Місто кісток - Кассандра Клер

– Дуже дотепно, але, між іншим, це не зовсім камінь. У кожного Мисливця за тінями є відьомське світло, рунічний камінь, який може світитися.

– Справді?

Вона знову з цікавістю глянула на нього, стиснула в долоні, як нещодавно зробив Джейс. Можливо, це їй здалося, але з-під зімкнутих пальців пробивалося світло.

– Тепер із тобою завжди буде світло, – мовив Джейс трохи нерівним голосом.

Клері поклала камінь до кишені.

– Дякую… Дуже мило з твого боку подбати про подарунок. – Напруга між ними тисла її, як і вологе повітря в оранжереї. – Все-таки це краще, ніж ванна зі спагетті.

Джейс похмуро промовив:

– Якщо проговоришся про це комусь, доведеться тебе вбити.

– До речі, коли мені було п’ять років, я дуже хотіла залізти в сушарку для одягу і покрутитися там з одягом, – зізналася Клері. – Але мама так і не дозволила.

– Тому що така забавка з сушаркою могла закінчитися фатально, – пояснив Джейс, – а ванна зі спагетті рідко призводить до смертельних наслідків. Хіба що її готувала Ізабель.

Опівнічна квітка вже губила пелюстки. Вони повільно падали на землю, паленіючи, як далекі зорі.

– Дванадцятирічною я мріяла про татуювання, – розговорилася Клері. – Звичайно, мама знову не дозволила.

Джейс не усміхався:

– Більшість Мисливців за тінями ставить перші знаки саме у дванадцять. Це в тебе в крові.

– Можливо. Та навряд чи Мисливцям наносять на ліве плече зображення Донателло з мультиків про черепашок-ніндзя.

Джейс явно не очікував такого:

– Ти хотіла нанести на плече черепаху?

– Я просто хотіла приховати старий слід від вітрянки. – Клері злегка відсунула широку бретельку майки, і показала білу мітку у вигляді зірки. – Бачиш?

Джейс відвернувся.

– Вже пізно, – мовив він. – Час іти.

Клері зніяковіло поправила лямку. Навіщо йому бачити її ідіотські шрами? Проте наступні слова зірвалися з її вуст мимоволі:

– А ти коли-небудь зустрічався з Ізабель?

Тепер Джейс вирячив на неї очі. У місячному світлі його бурштинові зіниці вилискували сріблом.

– З Ізабель? – відсторонено перепитав він.

– Я думала… – Клері знітилася від сорому. – Саймон цікавився.

– Тоді нехай сам її запитає.

– Не впевнена, що він наважиться. Гаразд, забудь. Це не мої справи.

– Ні, ми не зустрічалися, – нервово всміхнувся Джейс. – Хоча були випадки, коли кожен з нас подумував про те, щоб почати стосунки. Але вона мені майже сестра. Тому це було би якось дивно.

– Тобто ви з Ізабель жодного разу…

– Ніколи, – відрізав Джейс.

– Вона мене ненавидить, – зауважила Клері.

– Неправда, – на її подив, вимовив Джейс. – Скоріше вона нервує через тебе: раніше Ізабель була єдиною дівчиною, і хлопці її обожнювали, а тепер це змінилося.

– Але вона така вродлива.

– Ти теж. Просто ви з нею абсолютно різні. Думаєш, Ізабель цього не помічає? Вона завжди хотіла бути маленькою і тендітною. Їй страшенно не подобається те, що вона вища за більшість хлопців.

Клері мовчала, їй забракло слів. Вродлива. Джейс назвав її красивою! Ніхто не казав Клері такого, хіба що мама. Але її думки не можна брати до уваги – кожна мати вважає свою дитину найкрасивішою. Вона витріщилася на хлопця.

– Все-таки нам варто спуститися, – повторив Джейс.

Клері розуміла, що поставила його в незручне становище, але нічого не могла з собою вдіяти.

– Добре, – нарешті відповіла вона. Тішило, що голос її не підвів. Ба більше, дівчина все-таки відвела очі від Джейса і рушила до виходу. Світло місяця над їхніми головами могло замінити денне. Раптом Клері помітила на долівці якийсь блиск. То лежав ніж, яким Джейс чистив яблука. Дівчина квапливо зробила крок убік, щоб не наступити на лезо, і стукнула його плечем. Джейс миттєво притримав її, аби вона не впала. Клері повернулася, щоб перепросити, але чомусь опинилася в його руках. Юнак поцілував її.

Спершу здалося, що він робив це неохоче: його рот був грубим, неподатливим. Потім Джейс міцніше обвив її руками, пригорнув до себе, і його губи зм’якли. Клері чула швидкий стукіт його серця, відчувала солодкий смак яблук на його губах. Вона запустила руки в його волосся – дівчина мріяла про це, відколи вперше його побачила. Волосся лоскотало її руки м’яким шовком. Серце скажено калатало, шум у вухах нагадував лопотання крил.

Раптово Джейс відсторонився від неї з приглушеним вигуком.

– Тільки без паніки. Здається, ми не самі.

Клері повернула голову. Неподалік з гілки