Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Террі Гудкайнд

Ніккі відвернулася. Вона раптом не змогла більше дивитися на юнака, який тільки що обізвав її поганим словом, і по праву.

— Ти нічого не розумієш, — прошепотіла вона. Краєм ока вона помітила, як Каміль знизав плечима.

— Ти права. Я не розумію. Я не розумію, як можна зробити таку гидоту такому чоловікові, як Річард, який так тяжко працює і так добре про тебе піклується. Щоб створити таке, потрібно бути дуже поганою людиною, якій абсолютно наплювати на власного чоловіка.

Ніккі відчула, як по щоках течуть сльози.

— Я дбаю про Річарда куди більше, ніж ти можеш собі уявити.

Він не відповів. Обернувшись, вона глянула на нього. Каміль тихесенько гойдався біля стінки. Йому було надто соромно за неї, він був занадто злий на неї, щоб подивитися їй в очі.

— Каміль, пам'ятаєш, як ми прийшли жити в ваш будинок? — Хлопець кивнув, як і раніше не дивлячись на неї.

— Пам'ятаєш, як ти, Набба і Гейда обійшлися з Річардом, яких гидот йому наговорили? Якими мерзенними словами його обзивали? Як погрожували йому ножами?

— Я зробив помилку, — відповів він, і схоже, щиро.

— От і я теж допустила помилку, Каміль. — Ніккі навіть не намагалася приховати сліз. Добра половина жінок в кімнаті плакали. — Я не можу тобі пояснити, але ми з Річардом посварилися. Я розлютилася на нього. Я була не права. Було нерозумно з мого боку зробити таке. Я допустила жахливу помилку.

Ніккі шмигнула носом і дістала маленьку хусточку. Каміль стежив за нею краєм ока.

— Я визнаю, що це не такого ж роду помилка, як твоя з Набба поведінка при першій зустрічі з Річардом, але тим не менше це помилка. Я теж грубо зіграла.

— Ти не хотіла Гейда?

— Та мене від нього нудить! Я просто використала його, бо була зла на Річарда.

— І ти шкодуєш?

У Ніккі затремтіло підборіддя.

— Звичайно, жалкую.

— Ти більше так не зробиш, навіть якщо розсердишся на нього? Не підеш з іншим?

— Ні. Я сказала Річарду, що допустила помилку, що мені дуже шкода, що я більше ніколи так з ним не поступлю. Я говорила щиро.

Каміль деякий час роздумував, дивлячись на жінку з дитиною. Дитина плакала не перестаючи, бо хотіла на ручки. Жінка щось тихо промовила, і малюк притиснувся до її ноги і надувся, але кричати перестав.

— Якщо Річард може пробачити тебе, то мені теж не слід на тебе сердитися. Він твій чоловік. Ви повинні розбиратися між собою, не моя це справа. — Він торкнувся її руки. — Ти допустила дурну помилку. Але тепер все закінчено. Не плач більше через це, гаразд? Зараз є справа важливіша.

Ніккі кивнула, посміхаючись крізь сльози.

Каміль ледь помітно посміхнувся.

— Ми з Наббом сказали Гейду, що відріжемо йому дещо, сказали, що заріжемо його за те, що він зробив з Річардом. Гейда пригрозив нам ножем, і ми дали йому піти. Гейда обожнює свій ножик. Йому вже доводилося різати ним людей. Серйозно різати. Він велів нам дати йому пройти, тому що збирається вступити в армію, і своїм ножем буде випускати кишки ворогів Ордена, що стане героєм війни і в нього буде багато жінок куди кращих дружини Річарда.

— Впевнена, що буду не єдиною жінкою, яка пожаліє про те, що взагалі з ним зустрілася.

Тільки далеко за полудень Народний Захисник Мускін почав прийом громадян. У Ніккі спина розламувалася, але це було ніщо у порівнянні із тривогою за Річарда. Два гвардійці підводили людей по одному до столу Мускіна.

Черга просувалася досить швидко, тому що Захисник не терпів довгих розмов. Він швидко перегортати якісь папери, перш ніж щось сказати прохачеві. Але в кімнаті було так шумно від плачу і криків, що Ніккі не чула ні слова.

Коли підійшла її черга, один з гвардійців відсунув Каміля в сторону.

— Громадяни можуть розмовляти з Захисником тільки по одному.

Ніккі жестом веліла Камілю відійти в сторону і не влаштовувати скандалу. Гвардійці взяли її під руки і ледь не волоком потягли до Захисника. Ніккі обурило, що з нею обходяться так грубо, як з якоюсь звичайною… громадянкою.

Вона завжди користувалася певною владою, іноді гласною, іноді негласною, і ніколи особливо не замислювалася над цим. Вона хотіла, щоб Річард пізнав, як живе звичайний трудовий народ. А Річард начебто цілком процвітає.

Гвардійці стояли впритул до неї, на той випадок, якщо вона раптом надумає що-небудь учинити. Вони тут всякого набачилися. Ніккі спалахнула від такого поводження з нею.

— Захисник Мускін, мого чоловіка… — Ім'я. — Його темні очі ковзали по черзі. Напевно прикидає, скільки залишилося до вечері.

— Річард.

Він глянув на неї.

— Повне ім'я.

— Його звуть Річард Сайфер. Його взяли вчора пізно ввечері.

Ніккі не хотіла вимовляти слово «заарештували», побоюючись погіршити звинувачення.

Мускін пошелестів паперами, абсолютно не цікавлячись нею. Ніккі визнала дещо образливим, що цей чоловік не дивиться на неї тим типово чоловічим розважливим поглядом, немов подумки уявляючи те, що приховано під одягом, ніби вона не розуміє, чим вони зайняті. Обидва гвардійця, втім, очей не відривали від її бюста.

— А! — Захисник Мускін помахав папірцем. — Тобі пощастило.

— Значить, його випустили?

Він подивився на неї так, наче вона з'їхала з глузду.

— Він у нас. Його ім'я на цьому папері. Людей відвозять в різні місця. Народні Захисники не можуть знати, де знаходиться кожен.

— Спасибі. — Ніккі поняття не мала, за що дякує.