Місто кісток - Кассандра Клер

– Саймоне, зрозумій…

– Я розумію, що ображено піти у твою спальню – не найкращий варіант, але я хотів забрати свої речі, – сухо перебив він, кинувши етюдник на ліжко.

– І куди тепер? – спитала Клері.

– Додому. Я і так тут затримався. Тут нічого робити приземленим.

Вона зітхнула:

– Слухай, мені шкода… Я не збиралася цілуватися з Джейсом. Так вийшло. Я знаю, що він тобі не подобається.

– Ні, – холодно сказав Саймон. – Мені не подобається мінералка без газу. Мені не подобається паршива поп-музика, мені не подобається стояти в заторах, мені не подобається робити домашні завдання з математики, а Джейса я ненавиджу! Відчуваєш різницю?

– Він врятував тобі життя! – Клері розуміла, що хитрує. Врешті решт, Джейс поїхав у «Дюмор» лише хвилюючись, що матиме проблеми, якщо її там вб’ють.

– Дрібниці! – відмахнувся Саймон. – Він паскуда. Але про тебе я був іншої думки.

Клері спалахнула:

– Хто б казав! Чи не ти шукав «найфігуровішу дівчину», щоб похизуватися нею на наступних мотогонках? – Вона передражнила повільний тон Еріка. Губи Саймона стислися від злості. – Іноді Джейс поводиться як придурок. І що? Ти не мій брат чи батько, і він не мусить подобатися тобі! Мені не подобалася жодна з твоїх подружок, але я, принаймні, тримала свої думки при собі.

– Це зовсім інше! – цвіркнув Саймон крізь зуби.

– Справді? І чому?

– Тому, що я бачу, як ти на нього дивишся! – закричав він. – Я ніколи так не дивився на жодну зі своїх подружок! Вони нічого не означали для мене. Просто для практики. Аж поки…

– Аж поки що? – Клері розуміла, що і її поведінка, і вся ця суперечка якісь неправильні. Востаннє вони так серйозно сварилися ще в дитинстві через останнє печиво в будиночку на дереві. Але здавалося, Клері вже не зупинити: – Поки з’явиться Ізабель? Не можу повірити, що ти вичитуєш мені тут за Джейса, а сам виставив себе перед Ізабель повним дурнем! – голос Клері перейшов у вереск.

– Я намагався змусити тебе ревнувати! – закричав у відповідь Саймон, стиснувши кулаки. – Ну й дурепа ти, Клері! Сліпа і дурна!

Вона збентежено дивилася на Саймона. Про що це він?

– Намагався змусити мене ревнувати? Навіщо тобі це? – Клері відразу зрозуміла, що, поставивши це питання, зробила серйозну помилку.

– Тому що, – сумно сказав Саймон, – я вже десять років кохаю тебе і подумав, що зараз саме час з’ясувати, чи ти відчуваєш те ж саме. Гадаю, я вже знаю відповідь.

Це був удар нижче пояса. Вона не могла говорити. Повітря немов висмоктали з легень. Клері дивилася на нього, намагаючись хоч щось відповісти.

– Тут нічого не додаси, – різко сказав Саймон.

Мов скам’яніла, Клері провела його поглядом до дверей. Вона й не поворухнулася, щоб зупинити його. Що їй сказати? «Я теж тебе кохаю?..» Та це було б неправдою.

Саймон зупинився біля дверей і обернувся до неї. Його очі за скельцями здавалися радше втомленими, ніж злими.

– Справді хочеш знати, що ще сказала про тебе моя мама?

Клері заперечно похитала головою. Але, здавалося, Саймон цього не помітив.

– Вона сказала, що ти розіб’єш мені серце.

Хлопець вийшов з кімнати. Двері зачинилися з характерним клацанням, і Клері залишилася сама.

Опустившись на ліжко, вона взяла етюдник і притисла його до грудей. Ні, вона не збиралась малювати. Клері просто прагнула відчути знайомий запах туші, паперу та пастелі.

Може, варто було наздогнати Саймона? А що вона йому скаже? Що вона могла б йому сказати. Він мав рацію, коли казав їй: «Ну й дурепа ти, Клері! Сліпа і дурна!»

Клері згадувала сотні речей, сказані чи зроблені Саймоном, дурні жарти Еріка та інших про неї та Саймона, притихлі розмови, коли вона заходила до кімнати. Джейс знав це від самого початку. «Прояви кохання завжди мене смішать, особливо нерозділеного». А вона тоді й не зрозуміла, про кого це він.

Раніше того дня Клері сказала Саймону, що у своєму житті любила лише трьох людей: маму, Люка і його. Вона й не думала, що можна втратити їх всіх за один тиждень. Напевне, це якесь випробування. І ще: за кілька хвилин, які вона провела на даху з Джейсом, Клері забула про маму, про Люка, про Саймона. Вона була щаслива! Найгірше те, що вона почувалася щасливою.

«Можливо, те, що я втратила і Саймона теж, – покарання за мій егоїзм, за те, що в той час, коли зникла моя мама, я була щасливою», – міркувала Клері. Та й ті миті щастя були несправжні. Може, Джейс і чудово цілується, але йому на неї начхати. Це його слова.

Клері повільно поклала етюдник на коліна. Саймон мав рацію: малюнок був вдалий. Вона вловила тверду лінію рота і на диво вразливі очі.