Відродження-2 - Кулик Степан
— Міг. Вони врахували колишній досвід та притягли гранатомети. Тож дуже раджу тримати біля шлюзу бодай ще одного «Бориса». І МРО-51, якого я там залишив, також з позиції не забирай.
— Ти правий. Так і зроблю…
— І ще… Машинна зала, де всі агрегати… ну, ті двері під сходами, безпечна. Знак радіації — захист від дурнів. Так що нехай твої фахівці подивляться що там і як. Я не особливо розуміюся, але виглядає на те, що там потужностей із запасом. Може, якесь освітлення в районі зробите. Хоча б вуличне. Все безпечніше буде.
— Дякую, що сказав, — зрадів Возген. — А то, сам розумієш, просто так туди лізти бажання не було. З радіацією жарти погані. Ну, що? Пішли, продовжимо вечерю? Я зараз з великим задоволенням грам двісті бахну.
— Вибач… Треба йти. Я й так затримався. Справи…
— «Відродження»? — ніби самому собі тихо промовив Возген. — Як би я хотів чимось допомогти. Може, хоч натякнеш?
— Зайвого говорити не буду, — знизав плечима. — Одне можу порадити. Подивись у найближчі ночі на небо. Є відчуття, що зірочок на ньому скоро суттєво зменшиться… Розумієш про що я?
— Ти... ти серйозно? — колишній координатор навіть зблід від надміру емоцій.
— О, а ось і моя супутниця, — тепер я замахав Сашці. — Все, друже. Тримайтеся. Сподіваюся, побачимось ще.
— Успіхів, Лео… Я це вже казав нещодавно. Але повторю ще раз. Удачі та успіху…
Кінець книги другої
Кінець
