Необхідні речі - Стівен Кінг
– Ти не розумієш, Алане? Нема більше ніякого «пізніше», уже нема. Ти…
– Поллі, будь ласка…
– Ні! Просто дай мені спокій! Облиш мене, ти шпигунистий, настирливий сучий потрох!
Біньк!
І от уже Алан знову слухає гул відкритої телефонної лінії. Він роззирнувся по перехрестю Мейн і Скул, ніби не знав, де перебуває і як сюди потрапив. В очах світився відсутній збентежений вираз, який часто можна побачити в очах бійців за кілька секунд до того, як під ними підломлюються коліна й тіла розпластуються на полотні для довгого зимового сну.
Як це сталося? І як це сталося так швидко?
Він не мав ані найменшого поняття. Здавалося, за останні два тижні все місто трішки зсунулося розумом… і тепер ще й Поллі цим заразилася.
Біньк!
– Ем… шерифе? – То заговорила Шила, і з її притихлого, обережного тону Алан розумів, що принаймні частину їхньої з Поллі розмови вона почула. – Алане, ти тут? Прийом?
Алан відчув раптове, неймовірно могутнє бажання видерти мікрофон із гнізда й пожбурити в кущі за тротуаром. А тоді поїхати геть. Куди завгодно. Просто припинити думати про все й поїхати назустріч сонцю.
Натомість він зібрав усі можливі сили й змусив себе думати про Г’ю Пріста. Ось що йому треба робити, бо зараз здавалося, ніби є вірогідність, що саме Г’ю спричинив смерті обох жінок. Зараз потрібно розбиратися з Г’ю, а не з Поллі… і в цій думці він пізнав величезне приховане полегшення.
Алан натиснув кнопку «ПЕРЕДАЧА».
– Тут, Шило. Десять-чотири.
– Алане, здається, я втратила зв’язок із Поллі. Я… ем… я не хотіла слухати, але…
– Усе нормально. Ми закінчили. – (У цих словах було щось жахливе, але він відмовлявся зараз про це думати.) – Хто там зараз є з тобою? Десять-чотири?
– Джон під’їжджає, – сказала Шила з очевидним полегшенням від зміни теми. – Клат на патрулі. Біля Касл-В’ю, відповідно до його останнього десять-двадцять.
– Окей.
На поверхню розуму спробувало здійнятись обличчя Поллі, просякнуте невідомим гнівом. Алан змусив його зникнути, зосереджуючись знову на Г’ю Прістові. Але на одну страшну секунду він узагалі не бачив облич – лише огидну порожнечу.
– Алане? Ти там? Десять-чотири?
– Так. Так, тут. Зв’яжися з Клатом, передай, щоб вирушав до будинку Г’ю Пріста, що в кінці Касл-Гілл-роуд. Він упізнає те місце. Думаю, Г’ю на роботі, але якщо в нього вихідний, нехай Клат прийме його й привезе на допит. Десять-чотири?
– Десять-чотири, Алане.
– Нехай діє з особливою обережністю. Скажи, що Г’ю потрібен для допиту щодо загибелі Нетті Кобб та Вілми Джерзик. Решту пробілів він сам зрозуміє. Десять-чотири.
– Ой! – Вигук звучав одночасно стривожено і збуджено. – Десять-чотири, шерифе.
– Я їду на автопарк. Думаю, там і знайду Г’ю. Десять-чотири, кінець зв’язку.
Повісивши мікрофон (здавалося, ніби він його років чотири протримав), Алан подумав: «Якби ти розповів Поллі те, що тільки-но доніс Шилі, ситуація, в якій опинився, могла б бути не такою неприємною».
Або не могла б – як він може щось таке говорити, якщо не знає, що це за ситуація? Поллі звинуватила його в настирливості… шпигунстві. Це досить загальні звинувачення, цілі обшири непозначених територій. Крім того, було ще дещо. Сказати диспетчерці, щоб та організувала затримання людини, – частина його роботи. Так само як повідомити поліцейському в полі, що людина, за якою він виїжджає, може бути небезпечною. Передавати ту ж інформацію своїй коханій через телефонне чи радіопідключення – зовсім інша річ. Він учинив правильно, і він це знав.
