Заборонені чари - Олег Євгенович Авраменко
— Привіт, — сказав Стен у відповідь на таке ж недбале вітання Флавіана, що ніяк не в’язалося з його урочистим вбранням. — Проходь, сідай. А чого це ти так вирядився?
Флавіан привільно вмостився в кріслі, скинув корону й поклав її на письмовий стіл.
— Будь певен, не задля тебе. Це на випадок, якщо хтось вирішив розіграти нас. Хочу показати йому, з ким він має справу. Отак.
— Вибач, — сказав Стен, сівши в крісло навпроти. — Щось я не вхопився за твою думку. Можливо, ти роздратований і не надто ясно висловлюєшся.
У зелених Флавіанових очах промайнув подив.
— Хіба ти не отримав повідомлення?
— Отримав. Як бачиш, чекав на тебе.
— Та ні, — відмахнувся він. — Я про інше повідомлення.
— Про яке? — нетерпляче запитав Стен. — Друже, я справді нічого не розумію.
На обличчі Флавіана з’явився вираз крайньої розгубленості.
— То ти дійсно… Ну, гаразд. Ось поглянь.
Він торкнувся пальцем до чаклунського каменя в своєму персні, а за секунду в повітрі перед Стеном засяяли золоті літери, які склалися в слова:
Цим повідомляється, що о другій по півночі за златоварським часом ви, разом з князем Стеніславом Мишковичем, запрошені на засідання Вищої Ради Братства Конорів для обговорення ваших пропозицій про майбутнє Імперії. Чекайте виклику в призначений час.
Далі йшла дата і маґічний знак Ради Дванадцяти.
Вища Рада (або Рада Дванадцяти) понад двісті років керувала Братством Конорів, виступала об’єднувальною силою й арбітром в усіх суперечках. Членів Ради завжди було дванадцятеро — за кількістю синів та дочок засновника їхнього роду. Проте в середині минулого сторіччя, коли чисельність Конорів перевищила тисячу осіб і Братство розкололося на кілька уґруповань, Рада без будь-яких попереджень припинила свою діяльність, а всі дванадцять її членів безслідно зникли. Якийсь час по тому була поширена думка, що Рада потай продовжує діяти, але жодних ознак її втручання в життя Конорів не спостерігалося. За минулі відтоді сімдесят років Рада Дванадцяти перетворилася на леґенду, хоча дехто й досі щиро вірив, що вона все ще існує…
Стен обережно провів низку маґічних маніпуляцій. Флавіан, відчувши це, запитав:
— Що робиш?
— Перевіряю справжність знаку Ради, — сказав Стен правду, але не всю правду.
— І як?
— Це не підробка.
Флавіан повільно провів пальцями по гладкій шкірі свого підборіддя. Як і переважна більшість Конорів-чоловіків, він голився не лезом, а видаляв волосся на обличчі за допомогою чарів, що давало кращий і стійкіший ефект.
— Я дійшов такого ж висновку. Схоже, це не дурний жарт. Рада таки існує і продовжує діяти… Гмм. Але чому вони надіслали запрошення лише мені, хоча в ньому йдеться й про тебе?
Стен похмуро глянув на нього. Він був роздратований — і мав на те вагомі підстави.
— А навіщо запрошувати двічі? — знизав він плечима. — Тебе повідомили, цього досить. Хоча ти молодший за мене, проте займаєш вище становище. От і отримав запрошення за нас обох.
Флавіан поглянув на настінний годинник, а потім на стіл, де стояли два порожні келихи й повна пляшка вина. Не питаючи Стенової згоди (зрештою, вино призначалося саме для їхньої зустрічі), він розкоркував пляшку, наповнив обидва келихи, один узяв собі, а інший посунув до Стена. Той кивком подякував і зробив невеликий ковток.
— Друга година за златоварським часом, це за чверть перша за мишковицьким, — зауважив Флавіан. — Отже, хвилин за сорок ми зустрінемося або з дуже майстерним жартівником, або з дванадцятьма новоявленими апостолами.
— Я певен, що це не жарт, — сказав Стен.
— Мені теж так здається, — погодився Флавіан. — Тому з розмовою про твої плани краще зачекати, нехай спершу з’ясується ситуація з Радою. Проте є інше питання, яке я хотів би вирішити просто зараз. Ібрії потрібна королева. Я вже можу надсилати офіційну пропозицію.
Стен скрушно зітхнув.
— Ні, поки не можеш.
Келих завмер біля Флавіанових уст.
— Чому? Що сталося?
Будь-кому іншому Стен відверто сказав би: „Маріка роздумала йти за тебе. Ти їй дуже подобаєшся, але вона тебе не любить. А я не збираюся її примушувати.“
Проте він розумів, що така жорстока відповідь може розбити молодому королю серце. Флавіанове бажання одружитися з Марікою було продиктоване не тільки і навіть не стільки політичними міркуваннями, як ніжними почуттями, що він мав до неї вже багато років. Ще тринадцятирічним підлітком Флавіан закохався в чарівну восьмирічну дівчинку і твердо вирішив, що в майбутньому вона стане його жінкою. Якби не еґоїзм Стена, котрий дуже не хотів відпускати сестру, вони б одружилися після першого ж місячного в Маріки (це була звичайна річ в Ібрії, та й на півдні Галосагу ранні шлюби не вважалися дивиною) і, найпевніше, жили б зараз у любові та злагоді. А так…
— Розумієш, Флавіане, — обережно заговорив Стен, — віднедавна в Маріки з’явився пунктик з приводу шлюбів між Конорами. Вона твердить, що ми самі ж собі шкодимо, нехтуючи заповіддю предків не одружуватися з представниками нашого роду. І знаєш, у певному сенсі вона має рацію. Сам подумай: через сто років після смерті Конора-пращура на світі було півтори сотні його нащадків, ще через сто років нас стало близько
