Місто кісток - Кассандра Клер

Ізабель і Алек відійшли від книжкової шафи і попрямували до столу, щоб нічого не пропустити.

– Тут? Тобто вона зараз у вас?

– Не зовсім, люба господине, – Джейс явно насолоджувався ситуацією. – Я мав на увазі, що Чаша у вас.

Доротея стиснула губи.

– Не смішно! – обурилася вона так різко, що Клері із занепокоєнням подумала, що розмова зайшла зовсім не туди, куди потрібно.

– Чаша справді у вас, – поквапливо втрутилася Клері. – Але не…

Доротея велично підвелася з крісла й обдарувала їх крижаним поглядом:

– Ви двічі помиляєтеся! По-перше, Чаші тут немає, а по-друге, я не брешу, як ви наважилися заявити.

Алек потягнувся до рунки.

– Починається! – пробурмотів він собі під ніс.

– Ні-ні! – швидко промовила Клері. – Я не кажу, що ви брешете, чесне слово. Чаша справді тут, але ви про це не знаєте.

Мадам Доротея витріщилася на неї. Її очі, що потонули в складках обличчя, жорстко свердлили Клері.

– Поясни, що ти маєш на увазі.

– Багато років тому мама сховала тут Чашу без вашого відома, – відгукнулася Клері. – Вона не хотіла вплутувати вас у цю історію.

– Чаша була передана вам у зміненому вигляді, – додав Джейс. – У вигляді подарунка.

Доротея здивовано глянула на нього.

«Невже не пам’ятає?» – промайнуло у Клері в голові.

– Колода Таро, – нагадала вона Доротеї. – Карти, намальовані мамою.

Погляд Доротеї впав на перев’язану шовковою стрічкою колоду, що лежала на столі.

– Карти? – її очі розширилися від здивування.

Клері взяла колоду. Карти були теплими, майже слизькими. Тепер, на відміну від минулого разу, в картах відчувалася потужна енергія, що йшла від рун, які були намальовані на зворотах. Енергія пульсувала під кінчиками пальців. Знайшовши на дотик туз Кубків, Клері поклала карту на стіл окремо від решти колоди:

– Ось вона!

Всі затамували подих. Клері перевернула карту зображенням догори і побачила мамину роботу: кістлява рука стискає золоту Чашу Смерті.

– Дай, будь ласка, стило, – звернулася вона до Джейса.

Він вклав тепле, немов живе, стило їй в руку. Дівчина перевернула карту і стала виводити кінчиком стила руни. Варто було зробити один неправильний рух, і їхнє значення могло стати зовсім іншим. Закінчивши роботу, Клері знову повернула карту. Зображення трохи змінилося: пальці вже не стискали Чашу. Тепер рука немов пропонувала жестом: «Будь ласка, бери!»

Клері сховала стило до кишені. А потім, хоч карта була не більша за долоню, її рука наче провалилася у безодню. Пальці щільно зімкнулися навколо підставки Чаші, і вона потягнула руку назад. Клері почула ледь помітний подих, а наступної миті спорожніла карта перетворилася на попіл, який повільно осипався крізь її пальці на килим.

Клері сама не знала, на яку реакцію вона очікувала – вигуків захоплення чи навіть грому оплесків. Але в повітрі зависла тиша. Першим заговорив Джейс:

– Я думав, вона більша.

Клері розглядала Чашу. Та була не більшою від келиха для вина, але значно важча. Сила струменіла в ній, наче кров у венах.

– Її розмір досконалий! – обурилася Клері.

– Ні, вона не маленька, – сказав поблажливо Джейс, – просто я очікував чогось… сам не знаю, – він окреслив рукою простір розміром з кота.

– Це Чаша Смерті, а не нічний горщик, Джейсе, – мовила Ізабель. – Ми закінчили? Можемо йти?

Доротея схилила голову набік і пильно дивилася на Чашу.

– Але вона пошкоджена! – вигукнула вона. – Як це сталося?

– Пошкоджена? – здивувалася Клері. Вона не помітила жодних вад.

– Ось тут, зараз покажу тобі, – відьма підійшла до Клері, простягаючи до Чаші руки з довгими червоними нігтями. Клері мимоволі відсахнулася. Раптом між ними опинився Джейс, його рука завмерла біля руків’я меча.

– Без образ, – спокійно мовив він, – але до Чаші Смерті можемо торкатися тільки ми.

Доротея глянула на нього, і раптом її очі дивно почорніли.

– Давайте не поспішати. Валентину дуже не сподобається, якщо з Чашею щось станеться.

Пролунав м’який свист, і Джейс вихопив меч.