Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд
— Цікавий вибір слів. З радістю. — Брат Нарев вказав вузлуватим пальцем на згорблені, деформовані і перелякані фігури, над якими працював Річард. — Ось це наповнює тебе… радістю?
Річард вказав на Світло, яке він зобразив падаючим на нікчемних людців.
— Ось що наповнює мене радістю, брат Нарев. Мати можливість зобразити людей, зігнутих перед досконалістю Світла Творця. Мене наповнює радістю можливість показати всім ницість людини, тому що таким чином всі зрозуміють, що їх обов'язок перед Орденом понад усе.
Брат Нарев підозріло хмикнув. При світлі сонця його очі втонули ще більше, а зморшки біля рота здавалися ще глибше. У спрямованому на Річарда погляді змішалися недовіра і ненависть з неабиякою часткою побоювання. Тільки побоювання відрізняло цей погляд від того, яким він зазвичай споглядав на оточуючих. Річард дивився на нього порожніми очима. Нарешті Нарев смикнув ротом, як би відкидаючи виниклі у нього думки.
— Я схвалюю… Забув, як тебе… Втім, імена не важливі. Люди не важливі. Кожна людина зокрема — всього лише незначна спиця в величезному колесі людства. Має значення тільки, як обертається все колесо, а не окрема спиця.
— Річард Сайфер.
Одна брова з пучками чорного і білого волосся піднялася вгору.
— Так… Річард Сайфер. Що ж, я схвалюю твою роботу, Річард Сайфер. Схоже, ти розумієш краще за інших, як слід зображувати людину.
Річард вклонився.
— Це не я, а сам Творець направляє мою руку, щоб допомогти Ордену показати людям істинний шлях.
Підозрілий погляд повернувся, але вираз обличчя Річарда змусив брата Нарева в кінцевому підсумку повірити його словам. Брат Нарев, заклавши руки за спину, поплив далі до інших скульпторів. Ніл, як дитина, що чіпляється за материнську спідницю, заквапився слідом, щоб триматися ближче до балахона брата Нарева. Наостанок він кинув через плече спопеляючий погляд. Річард подумав, що Ніл ось-ось покаже йому мову.
Наскільки Річарду вдалося підрахувати, одягнених у коричневі балахони послушників було близько п'ятдесяти. Він бачив їх досить часто, щоб розібратися, що вони собою являють. Віктор якось згадав, що на одній з плавилень по тій заготовці, що він зробив, відлили з чистого золота приблизно таку ж ж кількість виливків для заклинання. Віктор вважав їх лише прикрасами. Річард бачив, як кілька цих золотих виливків встановлювали на верху величезних різьблених кам'яних пілонів, розташованих навколо Сховища. Пілони з полірованого мармуру були зроблені і розташовані так, щоб виглядати звичайними прикрасами. Річард підозрював, що вони — щось куди більше.
Річард знову взявся тесати худу нерухому кінцівку. Що ж, принаймні його власні кінцівки знову ворушаться. На це потрібен час, але він все ж видужав. Втім, нинішня робота здавалася не меншою тортурою.
Кожен день приходили люди подивитися на вже встановлені скульптури. Деякі опускалися на брукові доріжки перед статуями і молилися до тих пір, поки коліна не починали кровоточити. Деякі підкладали під коліна ганчірки. Але більшість просто стояли, з приреченим виглядом дивлячись на зображену в камені людську сутність.
По обличчях деяких глядачів Річард бачив, що вони прийшли сюди в слабкій, невизначеній надії, відчайдушно бажаючи отримати відповідь на питання, яке не могли сформулювати. Порожнеча в їх очах, коли вони йшли, просто розривала серце. Це були люди, з яких висмоктали життя, в точності як з тих, хто стікав кров'ю в казематах Ордена.
Деякі з цих людей підходили, щоб подивитися, як працюють скульптори. За ті два місяці, що Річард працював скульптором в Притулку, з кожним днем навколо нього збиралося все більше глядачів. Іноді вони плакали, дивлячись на те, що виходить з-під різця Річарда.
За два місяці роботи скульптором у Притулку Річард поступово почав розуміти нюанси роботи з каменем. Те, що він творив скульптуру, не надихало, але сам процес допомагав йому впоратися з роботою. Річард насолоджувався технічними аспектами роботи сталлю по каменю.
Як би він не ненавидів ті вироби, що йому доводилося ліпити, він поступово полюбив працювати з каменем. Мармур під руками здавався майже живим. Він частенько робив дрібні деталі з любов'ю — граціозно піднятий палець, розуміючий вираз очей, груди, в яких б'ється серце розуму.
Закінчивши таку красу, він потім деформував її на догоду Ордену. І саме це, як правило, і викликало у глядачів сльози.
Річард винаходив всілякі змучені, згорблені, принижені фігури, які схилилися під гнітом провини і сорому. Якщо це спосіб зберегти життя Келен, значить, він змусить всіх, хто побачить ці фігури, ридати ридма. У певному сенсі вони плакали замість нього, страждали від цих статуй замість нього, і це видовище знищувало їх замість нього.
При такому розкладі Річард був в змозі витримати ці тортури.
Коли день добігав кінця і тіні ставали дуже довгими, скульптори, збираючись по домівках, почали складати інструменти в прості дерев'яні ящики. Всі вони повернуться сюди на світанку. Головний будівельник передавав їм замовлення, де вказувалося, куди поставлять статуї і якого розміру. Послушники брата Нарева повідомляли подробиці сцен, які повинні були бути втілені в камені.
Річард витесував скульптуру для головного входу в Притулок. Навколо неї підуть мармурові сходи, що ведуть до величезної Круглої площі. Розташовані півкругом величезні мармурові колони оточували далеку частину площі. Річард витесував статуї, які повинні були поставити на ці самі колони.
Вхід замислювався таким чином, щоб задавати тон всьому палацу. Брат Ніл повідомив Річарду, що брат Нарев бачить у центрі площі величезну статую, і це повинен бути твір, який буде вражати уяву глядачів, вселяючи їм колосальне почуття власної провини і сорому за негідну натуру людини. Ця статуя суттю своєю буде закликом до безкорисливого самопожертвування і повинна бути зроблена у вигляді сонячного годинника, з зображеннями людей, зляканих Світлом їх Творця.
Ніл описував цей кошмар з таким захопленням,
