Обитель героїв - Генрі Лайон Олді

— А я спершу вхопив його за комір, — сумовито зітхнув барон.

І доволі точно наспівав два рядки зачину «Серця красуні».

* * *

Конрадові було соромно.

Не розпізнати в надокучливому базіці-стряпчому профоса Дозору — півбіди. Але непристойна сцена, яку барон влаштував після бою з настирливими мерцями, коли, врятований втручанням гросмейстера, побачив пліч-о-пліч з вігілою і паном Клофелінгом цього… цю… це! Так, за вилоги він його таки хапав. І пристрасний монолог, не гідний дворянина, також був. І рукоприкладство намічалося: дякувати Генрієтті, відтягла, заспокоїла, пояснила. Пречудова дама: молода, приваблива, дотепна… Згадані якості не можна було повною мірою назвати службовими, але фон Шмуц зараз не брався розкласти все по поличках, приклеївши ярлики і давши назви. Перевірений роками метод уперше дав збій.

А в найближчому майбутньому манячів курортний Літтерн, куди хотілося б приїхати не на самоті.

Крім вибуху гніву, барона мучило сумління за ефект, справлений його запальним вчинком на Рене Кугута. Побачивши, як його світлість, до котрого Рене, за його словами, встиг перейнятися глибокою і щирою повагою, хапає за шкабарки якогось довгоносого пройдисвіта, лаючи на всі заставки, Чорний Аспід навідріз відмовився визнавати в пройдисвіті профоса. Мабуть, знову брешуть, намагаючись підступами виманити дорогу серцю крепундію. Виставили самозванця, послалися на Дозор Сімох: он навіть пан барон не вірить, битися лізе, а пан барон — чоловік мудрий, відповідальний, на державній службі й серцем чистий…

Озброївшись костуром і ретрактором, горбань був готовий захищати медальйон до кінця. Він не сумнівався, що фон Шмуц підтримає його у святій справі, а вдвох вони покажуть, де козам роги правлять, навіть Нижній Мамі, якби з’явилася володарка геєни по крепундію у силі та славі.

Конфлікт розв’язався напрочуд просто. Фернан Терц запропонував юнакові прогулятися з ним до межі гаю. Поговорити віч-на-віч. Не відразу, але Рене погодився: небезпеки від цього неоковирного чоловіка не чекав. Так вони й пішли: горбань-лицар, що спирався на костур, — і сутулий, схожий на лелеку стряпчий-облудник. Що відбулося під час короткої десятихвилинної прогулянки, барон не знав, та й ніхто не знав, але після повернення пульпідор при всіх визнав Терца профосом, привселюдно вручив йому медальйон і перепросив за нестриманість.

— Добродію, а ви можете блокувати наведену ерозію «полум’яного зіва»? — запитав наостанок Рене.

— Так, — скромно відповів Фернан Терц.

— Ще на стадії дрібних зіпсованих везикул?!

— Так.

Обер-квізитор відзначив, як перезирнулися гросмейстер Ефраїм з вігілою Кукіль: напевно, щось зрозуміли в чарівних словах, на відміну від самого фон Шмуца.

Надалі Конрад мало чим міг бути корисний: за справу взялися метри Високої Науки. Потай барон сподівався, що метри за півгодини розколють крепундію, як сам Конрад — фальшивомонетника на допиті. Дитяча, напівзабута впевненість у всемогутності чарівників, давно охолола в душі, спалахнула знову, щоб згаснути у кіптяві й диму. Метри вовтузилися, порпалися, длубалися, їхні обличчя не виражали радості чи полегшення. Аура безнадії — в аурах такого штибу барон не помилявся — висіла над столиком з Омфалосом.

Час минав.

— Генрієтто, ви говорили про намоленість реліквії, — барон не помітив, що звернувся до вігіли на ім’я, облишивши казенне «пані». — У сенсі захисної оболонки… Зізнатися, я мало що зрозумів. Який захист ідолові Пагану Велегрішному від земних поклонів та фанатиків? Яка небезпека криється в бажанні взяти сокиру й випробувати ідола на міцність? Чи для розуміння цього треба закінчити Універмаг з відзнакою?

