Необхідні речі - Стівен Кінг
Купюри!
Пачки й пачки купюр!
Скрикнувши, він ухопився за них… і побачив, що завзяття його обмануло. То були просто торгові купони. Цього разу «Ред Болл», які можна було обміняти лише на південь від лінії Мейсона – Діксона[147]… і то лише до 1964 року, коли компанія закрилася.
– Срав пес, перділи гуси! – скрикнув Туз. Він шпурнув купони геть. Ті розлетілися, і їх почав розносити легкий гарячий вітерець, який з’явився наче нізвідки. Деякі застрягли в бур’янах і тепер лопотіли, ніби запилюжені корогви. – Сука! Блядь! Пизданахуй!
Він понишпорив рукою в банці, навіть перевернув її, щоб подивитися, чи всередині нічого не залишилося, постукав по денці, але нічого. Він викинув банку геть, кілька секунд дивився на неї, а тоді підбіг і буцнув, наче футбольний м’яч.
Туз обмацав кишеню в пошуках мапи. На одну панічну секунду перелякався, що її там немає, що він її десь загубив, але насправді просто запхав на саме дно через поспішне завзяття, з яким узявся за роботу. Він витягнув карту й подивився на неї. Інший хрестик позначав місце за сараєм… і раптом Тузові в голову сяйнула ідея, осяявши тамтешню глуху темряву, ніби римська свіча на Четверте липня.
Банка, яку він щойно відкопав, – це обманка! Батя, мабуть, передбачив, що хтось помітить: він позначає свої різні схованки пласкими каменями. Тому тут, на території Кемберів, він використав стару хитру замануху. Просто для захисту. Мисливець, який знайшов одну нікчемну скарбницю, нізащо не здогадається, що тут є ще один сховок, на цій же території, але у віддаленішому місці…
– Хіба що має мапу, – прошепотів Туз. – Як я.
Він ухопив кайло й лопату і побіг до сараю, вирячивши очі, а сивувате волосся прилипло йому до скронь.
9
Він побачив старий трейлер «Ейр-Флоу» і підбіг. Майже дістався до нього, коли зачепився за щось ногою і сторчма полетів на землю. Проте вмить піднявся й роззирнувся. Він одразу побачив, через що перечепився.
Лопата. Зі свіжими слідами землі на рискалі. Туза почало охоплювати погане передчуття. Дуже погане передчуття. Воно зародилося в животі, почало поширюватися вгору, в груди, і вниз, у мошонку. Губи дуже повільно оголили зуби, демонструючи гидкий вищир.
Він став на рівні й побачив, що неподалік, брудним боком догори, лежить камінь-позначник. Його туди кинули. Хтось прийшов сюди першим… і нещодавно, судячи з вигляду. Хтось випередив його в пошуках скарбу.
– Ні, – прошепотів Туз. Слово проступило з вишкіреного рота, ніби крапля отруйної крові чи зараженої слини. – Ні!
Недалеко від лопати й перекинутої каменюки Туз побачив купку землі, яку безладно засипали назад у яму. Облишивши і свої інструменти, і лопату, яку покинув злодій, Туз упав на коліна й почав вигрібати землю з ями. За лічені секунди він видобув звідти банку «кріско». Дістав її з ями й зірвав кришку.
Усередині не було нічого, крім білого конверта.
Туз витягнув його й розірвав. Випали дві речі: складений аркуш і ще один, менший конверт. Туз тимчасово проігнорував конверт і розкрив папір. То була записка набраного тексту. У нього відвисла щелепа, коли він побачив угорі аркуша власне ім’я.
Дорогий Туз!
Я не впевнений, чи знайдеш ти цей лист, але немає закону, що забороняє надію. Було весело відправити тебе в Шоушенк, але це ще веселіше. Якби ж я міг бачити твоє обличчя, коли ти дочитаєш цього листа!
Невдовзі після того, як я тебе закрив, я зустрівся з Батею. Досить часто ми з ним бачилися – раз на місяць, якщо по правді. Ми домовилися: він мені віддає сотню на місяць, а я крізь пальці дивлюся на його незаконні позики. Усе дуже ввічливо. Саме посеред тієї зустрічі він вирішив сходити в туалет – щось не те з’їв, за його словами. Ха-ха! Я скористався нагодою й зазирнув у його стіл, який він залишив незамкненим. Така недбалість була йому невластива, але я думаю, він надто боявся в штани накласти, якби одразу не сходив «на зустріч із дядьком Виходком». Ха!
Я знайшов лиш одну цікаву річ, але вона була просто першокласна. Схожа на мапу. Там було багато хрестиків, але один – той, що позначав це місце, – червоний. Я встиг покласти мапу на місце до того, як Батя повернувся. Він так і не дізнався, що я її бачив. Я прийшов сюди одразу після його смерті й викопав цю банку з-під «кріско». А всередині, Туз, було понад двісті тисяч доларів. Але ти не переймайся. Я вирішив, що все потрібно ділити по-братськи, тому залишив тобі трішки, саме стільки, на скільки заслуговуєш.
Ласкаво просимо назад у місто, Туз, що в жопі загруз!
Щиро твій,
Алан Пенґборн, шериф округу Касл
P. S. Розумний з півслова розуміє, Туз. Тепер, оскільки ти вже все знаєш, то «вези кобило, хоч тобі немило» і забудь про все це. Сам знаєш стару приказку: що впало, те пропало. Якщо бодай спробуєш причепитися до мене через гроші твого дядька, я тобі нове очко розірву і голову туди запхаю.
Повір мені.
А. П.
Аркуш ковзнув поміж онімілих пальців Туза, і він відкрив другий конверт.
Звідти випав один-єдиний долар.
«Я вирішив, що все потрібно ділити по-братськи, тому залишив тобі трішки, саме стільки, на скільки заслуговуєш».
– Ах ти ж мудак паршивий, – прошепотів Туз і тремтячими пальцями підняв долар.
«Ласкаво просимо назад у місто, Туз, що в жопі загруз!»
– ТИ ЙОБАНА МРАЗЬ! – закричав Туз так голосно, що відчув, як у горлі щось напнулося й ледь не розірвалось.
Ледве чутно повернулося відлуння: «…мразь… мразь… мразь…»
Він почав дерти купюру на шматочки, а тоді змусив пальці розслабитися.
Ні-ні. Нізащо в світі.
Він це собі збереже. Курвин син хотів Батіних грошей, так? Він украв те, що за правом належить останньому живому родичеві Баті, так? Ну що ж, гаразд. Добре. Нехай. Але він має отримати все. І Туз збирається простежити, щоб шериф саме все й отримав. Тож після того, як він відріже цій мерзі кишеньковим ножем яйця, Туз запхає цей долар у криваву діру на їх місці.
– Грошей хочеш, мужич-ок? – запитав Туз м’яким допитливим голосом. – Добре. Це добре. Жодних проблем. Жодних… нахуй… проблем.
Він піднявся на ноги й пішов до машини дерев’яною, хиткою версією своєї звичної амортизовано-поважної ходи.
Наближаючись, він потроху переходив на біг.
Частина третя. Усе на продаж
Розділ дев’ятнадцятий
1
За чверть до шостої вечора над Касл-Роком
