Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Наші фургони тим часом уже почали привертати увагу. Тріп потроху жонглював. Маріон та його дружина влаштували імпровізовану лялькову виставу. Я спостерігав за батьком із задньої частини нашого фургона.

— Ми, звісно, не хочемо образити ні вас, ні вашого покровителя, — запевнив бургомістр. — Однак місто аж ніяк не може дозволити собі ще один подібний вечір. Я готовий зробити жест доброї волі, запропонувавши вам по мідяку на кожного, скажімо, по двадцять грошів, щоб ви просто поїхали собі та не баламутили тут у нас.

Тут необхідно усвідомити, що двадцять грошів, можливо, і були б непоганими грішми для якоїсь маленької трупи обірванців, якій ледь вистачає на харчі. Але для нас це було справжнісінькою образою. Він мав запропонувати нам сорок за гру впродовж вечора, безкоштовне користування трактиром, добру їжу та ліжка в заїзді. Від останніх ми б ґречно відмовилися, бо в тамтешніх ліжках, без сумніву, водилися воші, а в наших фургонах — ні.

Якщо батько й здивувався чи образився, то він цього не показав.

— Збирайте манатки! — крикнув він за плече.

Тріп порозпихував камінці, якими жонглював, по кишенях, навіть не змахнувши рукою на завершення. Ляльки зупинилися посеред жарту та були прибрані, і кількадесят містян невдоволено загули. Бургомістру, здавалося, полегшало; він дістав гаманець і витяг з нього два срібні гроші.

— Я неодмінно розповім про вашу щедрість баронові, — обережно промовив батько, коли бургомістр поклав ці гроші йому в руку.

Бургомістр різко зупинився.

— Баронові?

— Баронові Ґрейфоллов. — Батько зупинився, шукаючи на бургомістровому обличчі якогось натяку на те, що він здогадався. — Володареві східних боліт, Гудумбрана-на-Тірені та Вайдеконтських пагорбів. — Мій батько оглянув виднокрай. — Ми ж досі у Вайдеконтських пагорбах, чи не так?

— Ну, так, — відповів бургомістр. — Але сквайр Семелан…

— О, то ми у володіннях Семелана! — вигукнув батько, озираючись довкола так, ніби він лише зараз зрозумів, де перебуває. — Худого пана з охайною борідкою? — Він провів пальцями по підборіддю. Бургомістр приголомшено кивнув. — Премилий хлопака, чудово співає. Бачився з ним минулого Середзим’я, коли ми розважали барона.

— Звісно, — бургомістр багатозначно замовк. — Можна глянути на ваш лист?

Бургомістр прочитав його в мене на очах. Це йому вдалося доволі швидко, тому що батько не став згадувати більшість баронових титулів, як-от віконт Монтронський і володар Треллістона. Суть була от у чому: сквайр Семелан дійсно володів цим маленьким містечком і землями довкола нього, але був безпосереднім васалом Ґрейфоллов. Кажучи конкретніше, Ґрейфоллов був капітаном корабля, а Семелан драїв палуби й віддавав йому честь.

Бургомістр згорнув пергамент і повернув його моєму батькові.

— Зрозумів.

От і все. Пам’ятаю, як мене вразило, що бургомістр не вибачився та не запропонував моєму батькові більше грошей.

Батько також помовчав, а тоді повів далі:

— Місто підпорядковане вам, пане. Але ми виступимо в будь-якому разі. Або тут, або просто за межами міста.

— Ніззя вам до трактиру, — твердо сказав бургомістр. — Не хочу, щоб його знову розгромили.

— Ми можемо грати тут. — Мій батько показав на ринкову площу. — Місця буде достатньо, і всі залишаться тут, у містечку.

Бургомістр завагався, хоча мені в це майже не вірилося. Часом ми вирішували грати на травичці, бо місцеві будівлі були недостатньо великими. Два наші фургони були збудовані так, щоб у таких випадках з них можна було робити сцени. Але на моїй пам’яті — за цілих одинадцять років — випадків, коли ми були змушені грати на травичці, було стільки, що ледве можна було полічити на пальцях обох рук. За межами міста ми не грали ще ніколи.

Але ця доля нас минула. Бургомістр нарешті кивнув і жестом прикликав батька до себе. Я вислизнув із фургона та підійшов достатньо близько, щоб розчути його останні слова:

— …народ тут богобоязливий. Нічого вульгарного чи єретичного. Ми мали доста клопоту з останньою трупою, яка тут проїздила: дві бійки, де в кого пропала білизна, а одна з Бренстонових доньок стала покриткою.

Я обурився. Я чекав, коли батько покаже бургомістрові гостроту свого язика, пояснить різницю між простими мандрівними артистами та едема ру. Ми не крали. Ми ніколи не втрачали контролю над усім настільки, щоб гурт п’яничок розвалив залу, в якій ми грали.

Але батько не зробив нічого подібного — лише кивнув і пішов назад, до нашого фургона. Змахнув рукою, і Тріп знову заходився жонглювати. Ляльки знову вийшли зі скриньок.

Обійшовши фургон, він побачив, що я стою, наполовину сховавшись за кіньми.

— Судячи з твого обличчя, ти все чув, — сказав він із сухою посмішкою. — Забудь про це, мій хлопчику. Він хоч і не бездоганно ґречний, зате бездоганно чесний. Просто говорить уголос те, що інші мовчки приховують у своєму серці. Чому, на твою думку, я змушую всіх триматися парами, коли ми займаємося своїми справами у більших містах?

Я знав, що це так. Але маленькому хлопчикові все одно було важко це проковтнути.

— Двадцять грошів, — в’їдливо промовив я. — Він наче милостиню нам пропонував.

Це й було найважче в дитинстві едема ру. Ми повсюди чужі. Багато хто сприймає нас як волоцюг і жебраків, тим часом як інші вважають нас простими злодіями, єретиками та повіями. Тяжко, коли тебе несправедливо звинувачують, але ще гірше, коли на тебе дивляться згори вниз телепні, які ніколи не читали книжок і не від’їздили від того місця, де народилися, більш ніж на двадцять миль.

Батько засміявся та скуйовдив мені волосся.

— Просто пошкодуй його, мій хлопчику. Завтра ми поїдемо собі геть, але йому доведеться перебувати у власному неприємному товаристві аж до смерті.

— Він неосвічений довбень, — ображено промовив я.

Батько поклав тверду руку мені на плече, показуючи, що я сказав достатньо.

— Мабуть, так буває, коли занадто близько під’їхати до Атура. Завтра ми попрямуємо на південь — туди, де пасовиська зеленіші, народ добріший, а жінки гарніші. — Він приклав долоню до вуха, повернувши його до фургона, та штурхнув мене ліктем.

— Я чую все, що ти кажеш, — мило гукнула моя мати зсередини. Батько широко всміхнувся та підморгнув мені.

— То яку п’єсу покажемо? — запитав я батька. — Май на увазі: нічого вульгарного. Народ тут богобоязливий.

Він поглянув на мене.

— Що б обрав ти?

Я добряче над цим замислився.

— Я б показав щось із циклу про Яснополе. «Творення Шляху» чи щось таке.

Батько скривився.

— Не надто добра п’єса.

Я знизав плечима.