Місто кісток - Кассандра Клер

Клері обережно підійшла до дверей квартири Доротеї. Оскільки вікно над входом до під’їзду раніше було вкрите чималим шаром бруду, а лампочку досі не поміняли, єдиним джерелом освітлення було відьомське світло Джейса. У спекотній задусі вестибюля здавалося, що в темряві височіють зловісні тіні, немов рослини-гіганти з жахливого сну. Клері постукала у двері Доротеї: спочатку тихо, потім наполегливіше.

Двері розчахнулися навстіж, і в вестибюль хлинув потік золотистого світла. На порозі стояла Доротея, її масивна фігура була загорнута в щось оранжево-зелене. На її голові красувався кислотно-жовтий тюрбан з хвилястою тасьмою, прикрашений опудалом канарки. Над плечима Доротеї метелялися чималі дармовиси. Клері здивовано дивилася на її великі босі ступні. Дивно, раніше літня жінка ходила тільки в капцях. Нігті на ногах були покриті принадним ніжно-рожевим лаком.

– Клері! – Доротея міцно обійняла дівчину, притиснувши до надушеного тіла. Френзелі шалі мадам Доротеї лізли Клері в обличчя. – Боже ти мій, дівчинко! – відьма похитала головою, від чого її сережки стали гойдатися з боку в бік, немов дзвіночки на вітрі. – Відтоді, як ти зникла в моєму порталі, я тебе більше не бачила. І де ти опинилась?

– У Вільямсбурзі. – Клері насилу переводила подих.

Брови Доротеї здивовано поповзли вгору.

– А кажуть, у Брукліні немає зручного громадського транспорту. – Вона відчинила двері та жестом запросила всіх зайти.

З минулого разу квартира нітрохи не змінилася: та сама колода карт Таро і кришталева куля на столі. Побачивши карти, Клері насилу втрималася, щоб не схопити їх зі столу – так кортіло подивитися, що вони приховують.

Доротея опустилася в крісло і пильно глянула скляними очима на Мисливців за тінями. Хоча на обох краях столу горіли ароматичні свічки, вони не могли перебити моторошного запаху, що стояв у квартирі.

– Бачу, ти так і не знайшла маму?

Клері похитала головою.

– Ні, але я знаю, хто її викрав.

Доротея швидко глянула повз Клері на Алека та Ізабель, які вивчали плакат із зображенням долоні на стіні. Джейс із безтурботним виглядом сидів на підлокітнику крісла. Пересвідчившись, що ніхто нічого не розбив і не поламав, вона продовжила розмовляти з Клері.

– То це…

– Саме він. Валентин.

– Чого я і боялася, – зітхнувши, відьма відкинулася на подушки. – А чого він хоче від Джоселін?

– Я знаю, що вони були одружені!

– Любов зла… – пробурчала Доротея.

Джейс видав ледь помітний звук, схожий на сміх, однак слух Доротеї виявився не гіршим, аніж у кішки.

– І що в цьому смішного, хлопчику?

– А що ви можете знати про кохання? – відказав Джейс.

Доротея склала на колінах білі пухкі руки:

– Більше, ніж ти можеш собі уявити. Пам’ятаєш, я гадала тобі на чайному листі, Мисливче? Ну що, вже закохався в невідповідну людину?

– На жаль, моє єдине справжнє кохання – це я сам, – відгукнувся Джейс.

– Принаймні, можеш не боятися, що тобою знехтують, Джейсе Вейленде, – пробурчала Доротея.

– Не обов’язково. Я нерідко буваю грубий сам із собою. Просто так, із цікавості.

– Мадам Доротеє, вам, напевно, хотілося б дізнатися, навіщо ми прийшли, – втрутилася Клері.

Доротея заспокоїлася.

– Гадаю, ви просто зайшли в гості. Чи я помиляюся?

– Зараз не час для відвідин. Я маю допомогти мамі, але це неможливо без одного предмета.

– І якого ж?

– Він називається Чаша Смерті, – сказала Клері. – Валентин думає, що вона у мами. Саме тому він викрав її.

Доротея була вражена:

– Чаша Ангела? – в її голосі чулося неприховане здивування. – Чаша Разиеля, в якій він змішав кров ангелів і людей і, давши випити звідти людині, створив першого Мисливця за тінями?

– Саме так, – сухувато підтвердив Джейс.

– Чому Валентин вирішив, що Чаша у Джоселін? – дивувалася Доротея. – Чому саме Джоселін?.. – Наступної миті розуміння осяяло її обличчя: – Бо її справжнє ім’я не Джоселін Фрей, а Джоселін Фейрчайлд. Це його дружина, яку всі вважали мертвою. Отже, вона забрала Чашу і втекла…

Щось промайнуло в очах відьми, але стара так швидко опустила повіки, що Клері подумала, що це просто їй здалося.

– Ти знаєш, що робити далі? – продовжувала Доротея. – Де б Джоселін не сховала її, знайти Чашу буде дуже важко. Заволодівши нею, Валентин зможе творити жахливі речі!

– Я хочу її знайти. Ми хочемо…

– Нам відомо, де Чаша, – вимовив Джейс. – Питання лише в тому, як її здобути.

Очі Доротеї розширилися від подиву.

– Ну і де ж вона?

– Тут.