Місто кісток - Кассандра Клер
– Доротея не довіряє Конклаву. Практично, вона його ненавидить. А нам вона довіряє, – додав Джейс.
– Вона довіряє мені, – вимовила Клері. – Не певна, що ти їй сподобався.
Джейс вів далі:
– Давай, Алеку. Обіцяю, нудно не буде! Подумай, якої слави ми заживемо, якщо повернемо Чашу в Ідрис. Наші імена пам’ятатимуть завжди.
– Слава мене не цікавить! – Алек не зводив з Джейса очей. – Я просто не хочу наробити дурниць.
– Проте Джейс має рацію, – мовив Годж. – Якщо в прихисток прийдуть члени Конклаву, не минути лиха. Доротея втече з Чашею, і їх ніколи не знайдуть. Джоселін дала нам зрозуміти, що вона хотіла, щоб Чашу знайшла саме Клері.
– То нехай іде сама! – випалив Алек.
Навіть Ізабель перехопило дух від цих слів. Джейс, що спирався руками об стілець, холодно глянув на Алека. Клері подумала, що лише Джейс міг виглядати привабливо навіть у піжамних штанях і старій футболці.
– Якщо ти боїшся Зречених, краще сиди вдома! – тихо сказав він.
Алек сполотнів:
– Я не боюся!
– Добре. – сказав Джейс. – Отже, проблем нема. – Він оглянувся. – Всі у справі.
Алек щось пробурмотів, а Ізабель енергійно закивала головою.
– Звичайно! – втішилася вона. – Звучить весело!
– Щодо веселощів не впевнена, – промовила Клері, – але я теж з вами.
– Клері, – швидко втрутився Годж, – цей захід небезпечний, і ти не зобов’язана брати в ньому участь. Можемо повідомити Конклав.
– Не треба, – заперечила Клері на власний подив. – Мама хотіла, щоб Чашу знайшла саме я, а не Валентин або хтось інший. – Вона згадала слова Магнуса: «Вона ховалася не від монстрів». – Мама витратила все життя на те, щоб утримати Валентина подалі від Чаші, тож це найменше, що я можу зробити.
Годж усміхнувся до Клері:
– Думаю, вона знала, що ти скажеш саме так.
– Не переймайся, – сказала Ізабель. – З тобою нічого не станеться. З кількома Зреченими ми якось упораємося. Вони хоч і божевільні, але тупуваті.
– І впоратися з ними простіше, ніж з демонами, – підхопив Джейс. – Приречені недостатньо винахідливі. Іще нам знадобиться автівка. Бажано побільша.
– А навіщо? – здивувалася Клері. – Раніше ми чудово обходилися без неї.
– Раніше ми такі цінні предмети з собою не носили. Я не хочу їхати з нею в метро, – пояснив Джейс.
– Існує таксі чи мікроавтобуси, – втрутилася Ізабель.
Джейс похитав головою:
– Я хочу, щоб усе було під контролем. У важливих питаннях я не хочу залежати від приземлених: ні від таксистів, ні від компаній, що здають автомобілі в прокат.
– Хіба в тебе немає водійських прав? – спитав Алек, дивлячись на Клері з погано прихованою відразою. – Мені здавалося, що всі приземлені мають їх.
– Не в п’ятнадцять років, – огризнулася Клері. – Я отримаю їх цього року, але не тепер.
– Користі з тебе ніякої!
– Зате мої друзі водять машину, – випалила дівчина. – Саймон має права.
Клері одразу пошкодувала про свої слова.
– Справді? – задумливо спитав Джейс.
– Але в нього немає авто, – швидко додала вона.
– Отже, він бере батьківську машину? – продовжував Джейс.
Клері зітхнула:
– Ні. Зазвичай Саймон їздить на Еріковому фургоні. На концерти або деінде, як-от на побачення.
Джейс пирхнув:
– Підвозить дівчат на фургоні? Тепер зрозуміло, чому йому з ними так не щастить.
– Це машина. А ти скаженієш, бо в тебе і такої нема! – відрізала Клері.
– У мене багато чого немає, на відміну від нього! – завівся Джейс. – Наприклад, короткозорості, сутулості та приголомшливої відсутності координації.
– Знаєш, психологи стверджують, що основна причина ворожості – пригнічений сексуальний потяг.
– Це може пояснити, чому я постійно натикаюся на людей, які недолюблюють мене, – знайшовся Джейс.
– Я не почуваю до тебе неприязні, – швидко пробурмотів Алек.
– Тому що в нас братерська любов. – Джейс узяв зі столу чорний телефон. – Дзвони йому.
– Подзвонити кому? – Клері тягнула час. – Еріку? Він ніколи не позичить мені машину.
– Саймону, – наполягав Джейс. – Попроси, щоб підвіз нас нас до твого дому.
Клері спробувала востаннє:
– А може, у когось з Мисливців є машина?
– Де, у Нью-Йорку? – посмішка випарувалася з лиця Джейса. – Зрозумій, зараз всі в Ідрисі на
