Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

— Взяти його! — крикнув Роран і побіг уперед.

Вардени кинулись до Барста, але солдати Імперії так само з криком пішли вперед, дозволивши супротивникам просунутись лиш на кілька кроків. Обидві армії з неймовірним лементом та відчайдушною люттю в серцях знов накинулись одна на одну.

У цей час із сусідньої вулиці з’явився Джормандер разом із сотнею людей, яких йому вдалося зібрати. Цей загін допоміг варденам стримати солдатів Імперії. А з протилежного боку площі, з-за будинків, що слугували як прикриття, вийшли Гарцхвог та ще шестеро куллів. Від їхніх кроків двигтіла земля, і вардени та люди Імперії розбігалися навсібіч, даючи їм дорогу. Не минуло й хвилини, як по бруківці туди, де лежав Барст, ринули, вишкіривши зуби, сотні котів-перевертнів. Але Барст не ворушився. Він почав виявляти перші ознаки життя аж тоді, як до нього підійшов Роран. Міцний Молот не став чекати. Схопивши спис обома руками, він спрямував його прямо Барстові в шию. Однак за фут від цілі гостре лезо зброї завмерло — наконечник зігнувся, немов від удару об гранітну брилу.

Роран вилаявся й почав завдавати удари списом так часто, як тільки міг — у жодному разі не можна було дозволити, щоб Елдунарі під Барстовим нагрудником поновили свої сили.

Барст заворушився.

— Швидше! — закричав Роран ургалам. Зрештою, ті вже й так були досить близько.

Тоді Міцний Молот відскочив убік, щоб звільнити їм місце. Величезні ургали один за одним почали бити лорда своєю зброєю. Його захист перешкоджав їм, та вони не зупинялись. Це було приголомшливе видовище. Коти-перевертні й ельфи скупчились довкола Рорана, а той краєм ока стежив ще й за тим, як його воїни та люди Джормандера стримують солдатів Імперії.

Коли Рорана вже охопили сумніви щодо того, чи можна здолати захист Барста, один з ургалів радісно скрикнув. Міцний Молот побачив, що від ударів сокири на кольчузі Барста залишились виразні сліди.

— Ще! — наказав Роран. — Ще! Убийте його!

Кулл миттю прибрав свою сокиру, звільняючи місце для Гарцхвога, і той щосили кинув свою ковану залізом палицю в голову Барста.

Але Барст уже прийшов до тями. Блискавичним рухом він прикрив голову щитом, і палиця з гуркотом відлетіла від нього.

— Убийте його! — ще раз крикнув Роран.

Та перш ніж ургали знову пішли в атаку, Барст підкотився під ноги одному з куллів і вдарив його головою по колінах. Кулл заревів від болю. Він відскочив назад, тягнучи за собою Барста з кола ургалів. Ті, а також двоє ельфів знову зімкнули кільце довкруг Барста. Здавалося, вони ось-ось переможуть його. Аж раптом один із ельфів відлетів від лорда — його шия була зламана. А вже наступної миті упав на бруківку кулл, волаючи щось своєю рідною мовою. З величезної рани в його боці цебеніла кров.

Роран похолов. «Ні! — подумав він. — Це не може більше тривати! Я не дозволю!» Скрикнувши, він побіг уперед і прослизнув між двома гігантськими ургалами. Барста — закривавленого й розлюченого, зі щитом в одній руці та з булавою в іншій — Роран побачив аж тоді, коли той різко перекинув свій щит і вдарив його зліва.

Роранові забило дух, небо й земля закружляли довкола нього. Він упав, боляче вдарившись головою об бруківку. І навіть коли він уже лежав, світ довкруг нього так і продовжував рухатись.

Невдовзі все зупинилось. Аж тоді Роран спробував дихнути. Раз. Другий. Нарешті він відчув у легенях повітря. Мабуть, іще ніколи в житті Міцний Молот не був такий вдячний долі, як зараз за цей ковток повітря. Роран почав важко й швидко дихати. І що довше він це робив, то все більше й більше його тіло сповнював біль. Ліва рука заніміла, зате всі інші м’язи та жили пекло пеком.

Міцний Молот спробував звестись на ноги, але знов упав — у голові йому так паморочилось, що стояти він не міг. Він нічого не бачив. Перед очима маячив лиш уламок якогось жовтуватого каменя з вигадливими прожилками червоного агату. Якийсь час Роран просто дивився на цей камінь, а в його голові крутилася тільки одна думка:

«Треба встати. Треба встати. Треба встати».

Тоді Міцний Молот спробував іще раз. Його ліва рука безпорадно звисала, так що доводилось покладатися лише на праву. Сяк-так він підтягнув ноги під себе й повільно звівся — усе тіло проймав дрож.

Коли Роран спробував випрямитись, у лівому плечі щось так смикнуло, що він тихо скрикнув. Здавалося, хтось устромив йому в суглоб нагрітий до червоного жару ніж. Рука була вивихнута, а від щита залишились одні уламки.

Роран обернувся, шукаючи очима Барста, — той був за тридцять ярдів від нього. Його якраз атакували коти-перевертні. Це цілком влаштовувало Рорана. Принаймні ще якийсь час Барст буде зайнятий. Тоді Роран глянув на свою вивихнуту руку. Він хотів згадати, як мати вчила його колись вправляти вивих. Спершу Міцному Молоту це ніяк не вдавалось, та згодом її слова, ледь чутні й розмиті плином часу, почали приходити до нього. Він скинув залишки щита.

— Стисни кулак, — пробурмотів Роран і зробив це лівою рукою.

— Зігни руку так, щоб кулак виступав уперед.

Він зробив це, хоча біль від того став тільки сильніший.

— Потім поверни руку назовні, від себе…

Роран скрикнув і вилаявся, коли його плече заскрипіло, а м’язи й сухожилля неприродно напнулись. Але він продовжував повертати руку, не розтискаючи кулак… Іще мить — і кістка стала на своє місце в суглобі. Роранові відразу ж полегшало. Звісно, біль — особливо в попереку й у ребрах — нікуди не зник, але він уже не був такий нестерпний, а крім того, Міцний Молот тепер міг орудувати рукою.

Він знову глянув на Барста. І те, що він побачив, сповнило його душу жахом.

Барст стояв, широко розставивши ноги, а довкола нього лежали мертві коти-перевертні. Плями крові вкривали його пом’ятий нагрудник, шматки шерсті прилипли до булави, яку він щойно підняв із землі. Щоки Барста були подряпані, а правий рукав його кольчуги перетворився на дрантя. Та загалом лорд був готовий до бою.

Кілька котів-перевертнів, які нещодавно намагалися здолати його, тепер тримались на відстані, й Роранові здавалося, що вони ось-ось кинуться навтікача. За спиною Барста лежали мертві тіла куллів та ельфів, з якими він так само бився перед тим. Було схоже на те, що всі вардени кудись зникли, оскільки Рорана, Барста й котів-перевертнів оточували самі