Місто кісток - Кассандра Клер

– Хай береже вас ангел.

Г’юґо, гучно каркаючи, злетів угору. Наступної миті почувся дзвін – настав полудень.

Надворі мрячило, коли Саймон під’їхав на ріг вулиці, де знаходився Інститут. Він двічі натиснув на клаксон. У Клері тьохнуло серце, якась частина її сумнівалася, чи з’явиться Саймон узагалі.

Джейс пішов крізь мжичку до машини, а Клері й інші ховалися під карнизом з ліпниною.

– Це і є фургон? Схожий на зогнилий банан, – кинув репліку Джейс.

І не посперечаєшся: Ерік пофарбував кузов у кислотно-жовтий колір, і на його фоні іржаві місця виглядали наче гнилі плями. Саймон знову подав сигнал. Клері ледь його побачила крізь залиті дощем вікна. Зітхнувши, вона накинула на голову каптур:

– Ходімо.

Вони почовгали брудними калюжами, що утворилися на тротуарі. Кожен крок Ізабель у високих чоботях супроводжувався гучним сплеском води. Саймон, не вимикаючи мотор, почав пробиратися назад, щоб відчинити дверцята салону. Двері від’їхали вбік, і всередині виднілися стерті сидіння з пружинами, що стирчали врізнобіч. Крізь щілини затікали струмочки дощу.

Ізабель скривилася.

– А там взагалі безпечно сидіти?

– Безпечніше, ніж їхати прив’язаною до даху, – з посмішкою запропонував Саймон. – Тому обирай сама. – Вдаючи, що не помічає Клері, він кивнув Джейсу й Алеку: – Агов!

Джейс підняв брезентову сумку, напаковану зброєю.

– Агов! Куди подіти сумку?

Саймон показав йому, куди вони з хлопцями зазвичай складали музичні інструменти. Ізабель та Алек забралися в салон.

Джейс поклав сумку і збирався сісти на переднє сидіння.

– Зайнято! – оголосила Клері.

– Де? – Алек квапливо присунув до себе лук.

– Вона має на увазі місце поряд з водієм, – Джейс прибрав вологе волосся з чола.

– Гарний лук, – кивнув Саймон Алеку.

– Розбираєшся в луках? – із сумнівом запитав той.

– Шість років займався в таборі стрільбою з лука, – похвалився Саймон.

Всі троє витріщилися на Саймона, і лише Клері підбадьорливо усміхнулася, на що Саймон взагалі не звернув уваги. Поглянувши на небо, він промовив:

– Їдьмо, поки знову не линув дощ.

На передньому пасажирському сидінні валялися порожні пакети з-під чипсів і крихти печива. Клері почала змітати їх на підлогу, але Саймон поклав ногу на педаль газу і рвонув з місця – і її відкинуло на спинку.

– Ай! – докірливо сказала Клері.

– Вибач. – Він навіть не глянув на неї.

Ззаду тихо розмовляли. Найочевидніше, вони обговорювали бойові прийоми: наприклад, як обезголовити демона, щоб не заляпати гноєм нові шкіряні черевики. Хоча між передніми сидіннями та рештою салону не було перегородки, Клері, що сиділа біля Саймона в цілковитій тиші, нітилася, немов вони їхали самі.

– А чому «агов?» – поцікавилася Клері. Фургон виїхав на шосе Рузвельт-драйв, що йде уздовж Іст-Рівер.

– Чому «агов»? – Саймон підрізав чорний позашляховик з тонованими вікнами, водій якого – одягнений у костюм чоловік із мобілкою в руці – показав йому у відповідь непристойний жест.

– Хлопці завжди так говорять. Ти сказав «агов» Джейсові й Алеку. Чому б не сказати «привіт» для різноманітності?

На щоці Саймона ледь помітно сіпнувся м’яз.

– «Привіт» звучить по-дівчачому. Справжні чоловіки різкі. І небагатослівні.

– Тобто справжні чоловіки майже не говорять?

– Так точно, – кивнув Саймон.

Туман низько стелився над річкою і пухнастою хмарою огорнув набережну. Через постійний вітер свинцево-сіра поверхня води вкрилася брижами.

– У кіно круті хлопці вітаються мовчки, просто кивають, що означає: «Я поганий хлопець, і, наскільки я розумію, ти теж». Якщо Росомаха і Магнето почнуть довго і нудно висловлюватися, це буде зовсім не те.

– Уявлення не маю, про що ви говорите, – вставив Джейс.

– Добре, – відгукнулася Клері, зауваживши, що Саймон ледь посміхнувся, коли повертав фургон у бік Мангеттенського мосту, на іншому боці якого знаходився Бруклін.

Коли вони під’їхали до будинку Клері, дощ уже вщух. Промені сонця, що пробивалися крізь поріділі хмари, розсіювали клапті туману, калюжі на тротуарі поступово випаровувалися. Джейс, Алек та Ізабель залишили Клері та Саймона у машині, а самі вирушили у розвідку – як сказав Джейс, виміряти «рівень демонічної активності».

Саймон спостерігав, як троє Мисливців за тінями йшли до будинку висадженою трояндами доріжкою.

– Рівень демонічної активності? У них є спеціальний прилад, який показує фізичну активність демонів? Чи часом не займаються вони зараз силовою йогою? – спитав Саймон.

– Ні, – Клері з насолодою грілася в променях сонця. – Сенсор показує, чи є поряд демони і наскільки вони