Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Крістофер Паоліні

Напружившись, вони зняли важкі двері із завісів і кинули їх у коридор так, що кам'яним тунелем пішла луна. Не вагаючись ані секунди, Роран кинувся до камери, яку освітлював один восковий світильник. Ерагон побіг за ним.

Перелякана Катріна забилась у куточок залізного ліжка.

— Не чіпайте мене, беззубі тварюки! Я… — дівчина не встигла договорити, бо втратила дар мови.

Її обличчя було бліде й брудне, але на ньому засяяла така ніжність і відданість, аж Ерагон мимохіть подумав, що ніколи не бачив такої краси.

Не зводячи очей з Рорана, Катріна підвелася й торкнулася його щоки тремтячими руками.

— Ти прийшов…

— Я прийшов.

З Роранових очей котилися сльози щастя, і він пригорнув Катріну до грудей. Здавалося, він більше ніколи не випустить її зі своїх обіймів.

Потім Роран тричі поцілував її в губи, а Катріна наморщила носика й вигукнула:

— Ти відпустив бороду!

З усього, що вона зараз могла сказати, це було найменш очікуваним, до того ж вона вигукнула це з таким подивом, що Ерагон не зміг стримати посмішки.

Нарешті дівчина помітила й Ерагона. Вона глянула на юнака й пильно зазирнула йому в очі:

— Ерагоне, це ти?

— Так.

— І тепер він Вершник дракона, — сказав Роран.

— Вершник? Ти маєш на увазі… — дівчина на мить примовкла, ошелешена несподіваною новиною. Глянувши на Рорана, як на єдиного у світі захисника, вона сховалась за його спиною, щоб бути подалі від Ерагона.

— А як ви нас знайшли? І хто тут іще з вами? — поцікавилась вона трохи згодом.

— Я все тобі розповім, але пізніше. А зараз нам треба якнайшвидше забратися з Хелгрінда, доки по нас не прийшла ціла Імперія.

— Стривай! А як же мій батько? Ви знайшли його?

Роран глянув на Ерагона, потім на Катріну й тихо сказав:

— Ми прийшли надто пізно.

Катріна здригнулась, заплющила очі, і по її щоці скотилась одна-єдина сльоза.

— Хай буде так.

Доки вони розмовляли, Ерагон, приховуючи свої думки від Сапфіри, намагався придумати, що робити зі Слоуном. Вершник був майже впевнений, що дракон нізащо не схвалив би його ідеї, однак тільки вона, попри всю свою ризикованість, видавалась йому реальною.

Облишивши роздуми, Ерагон став діяти, адже він мав багато чого зробити, а часу було обмаль. «Джиєрда!» — вигукнув юнак і махнув рукою вбік кайданів, у які була закута Катріна. Спалахнувши снопом синіх іскор, вони розлетілися на друзки, а Катріна аж підстрибнула від несподіванки.

— Магія, — зачаровано прошепотіла вона.

— Це дуже просте закляття, — сказав Ерагон і потягнувся рукою до дівчини. Швидше за все, вона ще й досі його боялася, бо вся зіщулилась і затремтіла.

— Не бійся, Катріно. Я просто хочу пересвідчитись, що ані Галбаторікс, ані хтось із його чаклунів не наклав на тебе заклять-пасток і не змусив дати присягу прадавньою мовою.

— Прадавньою?

Проте Роран її урвав:

— Ерагоне! Зробиш це, коли повернемось до табору. Ми не можемо тут довго залишатися.

— Ні, — настійливо сказав Ерагон, — ми зробимо це зараз.

Набурмосений Роран відійшов убік, дозволивши Ерагонові покласти руки на плечі Катріни.

— Просто дивись мені в очі, — сказав він дівчині. Та кивнула й послухалась.

Вершник уперше збирався використати Оромисове закляття, за допомогою якого можна було виявити магію іншого чарівника, але йому було дуже важко його згадати. Провали в пам'яті були настільки серйозними, що в трьох різних місцях юнакові замість забутих слів довелося скористатися схожими словами.

Ерагон довго вдивлявся в блискучі очі Катріни й вимовляв слова прадавньою мовою. Час від часу, питаючись у дівчини дозволу, він перевіряв котрийсь із її спогадів, аби переконатися в тому, що жоден інший чаклун у них не проникав. Він був дуже обережний, тож не завдав Катріні жодної шкоди, на відміну від Близнюків, які під час такої самої перевірки ледь не спотворили його власну свідомість, коли він прибув до Фартхен Дура.

Роран стояв на сторожі, походжаючи туди-сюди перед вибитими дверима, і з кожною миттю ставав дедалі стурбованіший. Він крутив у руках молот й вистукував ним по верхній частині стегна, немовби наслідуючи такт якоїсь нечутної мелодії.

Урешті-решт, Ерагон відпустив Катріну.

— Я завершив, — мовив він.

— Ти щось знайшов? — прошепотіла дівчина, обхопивши свої плечі руками, і її чоло вкрилось зморшками від напруги. На якусь мить у камері запала мовчанка.

— Нічого, крім твоїх власних думок. Ти вільна від будь-яких заклять.

— Авжеж вільна, — вигукнув Роран і обняв її.

За мить вони всі разом вийшли з камери. Махнувши рукою вбік чарівного ліхтарика, Ерагон сказав: «Брізінгр, шієт таутр», і той опустився з-під стелі. Тепер він став розмірено погойдуватись над його головою, ніби листочок на хвилях озера.

Тоді друзі поквапилися назад крізь мереживо тунелів, щоб якнайшвидше потрапити до печери, з якої все почалося. Проходячи повз слизький камінь, Ерагон уважно роззирався навсібіч і водночас промовляв закляття, аби захистити Катріну, якщо на них несподівано нападе другий разак.

З-за його спини долинали уривки розмови двох закоханих: «Я кохаю тебе… Хорст та решта в безпеці… Завжди… Тебе… Так… Так… Так…». Їм було так добре вдвох, що в Ерагоновому серці озвався тупий біль самотності.

Коли друзі були приблизно за десять ярдів від основної печери й уже могли розрізняти шлях у блідому світлі, Ерагон загасив магічний ліхтарик, але, пройшовши кілька футів, несподівано наштовхнувся на Катріну. Та притислась до стіни тунелю й затулила обличчя руками.

— Я не можу. Дуже яскраве світло, моїм очам боляче.

Роран швидко став перед нею, затуливши собою світло.

— Коли ти востаннє була на поверхні?

— Я не знаю, — збентежилась Катріна. — Я не знаю! Відтоді, як вони притягли мене сюди, я жодного разу не бачила сонячного світла. Роране, я сліпну? — вона шморгнула носиком і розплакалась.

Така поведінка Катріни неабияк здивувала Ерагона. Він пам'ятав її дуже сильною й витривалою дівчиною. Але ж вона багато тижнів просиділа в темряві, і їй щохвилини загрожувала небезпека. «Я б теж був сам не свій, якби опинився на її місці», — подумав Ерагон.

— Заспокойся, з тобою все гаразд. Просто тобі слід знову призвичаїтись до сонця, — мовив Роран, гладячи її по волоссю. — Не хвилюйся, усе буде добре… Тепер ти в безпеці, Катріно. У безпеці. Чуєш мене?

— Чую.

Ерагонові страшенно не хотілося псувати сорочку, яку йому подарували ельфи, але він усе ж таки відірвав від неї шматок і дав його Катріні:

— Зав'яжи ним очі. І не бійся, крізь нього ти досить добре бачитимеш, аби не впасти.

Катріна чемно подякувала й зробила так, як він сказав.

За мить трійко друзів опинилися в освітленій