Необхідні речі - Стівен Кінг
Перш ніж заїхати в гараж, Бастер зняв пульт із козирка й шпурнув через вікно.
Бастер вимкнув запалювання, відчинив двері й вийшов. Наручник тримав його біля дверей надійно, ніби нашийник-зашморг. На стінах гарненько висіли інструменти, але вони були задалеко. Бастер нахилився назад у машину і натиснув клаксон.
6
Міртл Кітон, яка сьогодні вже встигла виконати своє доручення, наразі лежала на ліжку нагорі в тривожній напівдрімоті, коли засигналив клаксон. Вона одразу зірвалася, сіла, вирячивши з жаху очі.
– Я все зробила! – видихнула вона. – Я зробила все, що ви мені сказали, тепер, будь ласка, дайте мені спокій!
Вона усвідомила, що то їй снилось, а містера Ґонта тут немає, і довго, тремтяче зітхнула.
ФВАА! ФВАА! ФВАААААААААА!
Було схоже на клаксон «кадиллака». Міртл узяла ляльку, що лежала біля неї на ліжку, прекрасну ляльку, яку вона купила в крамниці містера Ґонта, і обійняла її, щоб заспокоїтися. Вона дещо вчинила сьогодні вдень таке, що одна похмура, перелякана її частина вважала поганою справою, дуже поганою, і відтоді лялька стала їй просто невимовно дорогою. Ціна, як міг би сказати містер Ґонт, завжди піднімає цінність… принаймні в очах покупця.
ФВААААААААА!
Це і був клаксон «кадиллака». Навіщо Денфорт сидить у гаражі й сигналить? Вона подумала, що краще піти подивитися.
– Але йому краще не кривдити мою ляльку, – промовила Міртл низьким голосом. Вона бережно поклала її в тінь біля ліжка зі свого боку. – Краще йому цього не робити, бо перейде межу.
Міртл була однією з цілої громади людей, які того дня відвідали «Необхідні речі», – чергове ім’я з позначкою в списку містера Ґонта. Прийшла, як і багато інших, тому що містер Ґонт наказав їй прийти. Вона отримала послання способом, який її чоловік цілковито зрозумів би: почула в голові.
Містер Ґонт сказав, що час завершити оплату ляльки… якщо вона хоче її собі залишити, звісно. Їй потрібно віднести одну металеву коробку й запечатаний лист у зал «Доньок Ізабелли», біля Богоматері Тихих Вод. Усі стінки коробки мали решітки, окрім нижньої. Зсередини вона чула слабке клацання. Пробувала зазирнути крізь одну з круглих решіток (схожих на динаміки старих настільних радіоприймачів), але розгледіла лише невиразні кубоподібні об’єкти. І, чесно кажучи, не надто ретельно вдивлялася. Не робити цього здавалося кращим – безпечнішим – варіантом.
Коли Міртл, яка пересувалася пішки, прибула на місце, на стоянці біля маленького церковного комплексу стояло одне авто. У парафіяльному залі, однак, не було нікого. Вона зазирнула над табличкою, приклеєною до вікна у верхній половині дверей, щоб пересвідчитися, а тоді прочитала власне табличку.
ЗУСТРІЧІ ДОНЬОК ІЗАБЕЛЛИ ЧЕТВЕР, 19:00 ТРЕБА СПЛАНУВАТИ «НІЧКУ КАЗИНО»!
Міртл прослизнула всередину. Під стіною, ліворуч від неї, стояв стос яскраво розмальованих скриньок – саме в них діти, що приходять у денний час, залишають свої ланчі, а діти з недільної школи зберігають різні малюнки й робочі проєкти. Міртл було наказано покласти предмет в одну з цих скриньок, так вона і вчинила. Коробка ідеально входила. Спереду кімнати стояв стіл старшої сестри, а обабіч нього – американський прапор ліворуч і корогва з Празьким немовлям-Ісусом праворуч. Стіл уже був приготований для вечірньої зустрічі. Там лежали ручки, олівці, листки для підписів за «Нічку казино», а посередині – порядок денний старшої сестри. Міртл поклала конверт, який їй вручив містер Ґонт, під листок, тож Бетсі Віґ’ю, цьогорічна старша сестра з питань заходів «Доньок Ізабелли», побачить його одразу, як підніме свій порядок денний.
