Обитель героїв - Генрі Лайон Олді
— Ви — мудра людина, гросмейстере. Але я не готовий прийняти вашу мудрість, — профос сперся на поруччя, вдивляючись у морок, що вже рідшав. — Знаєте, чому? Я і Хендрика Землич — у нас забагато спільного… Сьогодні ви розповідали пані вігілі про мене й доцента Кручека з його теорією «антимани»…
— Так, — кивнув Ефраїм. — Я вже тоді припускав, що ви, пане блокатор, — діючий семант, як інші ваші колеги. Я тільки не знав, як ви цього домоглися.
— Нічого. Гадаю, ще рік-два, і механізм блокації стане загальновідомим. Таємниця Петруччіо, дурненької маріонетки в театрі ляльок.
Фернан Терц примружився.
— Загальновідомий, сказав я. Але не загальнодоступний.
* * *
Вас коли-небудь саджали у в’язницю? Ні? Дивно, а по вас і не скажеш… Що кажете? Сім років — не термін? Це дивлячись звідки рахувати. Якщо з веранди затишного будиночка в кадавральні — може, й не термін. А якщо з темниці-одиночки, сліпо втупившись у руновані ґрати віконця…
Через ґрати воно довше рахується.
У «Чарівність» — сумнозвісну в’язницю для чарівників-злочинців — потрапив одного разу бойовий маг Климент Болиголов. За що? Не має значення. Хочете уточнити, пані? За напад на суддю під час змагань големонстрів? За навчання дівчини-діббука бойової магії? Схиляю голову перед вашою поінформованістю. Все-таки минуло чверть століття…
Тюремне ув’язнення дуже сприяє розмірковуванням. Філософам варто було б не усамітнюватися в горах, а сідати у в’язницю. У примусовій тиші людина вчиться думати головою, а не іншими частинами тіла. Особливо, якщо поруч виявиться розумний співрозмовник. Авжеж, темниця була одиночною — таж і співрозмовник був один! Щоправда, спочатку Климент палко мріяв його придушити. Або заткнути рот кляпом. Але на жаль, на жаль…
Як заткнеш рот духові?
Я вже не кажу про придушити…
Вигнати? Екзорцирувати? Це в «Чарівності», де стіни вкриті манопоглинаючою емаллю Рашціга, і в кожному кутку — чури-наглядачі?! Просто як у… Втім, це теж неважливо. Від безсилля Климент знавіснів. Ні, він не бився головою об стіни, не вивергав прокльонів, не намагався сколупнути кляту емаль. Надувшись хворим пугачем, цілими днями він сидів на тапчані й кипів від чорної ненависті. За три місяці в нього з’явилися двоє вігілів. Повідомили: дівицю Марію, що замірялася на життя і здоров’я Просперо Кольрауна, взято під нагляд. У зв’язку з наявністю діббука та особливою небезпекою, яку являє собою додаткова душа всередині чарівниці, навченої азів бойової магії, ухвалено рішення: накласти на дівицю «Сім печатей».
Вігіли пояснили, що це означає. Те саме, що означали для самого Климента емальовані стіни темниці. Тільки він через сім років вийде на волю, знову ставши магом, а Марія не одержить волі ніколи.
Ману супутниці Климента Болиголова замкнено навіки.
В’язниця на ім’я Марія.
— Виродки, — процідив крізь зуби арештант, дочекавшись, коли вігіли підуть.
— На себе подивися, — відповіли з-за спини деренчливим тенорком. — Занапастив дівчисько, а на суддів нарікаєш? Ангел облізлий…
Климент, як ошпарений, підхопився з тапчана, озирнувся й побачив другого (точніше, першого) мешканця камери. Привид у казенному халаті був плішивий і зморшкуватий. Зовнішністю нагадував черепаху. Хоча черепахи не просвічуються наскрізь.
— Стули пельку, без тебе нудно, — огризнувся Климент і пожбурив у гостя недогарком свічки.
Дух знизав плечима і сховався в стіну, підкреслено голосно шаркаючи босими стопами.
Ближче до вечора дух повернувся. Посланий під три чорти навприсядки, до палацу Нижньої Мами йти не побажав, заявивши, що Климент — шушваль зелена, а він, дух — почесний сиділець із правами та привілеями. Вигнати мерзотника силою магії не було ніякої змоги. Доводилося терпіти. Гуляючи по темниці та виспівуючи арії з опер Роспільйозі, зловмисний дух перемежовував вокалізи дурнуватими притчами, які, схоже, складав на ходу.
— Знайшовши безпорадне дитинча василіска, дроворуб Хурм пожалів його і став вигодовувати козячим молоком, додаючи в питво власну кров. Зайшовши в хатину дроворуба та побачивши чудовисько, єгер Дербас ухопився за ніж. «Не вбивай дитя! — заблагав Хурм. — Він кров від крові моєї, у всьому мене слухається і нікому не заподіє зла!» «Що ти накоїв, дурню?! — закричав у відповідь мудрий єгер. — Тепер він назавжди прив’язаний до тебе і не повернеться в лісові хащі. Можливо, спільна кров убереже тебе від його смертельного погляду, коли дитинча прозріє і ввійде в силу. Але всякого гостя чи випадкового перехожого василіск перетворить на камінь, підкоряючись природі своїй. Убий його — або осліпи». Добряга Сусун запитує: хто прирік дитя на лиху долю — добрий дроворуб чи злий єгер?
— Іди в задницю, — безнадійно сказав Климент.
— Сам іди, — дух зробив непристойний жест. — Одного разу до вчителя фехтування прийшов сільський дурник і приніс коромисло…
Болиголов тихо звірів: від настирливості духа і власних почуттів. Ненависть нікуди не зникла, але її вістря, як лезо кинджала, за який борються двоє супротивників, з убивчою вірністю поверталося, загрожуючи простромити груди Климента.
За півроку з’явилося двоє знайомих вігілів. Повідомили: Марію взяв під опіку Месроп Серкіс, казенний товариш одного із засідателів Трибуналу. Оселившись у маєтку Нани Серкіс, місяць тому вона благополучно розродилася.
Хлопчика назвали Кристофером.
Цього разу Климент міг би сам пояснити вігілам, що це означає. Але не став. Сидів на тапчані, свердлив поглядом емалеву стіну. Бачив у стіні Марію, семикратно опечатану — запаяну колбу-самогрійку з їдким ацидом усередині. Печаті не дають витрачати ману, випаровувати надлишки смертоносного ациду, але пропускають всередину нові порції мани зовнішньої. Збирати ману для будь-якого чарівника — як дихати. Врешті-решт тиск росте, жар пашить, і якщо в стінках знайдеться найменший ґандж…
Порве на клапті.
Болиголов вірив: трибунальці старалися на совість. Печатки тримають міцно. «Два „Т“» не могли знати лише одного: діббук Марії, душа маленької дівчинки, відтіснивши старшу особистість, здатна позбавляти сили ланцюгові закляття. Він, марнославний гордій, особисто розробив цю методику; він, упертий дурень, мучив супутницю, сковуючи по десять разів на день… Пологи, за задумом Климента, повинні були ініціювати унікальний талант діббука. А в період вагітності талант дрімав, і його прогледіли умільці Трибуналу.
Якби діббук вийшов на волю, звільнився хоч на мить…
Сказати проклятим
