Зворотний бік темряви - Дарунок Корній

Продовжував:

– Так, що ще? Ага, мала. Щоб не забув. І не думай звідси дременути. Ще нікому не вдавалося. А оце…

Мор простягнув руку, зосереджено подивився на Мальву. І раптом у його руках опинився варган. Мальва перелякано торкнулася шиї, зашаруділа по кишенях – порожньо.

– Злодій, віддай, – майже засичала вона, відчуваючи, як всередині у ній відкриваються двері та світ заливає лють, яка в світі Єдиного Бога, коли вона ще була нормальною і нічого не знала ані про свого справжнього батька, ані про світлих та темних, легко могла калічити людей. Але не цього разу. Лють всередині розпирала її, але назовні вибратися не могла. То наче смерч, загнаний у порожню кімнату, який наростає і наростає, але бетонні стіни не дають йому пробитися назовні.

Морок спокійно запхав варган до кишені довгої полотняної тоги, склав задоволено на грудях руки. Він робив це спеціально, грався з нею, мов кіт із мишкою. Сльози набігли на очі, та вона майже силою заштовхувала їх досередини. Ніфіга, ніколи ці почвари не бачитимуть, як вона плаче, навіть коли помиратиме та її катуватимуть, не плакатиме перед ними. Мор знову криво посміхнувся, а сміявся він і справді огидно, вже б краще не робив цього:

– Ой, гляньте, хлопці, яка сердита панночка! Ух, ледве поглядом не умертвила. Ги, то ти мене поб’єш чи зачаруєш, дитятко?

За столом голосно зареготали. Мор продовжував ще веселіше:

– Зрештою, молодець! Не зарюмсала-таки! Плакати можуть тільки слабкі та, звісно, смертні. Інша б на твоєму місця ридма ридала, а ти тільки губи покусуєш та очі блищать.

– І нічого у мене не блищить. Ще чо… – затнулася.

– Ну-ну! Ти забула, де зараз? У Оселищі Відтіні ми не маємо секретів чи таємниць одне від одного. Наші помисли, надії та сподівання завжди на видноті, тому серед нас не буває зрадників та легкодухих легковірів. Не протився, відкрий своє серце. Ти не можеш постійно ставити захист, хоча, мушу визнати, робиш це талановито. Ще такого спротиву не зустрічав. Хвалю за це! У тобі багато прихованої темної сили і хтось мусить її розбудити. А хто це робить найкраще, хлопці?

– Повелитель Мор! – закричали за столом так гучно, що Мальва аж вуха сердито закрила, що ще більше розвеселило громаду.

Мальву це ображало, і вона вперто опиралася. Поставила заслін і пообіцяла собі – жодна зараза віднині не зможе прочитати навіть найменшої її думки. Ой, втікати, чимдуж звідси втікати. Дістали її ці темні довбні. Жодного симпатичного обличчя.

– Думаєш, що зможеш звідси втекти?

Мальва здивовано дивилася на Мора. Вона ж наче захист проставила, як він знає? Той зрозумів її здивування правильно:

– Ой, та це в тебе на лобі написано, дорогенька. Нічого читати не треба. Звідси дороги назад немає. В Оселище Відтіні ведуть одні ворота. А тебе вони не випустять. Тому змирися та постарайся зрозуміти, хто ти така, і прийняти своє правдиве призначення, та врешті стати Желею.

– Що? Ким? Це що таке?

– Не що, а хто. Це ти! Це твоє справжнє ім’я, записане в Чорнобоговій Книзі роду, провіщене Оракулом, тим, хто розмовляє з Вирієм та Біловоддям. І коли ти вип’єш із чари Посвячення, то разом із обітницею отримаєш і своє справжнє ім’я. Чи ти думаєш, що недолуге та непутяще ім’ячко, яким тебе нарекли смертні, пасує майбутній темній богині? То тільки світлі можуть бавитися та загравати зі смертними, придумуючи та беручи куці та недолугі імена: Птаха, Світовид, Посолонь, Мальва… Тьху, – і Морок насправді зло та недобре сплюнув убік.

Ну все. Дістав він її конкретно! І всі ці довбні та придурки за столом. Теж мені – чахлики невмирущі, фільм жахів відпочиває.

– Та не парся, діду. Я тебе в сраці маю і не боюся зовсім. Бо мені насрати на вас та на вашу Желю. Йди в дупу, старий хрич. Я ригати хотіла на всю вашу братову, теж мені Тінкі-Вінки знайшлися. Діна з Семом на вас немає. Замахали, придурки кончені. Не лажай… – і Мальва раптом зрозуміла, що слова просто не вилітають із рота, що вони десь застрягли на півдорозі та беруться повертатися і, мов масні куски, лізуть назад у горло.

І вона починає давитися ними, як їжею, що попала не туди. Кашель роздирає груди, вона аж вгинається вдвоє від спазмів. І ніхто, навіть батько Стрибог, не думають хоч якось допомогти їй. А вона корчиться в муках, ледве дотягується рукою до столу та запиває ті камінці водою. Стає легше, але досі всередині все горить та пече.

– Що, отримала? Смачного, мала! Приємно їсти те, що породили твої уста? – запитує Мор, схоже, дуже задоволений побаченим. – Звісно, ні. Приємного мало. Слова жахливого бруднослового бога в твоїй голові забруднюють наш світ. Що, відчула, які вони на смак, на дотик, на важкість? Віднині кожне непристойно мовлене тобою слово буде повертатися до тебе назад. Гарні слова не спричинять лиха, брудні, колючі та огидні душитимуть та мучитимуть. На щастя, ти ще не знаєш таких, котрі тебе можуть вбити. Але я не став би на твоєму місці ризикувати, бо хтозна. Ти могла лихословити безкарно скільки тобі заманеться у світі світлих чи у світі смертних, але тут, у нас, зась. Світ Відтіні – то не вертеп і не звалище відходів. Не розумієш нормальних слів, не хочеш чути – примусимо. У нас тих, хто не чує, наставляють на шлях істинний іншим робом – прикладним.

– Та пішов ти в… – але стрималася, не договорила. Просто згадала свою бабусю Горпину. І від того спогаду аж проясніла на обличчі. Так, може, вона зараз і безсила, однак має те, чого ані Стрибог, ані Морок, ані жодний із темних не можуть забрати – це світлі спогади й пам’ять про людей, які її досі люблять, пам’ятають, і та любов і тут збереже її – була впевнена.

Морок сприйняв її заминку по-своєму. Яке просвітління на обличчі в малої. Він ще не таких зухвалих та нікчемних ламав. А тут? Хай і безсмертний, але такий куций та неосвічений, хай і на перспективу доволі сильний, розум. Хмикнув уголос і перепитав, кривляючись:

– Ну-ну, шановна! І куди б це я мав би піти?

Мальва відповідала вже напрочуд спокійно, втамовуючи нарешті свою лють, але контролюючи водночас і голову, в яку без дозволу прагнули влізти майже всі, хто сидів за столом:

– На хутір метеликів ловити.

Відповів задумливо:

– Гарно. Тільки, здається, що той вислів образливий. Де навчилася так говорити? Шантрапа зі смертного світу підкувала? Думаєш, що