Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Завірюха посилилася, проте Фалмін знав, що це не із примхи природи. Тут було дещо інше.

Не довго думаючи, він обережно зліз з коня, намацуючи ногами опору на снігу, глибина якого могла сягати декількох метрів. Вже внизу, по коліна в заметі, зняв зі спини коня невелику дерев'яну скриню та щось довге, завернуте в грубу тканину.

— Піди погуляй, брате, я скоро повернуся.

Кінь, почувши слова господаря, заводив вухами, не бажаючи покидати його на самоті. Фалмін повільно почав пробиратися до печери, важко пересуваючи ногами й намагаючись не впустити скриню в сніг.

Вже перед самісіньким входом, він спинився. Віддихався, поклав скриню на тверду землю. Ще був час, аби підготуватися, чаклун знав про це, а тому й не поспішав.

З печери віяло смородом гнилого м'яса, землею та сирістю. Фалмін намагався не звертати уваги й почав готуватися. Присів на холодну землю, зав'язав своє довге чорне волосся у хвоста, потім смикнув за мотузку, розшнурував тканину, дістав звідти меча із красивим руків'ям у чорних піхвах із зміїної шкіри. Заплющив очі й так сидів хвилин зо п'ять, тримаючи меча в правій руці й раз за разом щось промовляючи лише одними губами. Потім обережно поклав меча на тканину, намагаючись при цьому не зачіпати ним землю. Відкрив скриню, промовив щось дивною мовою. Всередині, викладені в чотири ряди, лежали оплетені мотузочками бомби. Чаклун дістав дві з них, почепив собі на пояс.

— Ну що, богів у поміч і силу в руки, — сказав Фалмін, вихопивши меча із піхов.

Сидів десь хвилин з десять. Очі мав заплющені, а губи постійно щось промовляли. Потім змовк, взяв меча, поправив невеликого срібного арбалета, що висів на спині. Затягнув ремінь, який пересікав його груди. Перевірив, чи всі стріли на місці, намацав на поясі дві бомбочки, закріплені в плетених мішечках. Поглянув назад, на засніжену рівнину й дерева, які самотньо хилилися від сильного вітру, а потім без зволікань покрокував вперед, прямо назустріч непроглядній темряві.

Полювання розпочалося.

Напруга. Саме це витало в повітрі, відбиваючись мурашками, що бігали по шиї чаклуна. Печера являла собою величезне лігвище із неосяжною по довжині площиною, тому тут могло мешкати що завгодно. Десь попереду монотонно лилася вода. Схоже, був другий ярус, або ж неподалік в самих горах текла річка. Щось ворухнулося праворуч. Зиркнувши, Фалмін побачив декілька оголених скелетів людей, по яких гуртом ганяли миші. Далі лежало тіло якогось великого створіння, схожого на мантикору, але дещо меншого. Підійшовши ближче, чаклун зрозумів, що то атигриф, родич грифона, на що вказували довгий клюв і великі крила, чий розмах міг сягати дев'ятьох метрів. «Отже, він ситий, — подумав Фалмін. — Це явно мені на руку».

Скрегіт.

Звук долинав звідусіль, але це не ввело чаклуна в оману. Він знав, що ціль зовсім поруч, а тому рушив вперед, направивши вістря меча перед собою. Скрегіт повторився, але більш виразно й Фалмін збагнув, що хтось гострив кігті об камінь.

Печера, як помітив чоловік, виявилась коридором, який вів в ще одне приміщення, значно більше, ніж попереднє. З кам'яної стелі капала вода, утворюючи посеред примітивної зали невеличке озерце. Побачив, що в тому ж озерці лежить щось велике, при цьому дуже голосно дихає. Чаклун завмер, оцінюючи відстань та створіння, яке поки що його не помітило. Побачив прямокутну морду із невеличкими відростками, які росли на лобові. Також увагу привернула луска, яка ледь помітно в темряві мерехтіла сірим відблиском. «Срібний дракон, — подумав Фалмін, — як я і сподівався».

Чаклун потягнувся рукою до пояса, на якому висіли бомби. Повільно відчепив одну, затиснув у долоні, прицілився і метнув. Вибухнуло прямо у воді. За вибухом почулося протяжне ревіння і тупіт. Фалмін не довго чекав, почав оббігати півколом тварюгу, чий силует було видно крізь пил. Коли він уже був у неї за спиною, почув новий крик і пил миттєво розвіявся. Змій затупцював. Спробував розправити крила, але тут було занадто тісно для польоту. Озирнувся на всі боки в пошуку нападника, який зайшов йому за спину.

Фалмін вдарив по хвості, обрубавши загострений кінчик. Дракон з розмаху відкинув його назад ударом крила й одразу кинувся в атаку, роззявивши широко пащу, набиту гострими зубами. Чаклун став на коліно. Швидко дістав арбалет і вистрілив, поціливши в морду. Дракон закричав, але на подив Фалміна, не зупинився. Бестія схопила його за ногу, проволокла по кам'яній підлозі, метнула кудись у темряву. Фалмін, налетівши на скелю, сповз донизу. Застогнав від болю, який пульсував в правій нозі. Вилаявся і спробував підвестися, опираючись на меча, якого він при падінні не випустив із рук, хоча й був близький до цього. Дракон, скориставшись наданим йому часом, набрав у свої потужні легені повітря і вистрілив потоком льоду та холоду. Фалмін виставив назустріч меча, безнадійно намагаючись відбити удар. Проте лід не зустрів опору й налетів на нього, ріжучи обличчя, одяг і тіло. Дракон не спинявся. Мав ще багато сил, аби бити в противника льодом.

Чоловік відчував, як його тіло починає мерзнути й перестає слухатися. Розумів, що навіть попри свою витримку, не зможе так довго терпіти. Він з останніх сил перекинувся через брилу каміння, дістав другу бомбу й метнув у напрямку дракона. Почув вибух, який супроводжувався болісним криком.

Швидко переліз через камінець, взяв арбалета, який лежав поруч на підлозі. Поклав стрілу, натягнув тятиву й вистрілив кудись у згусток диму, який заповнив всю печеру. Дракон із роздертим правим крилом й обпеченим тілом вистрибнув із клубка диму й кинувся на Фалміна. Чаклун, якого переповнила злість, закричав, стиснув руків'я двома руками й зосередився, намагаючись вгадати, куди буде направлено удар. Коли дракон був на відстані удару, Фалмін відстрибнув вліво, крутнувся в піруеті