ВІДРАЗУ ЧИТАЙ, ПАПСЬКА БЛЯДЬ
було надруковано спереду конверта великими літерами.
У грудях шалено калатало серце, тиск зашкалював, і Міртл навшпиньки вийшла із залу «Доньок Ізабелли». На мить вона зупинилася назовні, притиснула руку до пишного бюста, намагаючись передихнути.
І побачила, як хтось квапливо вибігає із залу «Лицарів Колумба» за церквою.
То була Джун Ґевіно. Вона виглядала такою ж наляканою, як почувалася Міртл. Джун збігла дерев’яними сходами на стоянку так швидко, що ледь не впала, а тоді, клацаючи низькими підборами по гарячому асфальту, підійшла до єдиного автомобіля.
Вона підвела голову, побачила Міртл і пополотніла. Тоді уважніше придивилася до обличчя Міртл… і зрозуміла.
– І ти теж? – тихим голосом запитала вона.
На обличчі виникла дивна усмішка, одночасно радісна і згиджена. Це був вираз дитини, що зазвичай поводиться гарно, але з причин, яких сама не розуміє, поклала мишу в шухляду стола улюбленої вчительки.
Міртл відчула, як усмішка саме такого ж типу виникає у відповідь в неї на обличчі. Проте спробувала приховати це.
– Боже збав! Я не знаю, що ти таке кажеш!
– Та знаєш ти. – Джун швидко роззирнулася, але ці двійко жінок були єдині в цьому куточку того дивного дня. – Містер Ґонт.
Міртл кивнула і відчула, як щоки горять жаским, незвичним рум’янцем.
– Що купила? – запитала Джун.
– Ляльку. А ти що купила?
– Вазу. Найгарніше клуазоне, яке коли-небудь бачила.
– І що ти зробила?
Сором’язливо всміхаючись, Джун парирувала:
– А ти що зробила?
– Неважливо. – Міртл повернулася в бік залу «Доньок Ізабелли» й шморгнула носом. – Це все одно не має значення. Це ж католики.
– Правильно, – відповіла Джун (яка й сама в минулому була католицької віри).
Тоді Джун рушила до свого авто. Міртл не попросила її підвезти, а Джун Ґевіно й не запропонувала. Міртл хутко закрокувала геть зі стоянки. Вона не підняла голову, коли Джун промчала повз неї на білому «сатурні». Міртл лише хотілося дістатися додому, подрімати зі своєю прекрасною лялькою в обіймах і забути, що вона вчинила.
А це, як тепер вона переконалася, виявилося не так легко.
7
ФВААААААААААААААААААААА!
Бастер притиснув долоню до клаксона і тримав її. Сигнал ревів і розривав барабанні перетинки. Якого хера та сука не йде?
Урешті-решт двері між гаражем і кухнею відчинилися. Міртл застромила голову всередину. Її очі були величезні й перелякані.
– Ну нарешті, – промовив Бастер, відпускаючи клаксон. – Я думав, ти там здохла на унітазі.
– Денфорте? Що сталося?
– Нічого. Усе краще, ніж за останні два роки. Мені просто потрібно трохи допомогти.
Міртл не поворухнулася.
– Жінко, бля, тягни свою жирну сраку сюди!
Їй не хотілося підходити – він її лякав, – але звичка була надто стара й глибока, щоб отак просто її позбутися. Міртл підійшла до Денфорта, який стояв у клаптику простору за відчиненими дверцятами автомобіля. Вона ішла повільно, човгаючи капцями по цементній підлозі, від чого Бастер скреготав