Це, однак, не приглушило біль у серці, тож Алан знову спробував зосередитися на роботі, що чекає попереду: знайти Г’ю Пріста, прийняти його, якщо потрібно, знайти йому довбаного адвоката і запитати, навіщо він загнав штопор у груди песика Нетті, Рейдера.
На якусь мить це спрацювало, але коли Алан завів двигун універсала й від’їхав від тротуару, у голові він усе одно бачив обличчя Поллі – не Г’ю.
Розділ сімнадцятий
1
Приблизно в той же час, коли Алан тримав курс на інший бік міста, щоб заарештувати Г’ю Пріста, Генрі Бофорт стояв у себе на під’їзній доріжці й дивився на «тандерберд». Записку, яка лежала під двірником лобового скла, він тримав у руці. Збитки, що їх якийсь скурвий виродок завдав шинам, серйозні, але шини можна замінити. А от від подряпини, яку той зробив уздовж правого борту, у Генрі реально пригорала дупа.
Він знову подивився на записку й зачитав уголос.
– «Спробуй ще хоч раз перечити мені та не віддавати ключі від машини, жабоїде паскудний!»
Кому він недавно перечив? Ой, та багатьом. Рідко траплявся вечір, коли не доводилося перечити хоч комусь, як по правді. Але перечити і лишати собі ключі від машини на дошці за баром? Лише один такий останнім часом трапився.
Лише один.
– Курвий ти сину, – м’яким замисленим голосом промовив власник і керівник «Захмеленого тигра». – Тупий ти здурілий, блядь, курвий син.
Він подумав, чи не повернутися в будинок і дістати свою рушницю на оленя, але спам’ятався. «Тигр» йому по дорозі, а під барною стійкою там у нього є досить особлива коробка. Всередині лежить двоствольний «вінчестер», зрізаний до колін. Він тримає його там, відколи кілька років тому той тупоголовий Туз Меррілл спробував обікрасти його. Це дуже незаконна зброя, і Генрі нею ще ніколи не користувався.
Він подумав, що, можливо, скористається сьогодні.
Генрі торкнувся огидної подряпини, яку Г’ю залишив на боці «т-берда», тоді зім’яв записку й викинув. Біллі Таппер, напевно, вже у «Тигрі», підмітає підлогу й відпуцовує пивні крани. Генрі візьме обріз, а тоді позичить у Біллі «понтіак». У нього сьогодні накльовується невелике полювання на мудака.
Генрі фицнув зім’яту записку в траву.
– Ти знову нажерся тих таблеток дурноти, Г’ю, але я тобі гарантую, після цього дня ти їх більше не вживатимеш. – Він востаннє торкнувся подряпини. Ніколи ще за своє життя він так не лютував. – Я це тобі, блядь, га-ран-ту-ю.
Генрі швидким темпом вирушив до «Захмеленого тигра».
2
У процесі розпатрування спальні Джорджа Т. Нельсона Френк Джуетт натрапив на пів унції кокаїну під матрацом двоспального ліжка. Він спустив порошок в унітаз, і поки дивився, як той кружляє, живіт ухопила раптова судома. Він почав розстібати штани, а тоді натомість повернувся в розгардіяш спальні. Френкові здавалося, що він зовсім здурів, але це його більше не хвилювало. Скаженим не потрібно думати про майбутнє. У божевільних майбутнє має вкрай низький пріоритет.
Однією з поки незайманих речей у спальні Джорджа Т. Нельсона виявилася картина на стіні. То була фотографія якоїсь бабусі. Вона була в дорогій золотій рамці, що натякало на святенницьку матусю Джорджа Т. Нельсона. Шлунок знову скрутила судома. Френк зняв фотографію зі стіни й