— Не обов’язково, — посміхнулася вігіла. — Конраде, ви воювали?

— Воював. Вернська цитадель, Шепеттаур, облога Сегюра… Потім пішов у відставку й погодився на пропозицію Вільгельма Цимбала, подалася на службу у Всевидющий Приказ.

— Тоді ви зрозумієте. Намоленість — це стіни фортеці, і військо всередині, запаси провіанту, бойові маги-захисники, разом узяті. У них є сили, що протистоять агресії, є принципи, несумісні з принципами загарбників, є уявлення про життя всередині фортеці, що суперечить чужим уявленням… Тільки військо видно неозброєним оком, і стіни видно, а намоленість здебільшого не помітна. Якщо кинутися напролом, наосліп… Ви розумієте, що означає атакувати невидимі війська, у які ти не віриш, штурмувати невидимі стіни, яких, як тобі здається, не існує; вдарити сокирою по колоді, яка виявиться сплячим драконом?

Анрі вміла бути переконливою.

Конрад згадав містечко Матхельт, де чоловіки викопали з землі статую Бассарея П'яниці та почали їй поклонятися. За місяць будь-який матхельтець, станцювавши навколо статуї, без видимих причин робився п'яний і щасливий. Дружини й дочки гуляк тричі замірялися на П'яницю, прагнучи втопити чи розбити на кавалки хмільного ідола — але щораз поблизу ідола поважні матрони й скромні дівиці втрачали глузд, а з ним — і сором, віддаючись танцям і розпусті.

Пізніше, коли статую вилучив Колегіум Волхвування, помістивши в музей під заговорений «ковпак», знадобилося втручання досвідчених психотів, щоб повернути матхельтцям ясність розуму і тверезість пам'яті.

— Намоленість, як броня, захищає серцевину від зовнішніх руйнівних впливів, — продовжила вігіла, ліплячи з м'якого воску, що натік на стіл зі свічки, фігурку, невиразно схожу на мантикору. — М’яку, слабку, людську серцевину. У серці будь-якого ідола — мрія людей про ідеальне життя. Частина цієї мрії, одна з її сторін. Якби комусь вистачило сили підірвати броню намоленості — оголена, серцевина загине. Але й ми самі можемо постраждати під уламками, полягти від сліпої люті захисників фортеці, яким більше нема чого втрачати…

— Хендрика Землич загине в будь-якому разі, — сказав гросмейстер Ефраїм, втомлено масажуючи скроні. Він підійшов нечутно, виник, наче привид, змучений дух із рештками запасів «сяйва». — Сьогодні, завтра, через рік чи через п'ять… Ви, молодий чоловіче, були абсолютно праві: вона вмирає. Момент консервації розташовувався за десять-двадцять хвилин до реальної смерті; тепер він змістився. З кожним новим витком, переживаючи себе заново, омфалос Хендрики небезпечно наближається до смертного бар'єру. Зараз до реальної смерті залишилося хвилини три-чотири, і розрив стрімко скорочується. Якщо залишити все, як є… Одного разу ми одержимо сильно намолену святиню з мертвою серцевиною. Пані, ви розумієте, чим це загрожує?

Ще в Реттії барон навів довідки, з'ясувавши, що Генрієтта Кукіль — член Королівського Реального Товариства, що об’єднує магів зі спільними інтересами в галузі ідології псіреалій. Що це означає, він уточнювати не став, спіткнувшись на запаморочливому терміні. Ось, згадалося: вночі, коли вігіла встала назустріч стомленому старому.

— Я розумію, — погодилася вона.

* * *

Ще б пак, вона розуміла.

Намоленість — насамперед благання про зміну реальності. Інакше нема чого припадати до стоп кумира, волаючи, ремствуючи або дякуючи. Дай грошей! — у мене грошей нема, а я хочу, щоб були. Поверни здоров'я! — раніше я був міцніший, за дуб, а