Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

— Я не можу заплатити штраф до завтрашнього вечора.

— До зустрічі з вами я й подумати не міг, що Річард може помилятися. — Коваль стягнув через голову фартух і повісив на стіну. — З такими грошима ми можемо викупити його і раніше. Думаю, тут більше ніж достатньо. Іцхак, підеш зі мною?

— Звичайно! Вони мене знають. Мені довіряють. Я теж піду.

— Віддайте мені гроші! — Наказав коваль. Ніккі, навіть не замислюючись, впустила мішечок йому в долоню. Річард — не злодій. Дивна річ. Вона не розуміла чому, але ці люди були явно задоволені ним. Він допоміг їм всім збагатитися. Для неї все це було повною абракадаброю.

— Будь ласка, якщо ви зможе допомогти, я буду перед вами в боргу.

— Я роблю це зовсім не заради вас, пані Сайфер. Я допомагаю другові, якого дуже високо ціную і який заслуговує всілякої допомоги.

— Ніккі. Мене звати Ніккі.

— Я — пан Касселл, — гаркнув він, рушивши геть.

Пан Касселл виклав перед Народним Захисником Мускіним чотири золоті монети. Він сказав Ніккі з Іцхаком, що хоче мати дещо про запас, на той випадок, щоб вони могли «підкачати повітря», якщо знадобиться «більше жару».

Коваль горою височів над сидячою за столом людиною. Кілька чиновників уткнулись носом в роботу. Всі гвардійці, що знаходилися в приміщенні спостерігали за подіями.

— Річард Сайфер. Він у вас. Ми прийшли заплатити штраф. Захисник Мускін моргав, дивлячись на монети, як жирний короп, який занадто обжерся, щоб проковтнути черв'яка.

— Ми не приймаємо штрафів до завтрашнього вечора. Повертайтеся завтра, і якщо ця людина, Сайфер, не зізнався в чомусь більш серйозному, то зможете тоді заплатити.

— Я працюю на будівництві палацу, — промовив пан Касселл. — Брат Нарев завантажує мене роботою. Я тут зараз, так чому б нам не вирішити цю проблему, поки ми всі тут? Брат Нарев буде радий, якщо його старшому ковалю не доведеться тягнутися сюди завтра, коли я тут вже сьогодні.

Темні очі Захисника Мускіна забігали по сторонах, ковзаючи по плачучому натовпі. Рипнувши стільцем, він присунувся ближче до столу і склав товсті пальці на кіпі м'ятих папірців.

— Мені б не хотілося засмучувати брата Нарева.

— Не сумніваюся, — посміхнувся коваль.

— Однак братові Нареву не захотілося б, щоб я зневажив своїм обов'язком перед народом.

— Звичайно, ні! — Вступив у розмову Іцхак. Темні очі повернулися на нього, і він тут же зірвав свій червоний капелюх. — Про це не може бути й мови! Ми анітрошки не сумніваємося, що ви прекрасно виконуєте свій обов'язок. — Ти хто? — Запитав Захисник Ніккі.

— Я — дружина Річарда Сайфера, Захисник Мускін. Я вже була тут. І заплатила збір за побачення з ним. Ви мені пояснили щодо штрафу.

Чиновник кивнув.

— Тут проходить багато народу.

— Послухайте, — заговорив пан Касселл, — у нас є гроші на штраф. Якщо ми можемо виплатити його зараз і забрати Річарда Сайфера сьогодні, то це було б добре. Завтра деякі з тих, хто пожертвував сьогодні грошей на штраф, можуть не захотіти цього зробити.

Коваль поклав на стіл ще чотири золотих. Темні очі Захисника Мускіна залишалися байдужими.

— Усі гроші належать народу. Нужда велика. Ніккі сильно підозрювала, що нужда осяде в його власних кишенях і що він просто хоче ще. Немов у відповідь на її уявне звинувачення Захисник Мускін відсунув від себе вісім золотих — цілий статок по будь-яких оцінках.

— Гроші вносяться не тут. Нам вони ні до чого. Ми — покірні слуги Ордена. Сума штрафу буде вказана у квитанції, але вам доведеться передати гроші одному з міських комітетів для роздачі нужденним.

Ніккі здивувалася, що помилилася в оцінці цієї людини. Він дійсно чесний чиновник. Так це ж все міняє! Надія зросла. Може, врешті-решт буде не так вже й важко звільнити Річарда.

Позаду неї, за низькою перегородкою, плакали жінки, волали діти. Ніккі з труднощами могла дихати через той сморід. Вона сподівалася, що чиновник прискорить справу, щоб зайнятися іншими справами з групкою гвардійців, що чекали зі стосами папірців у руках, коли він звільниться.

— Але ви робите помилку, — додав Захисник, — якщо вважаєте, що грошима можна домогтися звільнення людини. Орден не турбує життя окремої людини, оскільки нічиє конкретне життя, по суті, не важливе. Я схильний підказати вам притримати ці гроші, поки ми не провіримо, звідки у когось могла з'явитися така велика сума. Думаю, що ця людина може являти собою загрозу громадському порядку, раз їй надають таку могутню підтримку. Жодна людина не краща будь-якої іншої. Те, що він може віддати стільки грошей, щоб позбавити себе від справедливого покарання, лише підтверджує мої підозри, що йому є в чому зізнаватися.

Рипнувши стільцем, він відкинувся на спинку і втупився на них.

— Схоже, ви троє думаєте інакше. Гадаєте, що він кращий інших.

— Ні, — недбало кинув коваль, — просто він наш друг.

— Орден — ваш друг. Нужденні — предмет вашої турботи. Не ваша справа — піклуватися про когось більше, ніж про інших. Така неналежна поведінка — святотатство.

Вся стояча перед столом трійця мовчала. Позаду них плач, крики, гарячкові молитви за тих, хто томився внизу, не вщухали ні на секунду. Схоже, що б вони не говорили, це лише ще більше налаштовувало цю людину проти них.

— От якби в нього була професія, тоді інша справа. Орден дуже потребує вкладу фахівців. Дуже багато ховаються в тіні, коли повинні прагнути внести якомога більший внесок. Обов'язок тих, хто володіє можливостями…

І тут Ніккі осінило.

— Але в нього є професія! — Випалила вона.

— І яка ж? — Запитав Захисник, незадоволений тим,