів. І в будиночку Ронцерів, що трапився на його шляху, розігралася трагедія.
Вижив тільки Антек, колишній батько колишнього сімейства.
…Овадія Клін, негоціант. Портовий волхв-темпестор у Нижній Тартинці вирішив вислужитися перед властями, що влаштували День Міста з безкоштовним частуванням народу. Оригінальне заклинання погоди, змайстроване на швидку руку, спрацювало чудово. Багато в чому завдяки локальному «обручу» для елементалей повітря, вплавленому в мана-фактуру пасових вібрацій. Заради кар'єри волхв ризикнув порушити заборону поєднань такого роду напередодні місяця вповні. Городяни раділи сонечку, безхмарному небу та дармовій випивці. А менш ніж за сто миль від порту бушував шторм, страшний, дикий, знавіснілий, що не може розірвати заклятий «обруч»! Корабель Овадії з вантажем тканин та оливкової олії затонув, незважаючи на майстерність капітана. Дружина й дочка негоціанта, на жаль, перебували на борту: рейс передбачався легкий і безпечний. Довідавшись про трагедію, волхв намагався звалити лихо на відоме прислів'я: «Жінка на судні — на біду!» А тут одразу дві жінки…
Овадія врятувався дивом, тримаючись за відірвані двері каюти; пізніше його підібрав військовий фрегат. У суді негоціант мовчав і не наполягав на страті темпестора. Багато хто думав, що з горя він онімів і збожеволів; багато хто так думав і помилився.
…Доротея Ренфрю, арфістка Гардельского камерного оркестру. Меценат і покровитель оркестрантів, маркіз Теодор Ля Гарде, за місяць до музичного турніру, призначеного герцогом Карлом Вюрлінберзьким, таємно звернувся до скандально відомого меломага Гелліка Кантилена. Шляхом розробленого поспіхом резонанс-замовляння, що діє без участі й відома об'єкта впливу (заборонено «Угодою про добру волю»), меломаг Геллік підсилив ряд професійних якостей музикантів. Після турніру лише арфістка Доротея, яка через хворобу пропустила концерт, зберегла глузд; інших її колег спіткала скорботна доля завсідників місцевого бедламу. Це був перший випадок «гардельскої глухоти» — божевілля, спричиненого резонанс-замовлянням у поєднанні з хвилюванням, яке відчуває об'єкт під час публічного конкурсу.
Згодом пані Ренфрю вийшла заміж і народила трьох дітей, двох хлопчиків і одну дівчинку. Але до арфи не підходила ніколи.
…Гувальд Мотлох, жебрак. Старшина Цеху Мендикусів, виборний цехмейстер від Жовтого Шонтвальда, відомий «розсудник» спірних питань у середовищі волоцюг і жебраків. Шонтвальдська група калік, у складі якої перебував і Мотлох, перебралася на літо в Ґрюнне. Ґрюннський барон, людина неймовірно жадібна, саме замовив найнятому алхімікові виробництво… Ні, не золота із ртуті. Для цього барон був надто розумний. Без дружини ти в провінції ніхто, і звати тебе ніяк, хоч три герби почепи на стінах. Дружину треба годувати, а харч коштує грошей. Виходить, якщо розробити метод перетворення глини, стружок і землі на хліб, м'ясо та вино, можна неабияк заощадити. Алхімік клявся, що знає рецепт. Перші продукти, отримані в результаті квапливих метаморфоз, випробували на завжди голодних жебраках.
Старшина Гувальд у ті дні постував, тому й вижив.
Скарги на кривдників він не подавав.
…Балтазар Монтего, солдат. Хорунжий Драгачівської роти кірасирів, після Тршичської баталії — осавул лави, ескадрону вільнонайманої кавалерії. Ветеран партизанської війни в Загреблі, тричі поранений, кавалер «Вічного Мандрівця» зі стрічкою. Під Сліпою Бялицею ескадрон Монтего було піддано килимовій одержимості, всупереч угоді воюючих сторін про обмеження бранної магії масового ураження. Демонічно регочучи, вершники перебили один одного. Балтазара врятувало поранення: з госпіталю його виписали через тиждень після загибелі ескадрону, і під Бялицю він спізнився.
Подавши клопотання про відставку, Балтазар Монтего виїхав на батьківщину.
Бялицький маг-психот, що наслав одержимість, відбувся п'ятирічним ув'язненням у «Чарівності», в'язниці для чарівників. На суді він заявив, що, давши присягу деспотові Бялиці, був зобов'язаний виконувати накази без вагань, за законами воєнного часу. Навіть якщо накази порушували угоди держав і особливу клятву Аз-Зілайля, яку дають усі маги при реєстрації Колегіумом Волхвування. Деспот загинув при штурмі, а тому не міг дати свідчення: піднімати осіб королівської крові суворо заборонялося. Шкода, шкода… Інакше загиблий міг би повідати правду про амбіції психота, що бажав випробувати в бою ряд відкриттів, і давно підкорив собі зруйновану волю деспота.
Втім, це вже не мало значення.
…Анна-Марія Ялиця, вишивальниця. Бажаючи довідатися про справжні наміри
