Стрілець. Темна вежа І - Стівен Кінг
Дев’ятнадцять — ключ до таємниці.
Дев’ятнадцять — це сама таємниця.
Вона спіймала себе на тому, що виводить 19 у розлитій на шинквасі калюжці, але, помітивши, що Норт дивиться на неї, миттю відправила її рукою в небуття.
Багаття швидко догоріло, і клієнти повернулися в зал. Вона почала накачуватися віскі «Стар» і опівночі вже була п’яна в дим.
VIII
Закінчивши розповідь і не помітивши негайної реакції стрільця на свої слова, вона спершу подумала, що історія навіяла на нього сон. Але щойно вона сама задрімала, він раптом спитав:
— Це все?
— Так. Це все. Вже дуже пізно.
— Гм. — Він уже скручував другу цигарку.
— Не накидай тютюну мені в ліжко, — дещо різкіше, ніж хотілося б, сказала вона.
— Гаразд.
Знову запанувала тиша. Тільки кінчик його цигарки блимав і згасав.
— Вранці ти поїдеш, — в’яло промовила Еллі.
— Я мушу. Здається, він улаштував мені тут пастку. Так само як і тобі.
— Ти справді думаєш, що це число…
— Якщо хочеш і далі залишатися при своєму розумі, то у тебе ніколи не виникне бажання сказати це слово Нортові, — відповів стрілець. — Викинь його з голови. Якщо зможеш, привчи себе до думки, що після вісімнадцяти йде двадцять. Що тридцять вісім поділити на два буде сімнадцять. У чоловіка, що підписався Волтером О’Димом, багато іпостасей, але він точно не брехун.
— Але ж…
— Якщо відчуєш сильну потребу вимовити його, приходь сюди, сховайся під ковдри і говори, говори, говори його — викрикуй його, якщо треба, — поки вона не минеться.
— Врешті-решт настане час, коли не минеться.
Стрілець не відповів, бо знав, що це правда. Пастку задумано з моторошною досконалістю. Якщо хтось сказав тобі, що ти потрапиш до пекла, якщо уявлятимеш свою матір голою (коли стрілець був дуже молодим, йому таке сказали), то врешті-решт так і станеться. А чому? Та тому що ти не хотів уявляти матір голою. Тому що ти не хотів потрапляти до пекла. Бо якщо є ніж і рука, яка його триматиме, то розум зрештою зруйнує сам себе. І не тому, що хотів, а тому, що не хотів.
Раніше чи пізніше Еллі покличе Норта і скаже йому слово.
— Не йди, — сказала вона.
— Побачимо.
Він повернувся до неї спиною, але вона заспокоїлася. Він залишиться, принаймні на деякий час. Еллі задрімала.
Перш ніж остаточно провалитися в сон, вона подумала про те, як Норт звертався до нього — тією дивною мовою. Тоді вона вперше за весь час знайомства побачила, що її загадковий новий коханець проявив емоції. Навіть кохаючись, він мовчав, і лише наприкінці його дихання ставало частішим, а потім на мить чи дві зупинялося. Він наче вийшов із казки чи міфу: фантастична, небезпечна істота. Цікаво, він може виконувати бажання? Чомусь вона в цьому не сумнівалася, як і в тому, що її бажання точно справдиться. Він трохи затримається тут. Такого бажання цілком досить для такої нещасливої сучки зі шрамами, як вона. Завтра буде достатньо часу, аби подумати про якесь друге чи навіть третє. І на цій думці її зморив сон.
IX
Вранці вона приготувала йому вівсяну кашу, яку він з’їв без зайвих слів. Просто вкидав їжу до рота, не думаючи про Еліс, ледве помічаючи її. Він знав, що мусить іти. З кожною зайвою хвилиною перебування тут чоловік у чорному віддалявся все більше. Напевно, зараз він уже перейшов сланці й бескиди та заглибився в пустелю. Його шлях неухильно пролягав на південний схід, і стрілець знав причину.
— У тебе є карта? — спитав він, підвівши очі.
— Міста? — розсміялася вона. — Воно таке мале, що карта не потрібна.
— Ні. Території, що лежить на південному сході.
Її посмішка враз зів’яла.
— Пустеля. Там лише пустеля. Я думала, ти трохи затримаєшся.
— Що на іншому боці пустелі?
— Звідки мені знати? Її ніхто не переходив. Навіть не намагався перейти, принаймні відколи я тут. — Вона витерла руки об фартух, взяла рукавиці й вилила нагріту воду з цебра в балію, від якої одразу пішли бризки й пара. — Туди пливуть усі хмари. Їх наче засмоктує…
Він підвівся.
— Куди ти? — У власному голосі їй почувся невідчепний страх, і їй це дуже не сподобалося.
— На стайню. Коли щось кому й відомо, то це конюхові. — Він поклав руки їй на плечі. Руки були важкі, але теплі. — І домовитися про мула. Раз я збираюся побути тут, хтось мусить за ним доглядати. До того часу, поки я не вирушу далі.
Але поки що ні. Вона звела на нього очі.
— Обережніше з тим Кенерлі. Як він чого не знає, то просто вигадує.
— Спасибі тобі, Еллі.
Коли він пішов, вона повернулася до балії, відчуваючи, що з очей струменить гарячий потік сліз. Сліз вдячності. Скільки часу минуло відтоді, як хтось їй востаннє подякував? Хтось, до кого їй не байдуже?
Х
Кенерлі — беззубий і вкрай неприємний старий розпусник, що поховав двох дружин, — мав безліч дочок, які вже в печінках йому сиділи. Дві недорозвинені дівчинки потай спостерігали за стрільцем із запилюженого затінку стайні. У землі, пускаючи слину, радісно копирсалося дитинча. Доросла дівчина, білява, брудна й розпутна, з цікавістю вивчала його, набираючи воду зі старої колонки, що жалібно стогнала поблизу будівлі. Впіймавши на собі погляд стрільця, вона стиснула свої соски пальцями, підморгнула йому й знову заходилася качати воду.
Конюх перестрів його на півдорозі між дверима, що вели в його дім, і вулицею. У його манері поведінки відчувалося балансування між сповненою ненависті ворожістю й боягузливим плазуванням.
— Скажу вам, він доглянутий, можете не переживати, — повідомив Кенерлі. Не встиг стрілець і слова мовити у відповідь, як він повернувся й замахав на дочку кулаками, — не чоловік, а доведений до відчаю кістлявий задерикуватий півень: — Ану марш звідси, Субі! Іди в хату! Ти у мене отримаєш на горіхи!
Понурившись, Субі потягла відро до халупи, яка тулилася до стайні.
— Ти маєш на увазі мого мула? — запитав стрілець.
— Так, сей. Сто років уже не бачив мула, особливо такого породистого, як ваш. Два ока, чотири ноги… — Його обличчя тривожно скривилося, набувши виразу, що міг означати як нестерпний біль, так і натяк на буцімто сказаний жарт. Стрілець припустив, що має справу з останнім, хоча сам майже не був наділений почуттям гумору.
— Були часи, коли їх розвелося хоч греблю гати, — продовжував Кенерлі, — але відтоді світ змінився. Я не бачив нічого, крім хіба кількох потвор-биків, тяглових коней і… Субі, на Бога, я тебе відшмагаю!
— Я не кусаюся, — приязно сказав стрілець.